Гайдар Єгор Тимурович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гайдар.
Гайдар Єгор Тимурович
рос. Егор Тимурович Гайдар
Народився19 березня 1956(1956-03-19)[1][3][…]
Москва, СРСР
Помер16 грудня 2009(2009-12-16)[1][2][…] (53 роки)
Одинцово, Московська область, Росія
·набряк
ПохованняНоводівичий цвинтар
Країна Росія
 СРСР
Діяльністьекономіст, політик, професор, журналіст, депутат Державної Думи РФ
Alma materЕкономічний факультет Московського державного університету імені Ломоносоваd
Науковий ступіньдоктор економічних наук[d]
Знання мовросійська[3][5]
ЗакладДюкський університет і Вища школа економіки (Москва)
ЧленствоДержавна дума Федеральних зборів РФ III скликанняd і Державна дума Федеральних зборів РФ I скликанняd
ПосадаЗаступник голови Уряду Росії, голова Уряду Російської Федерації, перший заступник Голови Уряду Російської Федераціїd, Міністр фінансів Російської Федераціїd і депутат Державної Думи РФ[d]
ПартіяКПРС, Демократичний вибір Росіїd і Союз правих сил
Конфесіяагностицизм
БатькоГайдар Тимур Аркадійович
МатиAriadna Bazhovad
ДітиГайдар Марія Єгорівна
Автограф
Нагороди
IMDbID 2798299

Єго́р Тиму́рович Гайда́р (9 березня 1956(19560309), Москва, РРФСР, СРСР — 16 грудня 2009, Одинцово, Росія) — російський державний діяч і економіст. Один з ідеологів і керівників ринкових реформ початку 1990-х у Росії, які отримали назву «Шокова терапія». Директор Інституту економіки перехідного періоду (ІЕПП) (1992–1993, 1994–2009).

У 1991–1993 роках займав високі пости в уряді Росії (в тому числі в.о. прем'єр-міністра).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 19 березня 1956 року в Москві. Його батько, Тимур Гайдар, — міжнародний військовий кореспондент «Правди», контр-адмірал, — син відомого радянського письменника Аркадія Гайдара від його першої дружини Лії Лазарівни Соломянської. Мати — Аріадна Павлівна Бажова, дочка письменника Павла Бажова. Таким чином, Єгор Гайдар був онуком двох відомих радянських письменників.

1978 року закінчив Економічний факультет Московського державного університету.

Впродовж 1978–1980 років навчався в аспірантурі МГУ під керівництвом академіка Станіслава Шаталіна, захистив кандидатську дисертацію з економічних наук. Тема дисертації: «Оцінночні показники в механізмі господарського розрахунку виробничих об'єднань (підприємств)». Вступив в КПРС

З 1980 року працював в Інституті системних досліджень Академії наук СРСР.

1983–1985 — експерт Державної комісії при Юрію Андропову з можливостей господарських реформ в рамках соціалістичної економіки.

1986–1987 — старший науковий співробітник Інституту економіки і прогнозування науково-технічного прогресу АН СРСР.

1987–1990 — завідувач відділом економічної політики в журналі ЦК КПРС «Комуніст».

1990 року завідує відділом економіки газети «Правда», захистив докторську дисертацію «Економічні реформи і ієрархічні структури», очолив Інститут економічної політики Академії народного господарства і АН СРСР.

1990–1991 — директор Інституту економічної політики Академії народного господарства СРСР.

З 6 листопада 1991 року[6] до 2 березня 1992 року — заступник Голови Уряду Російською Федерації з питань економічної політики.

З 11 листопада 1991[7] до 19 лютого 1992 року[8] — міністр економіки і фінансів РРФСР.

З 19 лютого 1992 року[8] до 2 квітня 1992 року[9] — міністр фінансів Російської Федерації.

З 2 березня 1992 року[10] до 15 грудня 1992 року[11] — перший заступник Голови Уряду Російської Федерації.

З 15 червня[12] до 15 грудня 1992 року[11] — виконувач обов'язків Голови Уряду Російської Федерації.

1992–1993 і з 1994 до 16 грудня 2009 року — директор Інституту економіки перехідного періоду.

