Гранчак Іван Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іван Михайлович Гранчак
Народився7 жовтня 1927(1927-10-07)
Нове Давидково
Помер13 січня 2000(2000-01-13) (72 роки)
Ужгород
КраїнаУкраїна Україна
Діяльністьісторик, викладач університету, декан
Alma materУжгородський державний університет
Галузьісторія
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор історичних наук
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Іван Михайлович Гранчак (7 жовтня 1927, Нове Давидково — 13 січня 2000, Ужгород) — український історик і громадський діяч, дослідник новітньої історії Чехословаччини та Угорщини, а також історії Закарпаття, доктор історичних наук, професор, академік Міжнародної слов'янської академії наук (з 1998 року), заслужений працівник освіти України[1].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 7 жовтня 1927 року в селі Новому Давидковому (тепер Мукачівського району Закарпатської області України) в селянській родині. У 1934 році почав навчатися в рідному селі. У 1943 році з відзнакою закінчив Мукачівську школу. Подальше навчання продовжив у Мукачівській учительській семінарії, яку закінчив у 1947 році[1]. У 1952 році з відзнакою[1] закінчив історичний факультет Ужгородського державного університету. У 1952–1955 роках — аспірант Інституту історії АН УРСР. 1955 року захистив кандидатську дисертацію на тему: «Боротьба трудящих Чехословаччини проти капіталістичного гніту у період світової економічної кризи 1929–1933 рр.».

У 1955–1959 роках — старший викладач, у 1959–1961 роках — доцент, у 1961–1969 роках — завідувач кафедри загальної історії Ужгородського державного університету. У 1967 році захистив докторську дисертацію на тему: «Робітничий клас Угорщини і його боротьба проти білого терору та фашистського режиму в другій половині 1919–1925 рр.». Професор з 1969 року. Одночасно 1969–1970 роках — завідувач відділу історії європейських соціалістичних країн Інституту історії України АН УРСР (Ужгород). З 1971 року — знову завідувач кафедри загальної історії, одночасно у 1980–1981 роках — декан історичного факультету, а у 1981–1985 роках — проректор з навчальної роботи Ужгородського державного університету. З 1996 року — завідувач кафедри історії й суспільних дисциплін Ужгородського інституту інформатики, економіки та права, а також директор Закарпатського регіонального центру соціально-економісних і гуманітарних досліджень НАН України.

У 1997 році нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Помер в Ужгороді 13 січня 2000 року.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Автор понад 500 наукових, науково-методичних, науково-популярних та публіцистичних праць. Серед них:

  • Осередок освіти, науки, культури: Ужгородському державному університету — 50 років. — Ужгород, 1995 (у співавторстві);
  • Закарпаття в сім'ї народів СРСР: До 40-річчя возз'єднання Закарпаття з УРСР. — Київ, 1985;
  • Чехословакия в социалистическом содружестве. — Київ, 1984 (у співавторстві);
  • Город над Ужем: Исторический очерк. — Ужгород, 1984 (у співавторстві);
  • Робітництва горде ім'я. — Ужгород, 1976 (у співавторстві);
  • Бела Кун — выдающийся деятель венгерского и международного революционного движения. — Москва, 1975 (у співавторстві);
  • Місто над Ужем: Історичний нарис. — Ужгород, 1973 (у співавторстві);
  • Шляхом до щастя: Нариси історії Закарпаття. — Ужгород, 1973 (у співавторстві);
  • История Венгрии. — Москва, 1972. — Том ІІ (у співавторстві);
  • Робітничий рух Угорщини. 1919–1925. — Львів, 1968;
  • Очерки новой и новейшей истории Венгрии. — Москва, 1963 (у співавторстві);
  • Олекса Борканюк — полум'яний борець за визволення трудящих Закарпаття. — Київ, 1956;
  • Нариси історії Закарпаття. Томи І-ІІ — Ужгород, 1993–1995 (у співавторстві);

Співавтор підручника «Історія південних і західних слов'ян» (Київ, 1966, 1987) та методичних посібників для вузів.

Створив в Ужгородському державному університеті школу дослідників новітньої історії Чехословаччини й Угорщини. Під його керівництвом написано і захищено більш як 20 кандидатських і докторських дисертацій. Розробив (у співавторстві) комплексну систему управління якістю підготовки спеціалістів у вузі.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Некролог // Український історичний журнал. — 2000. № 3 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 лютого 2019. Процитовано 26 лютого 2019.

Література

[ред. | ред. код]
  • Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник / Серія «Українські історики». — Випуск 2: У 2 частинах — Частина 1. — К.иїв, Львів, 2003.
  • Вчені Інституту історії України: Біобібліографічний довідник. / Серія «Українські історики». — Випуск 1. — Київ, 1998.
  • Професор Іван Гранчак: (До 70-річчя від дня народження): Збірка статей та бібліографія. — Ужгород, 1997.
  • Гранчак Иван Михайлович // Историки-слависты СССР: Биобиблиографический справочник / Академия наук СССР; Ответственный редактор В. А. Дяков. — Москва: Наука, 1981. — С.65.
  • Радянська енциклопедія історії України. — Том 1. — Київ, 1969.
  • Маркович І. М. Захист докторської дисертації І. М. Гранчаком // УІЖ. — 1968. — № 2.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гранчак_Іван_Михайлович&oldid=36144924