Дельвіг Сергій Миколайович

Сергій Миколайович Дельвіг
Генерал-лейтенант генеральний значковий  Генерал-полковник
Загальна інформація
Народження	4 липня 1866(1866-07-04) Москва, Російська імперія
Смерть	1944 Каїр, Єгипет
Громадянство	УНР
Національність	українець
Alma Mater	Другий Московський кадетський корпус
Військова служба
Роки служби	1918–1944
Приналежність	УНР
Вид ЗС	Армія УНР
Рід військ	Артилерія
Війни / битви	Російсько-японська війна Перша світова війна: Перемишльська фортеця Брусиловський прорив Радянсько-українська війна Польсько-українська війна: Чортківська офензива
Нагороди та відзнаки
Орден Святої Анни 1 ступеня Орден Святої Анни 2 ступеня Орден Святої Анни 3 ступеня Орден Святої Анни 4 ступеня Орден Святого Станіслава 1 ступеня Орден Святого Станіслава 2 ступеня Орден Святого Станіслава 3 ступеня Орден Білого Орла (Російська Імперія) Орден Святого Володимира 2 ступеня Орден Святого Володимира 3 ступеня Орден Святого Володимира 4 ступеня Орден Святого Георгія Хрест Симона Петлюри

Сергій Миколайович Дельвіг (4 липня 1866, Москва — 1944, Каїр, Єгипет) — український військовий діяч, генерал-лейтенант Російської імператорської армії, генерал-полковник Армії УНР, військовий історик, співробітник військового-наукового та літературного журналу — «Табор».

Життєпис

Народився 4 липня 1866 р. в Москві. Походив з дворян Московської губернії.

У Російській армії

В часі служби в РІА

Початкову освіту здобув у 2-му Московському кадетському корпусі (закінчив 1883 р.). На військовій службі з 1 вересня 1883 р. Закінчив Михайлівське артилерійське училище в 1886 р. та Михайлівську артилерійську академію (1891; по 1-му розряду), Офіцерську артилерійську школу.

З 1886 служив у кінному взводі 2-ї резервної артилерійської бригади. Підпоручик, з 1888 — поручик, з 1891 — штабс-капітан, з 1896 — капітан, з 1899 — підполковник та командир пішої батареї Офіцерської артилерійської школи. В 1903 за відвагу присвоєно звання полковника. Учасник російсько-японської війни (1904—1905). За бойові заслуги під час цієї війни нагороджений орденом Святого Станіслава ІІ ст. з мечами (1905) і Золотою Георгіївською зброєю (1908). З 1906 — помічник начальника Офіцерської артилерійської школи. В 1909 за відміну отримав чин генерал-майора. З 1909 — командир 24-ї артилерійської бригади. В 1912 нагороджений орденом Святого Володимира ІІІ ст.

З 1914 — в.о. інспектора артилерії 9-го армійського корпусу, на цій посаді вступив на фронт Першої світової війни. В 1914 нагороджений орденом Святого Георгія IV ст. З січня 1915 р. — генерал-лейтенант та інспектор артилерії 9-го армійського корпусу. Командував артилерією під час облоги австрійської фортеці в Перемишлі, після взяття якої, з 19 квітня 1915 р., її комендант. З червня 1915 року — в розпорядженні головнокомандувача Південно-Західним фронтом. З 20 жовтня 1915 р. — командир 40-го армійського корпусу. З квітня 1916 — інспектор артилерії армій Південно-Західного фронту, успішно керував артилерією під час наступу військ фронту (т. зв. Брусиловського прориву). З весни 1917 — у відставці. На момент завершення військової служби був нагороджений всіма російськими орденами до ордена Білого Орла з мечами включно.

На службі Україні

У листопаді 1917 р. був призначений начальником інспекторату артилерії Українського Генерального військового штабу. На початку 1918 — начальник артилерії Гайдамацького Коша Слобідської України. У березні 1918 повернувся в Київ. У період правління гетьмана П.Скоропадського керував організацією управління артилерією в армії Української Держави. 3 1919 — інспектор артилерії Армії Української Народної Республіки.

У червні 1919 р. очолював делегацію Української Народної Республіки на переговорах про перемир'я з Польщею під час Чортківського наступу (офензиви) 1919 року Української Галицької Армії, яке було заключено 16 червня 1919 р.

Договір про перемир'я встановлював демаркаційну лінію між Українською Галицькою Армією і польськими військами по так званій лінії Дельвіга. Нею мали розділятися позиції військ ЗО УНР і Польщі по кордону Заложці-Тернопіль-Острів-Літятин-Незвиська. Проте Диктатор ЗО УНР Євген Петрушевич не визнав умов перемир'я, наступ галицьких частин тривав.

У 1919—1921 роках — військовий аташе-голова української військової місії при Посольстві УНР в Румунії. У жовтні 1920 р. С. Петлюра надав повноваження голові дипломатичної місії в Румунії Костю Мацієвичу і генералу Дельвігу вести переговори, укласти військову конвенцію з урядом генерала П.Врангеля за умов визнання останнім самостійності УНР і її уряду. З лютого 1921 член Вищої військової ради УНР.

3 серпня 1921 року підвищений до звання генерал-полковника армії УНР. Очолював Товариство колишніх вояків Армії УНР та Українську громаду в Румунії.

Не знав української мови.

Після 1921 року жив в еміграції в Румунії. У 1923—1926 рр. був членом керівного комітету української еміграції в Румунії. Працював інженером на фабриці братів Шіль у Бухаресті, потім на заводах «Конкордія» в Кодлі. В 1944 переїхав у Єгипет, де й помер, в Каїрі, у цьому ж році.

Вшанування пам'яті

• Провулок Сергія Дельвіга є у місті Вознесенськ.

Джерела та література

• Бойко О. Д. Дельвіг Сергій Миколайович [Архівовано 9 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 319. — ISBN 966-00-0405-2.
• В. І. Головченко. Дельвіг Сергій // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
• Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої пловини XX століття. Генерали і адмірали. — Львів — Харків, 2007. — ISBN 978-966-2918-12-0
• Срібняк І., Попенко Я. Діяльність військового відділу Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Румунії, 1920 р. (за матеріалами CAW) [Архівовано 30 листопада 2019 у Wayback Machine.] // Rusin: International Historical Journal. Chisinau (Moldova), 2019. Vol.57. S.157-178.
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
• Дельвіг Сергій Миколайович. (рос.) // grwar.ru — Російська імператорська армія в Першій світовій війні.