З 18 вересня 1993[13] до 20 січня 1994 року[14] — перший заступник Голови Ради Міністрів — Уряду Російської Федерації (з 25 грудня 1993 року — Уряду Російської Федерації).

З 22 вересня 1993 року[15] до 20 січня 1994 року[14] — виконувач обов'язків міністра економіки Російської Федерації.

З грудня 1993 року до грудня 1995 року — депутат Державної думи Росії, з січня 1994 року — голова депутатської фракції «Вибір Росії».

1996–1999 — член ради директорів ВАТ «Вимпелком».

З грудня 1999 року до грудня 2003 року — депутат Державної думи від блоку «Союз правих сил».

2001 року увійшов до числа засновників журналу «Вісник Європи» XXI століття.

2003 року займався реанімацією економіки Іраку.

24 листопада 2006 року Єгор Гайдар був госпіталізований в одну з дублінських лікарень з симптомами важкого отруєння. А. Б. Чубайс пов'язав отруєння Гайдара із загибеллю Ганни Політковської і Олександра Литвиненка[16].

16 грудня 2009 року о 4 годині ранку Єгор Гайдар помер у своєму заміському будинку в Підмосков'ї. За інформацією російських ЗМІ причиною смерті став набряк легенів, викликаний ішемією міокарда.

Єгор Гайдар — автор більш ніж ста публикацій з економіки. Основні праці — «Економічні реформи та ієрархічні структури» (1990), «Держава та еволюція» (1996), «Дні поразок та перемог» (1996), «Аномалії економічного зростання» (1998), «Влада та власність» (2009).

Знання мов

[ред. | ред. код]

Володів англійською, іспанською і сербохорватською мовами.

Родина

[ред. | ред. код]

Був одружений другим шлюбом на дочці Аркадія Стругацького. Має двох рідних синів, одного прийомного сина і рідну дочку від першого шлюбу — Марію, яка є опозиційним політиком путінському режиму.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Праці

[ред. | ред. код]
  1. Гайдар Е. Т. Государство и эволюция, Издательство: «Норма», 1997. ISBN 5-87857-017-3
  2. Гайдар Е. Т. Дни поражений и побед, Вагриус, 1997. ISBN 5-7027-0497-5
  3. Сборник 1941 год в 2-х книгах. Серия «Россия XX век. Документы» (Гайдар — один з авторів-упорядниківй).
  4. Гайдар Е. Т. Долгое время. Россия в мире: очерки экономической истории, Москва, Дело, 2005. ISBN 5-7749-0389-3
  5. Гайдар Е. Т. Гибель империи. Уроки для современной России, Москва, «Российская политическая энциклопедия», 2006. ISBN 5-8243-0759-8

Рецензії

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #119379228 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Kramer A. E. Russia’s Market Reform Architect Dies at 53 // The New York Times / J. Kahn — Manhattan: New York Times Company, A. G. Sulzberger, 2009. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
  3. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
  5. ↑ CONOR.Sl
  6. ↑ Указ Президента РРФСР від 6 листопада 1991 року № 174. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  7. ↑ Указ Президента РРФСР від 11 листопада 1991 року № 190. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  8. ↑ а б Указ Президента Російської Федерації від 19 лютого 1992 року № 156. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  9. ↑ Указ Президента Російської Федерації від 2 квітня 1992 року № 325. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  10. ↑ Указ Президента Російської Федерації від 2 березня 1992 року № 209. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  11. ↑ а б Указ Президента Російської Федерації від 15 грудня 1992 року № 1570. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  12. ↑ Указ Президента Російської Федерації від 15 червня 1992 року № 633. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  13. ↑ Указ Президента Російської Федерації від 18 вересня 1993 року № 1395. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  14. ↑ а б Указ Президента Російської Федерації від 20 січня 1994 року № 171. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  15. ↑ Указ Президента Російської Федерації від 22 вересня 1993 року № 1411. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 28 лютого 2009.
  16. ↑ Чубайс связал отравление Гайдара с гибелью Политковской и Литвиненко. РИА Новости. 29.11.2006. Архів оригіналу за 21.12.2007.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гайдар_Єгор_Тимурович&oldid=37637174