Дельвіг Сергій Миколайович
Сергій Миколайович Дельвіг | |
---|---|
Генерал-лейтенант генеральний значковий Генерал-полковник | |
Загальна інформація | |
Народження | 4 липня 1866 Москва, Російська імперія |
Смерть | 1944 Каїр, Єгипет |
Громадянство | УНР |
Національність | українець |
Alma Mater | Другий Московський кадетський корпус |
Військова служба | |
Роки служби | 1918–1944 |
Приналежність | УНР |
Вид ЗС | Армія УНР |
Рід військ | Артилерія |
Війни / битви | |
Нагороди та відзнаки | |
Сергій Миколайович Дельвіг (4 липня 1866, Москва — 1944, Каїр, Єгипет) — український військовий діяч, генерал-лейтенант Російської імператорської армії, генерал-полковник Армії УНР, військовий історик, співробітник військового-наукового та літературного журналу — «Табор».
Народився 4 липня 1866 р. в Москві. Походив з дворян Московської губернії.
Початкову освіту здобув у 2-му Московському кадетському корпусі (закінчив 1883 р.). На військовій службі з 1 вересня 1883 р. Закінчив Михайлівське артилерійське училище в 1886 р. та Михайлівську артилерійську академію (1891; по 1-му розряду), Офіцерську артилерійську школу.
З 1886 служив у кінному взводі 2-ї резервної артилерійської бригади. Підпоручик, з 1888 — поручик, з 1891 — штабс-капітан, з 1896 — капітан, з 1899 — підполковник та командир пішої батареї Офіцерської артилерійської школи. В 1903 за відвагу присвоєно звання полковника. Учасник російсько-японської війни (1904—1905). За бойові заслуги під час цієї війни нагороджений орденом Святого Станіслава ІІ ст. з мечами (1905) і Золотою Георгіївською зброєю (1908). З 1906 — помічник начальника Офіцерської артилерійської школи. В 1909 за відміну отримав чин генерал-майора. З 1909 — командир 24-ї артилерійської бригади. В 1912 нагороджений орденом Святого Володимира ІІІ ст.
З 1914 — в.о. інспектора артилерії 9-го армійського корпусу, на цій посаді вступив на фронт Першої світової війни. В 1914 нагороджений орденом Святого Георгія IV ст. З січня 1915 р. — генерал-лейтенант та інспектор артилерії 9-го армійського корпусу. Командував артилерією під час облоги австрійської фортеці в Перемишлі, після взяття якої, з 19 квітня 1915 р., її комендант. З червня 1915 року — в розпорядженні головнокомандувача Південно-Західним фронтом. З 20 жовтня 1915 р. — командир 40-го армійського корпусу. З квітня 1916 — інспектор артилерії армій Південно-Західного фронту, успішно керував артилерією під час наступу військ фронту (т. зв. Брусиловського прориву). З весни 1917 — у відставці. На момент завершення військової служби був нагороджений всіма російськими орденами до ордена Білого Орла з мечами включно.
У листопаді 1917 р. був призначений начальником інспекторату артилерії Українського Генерального військового штабу. На початку 1918 — начальник артилерії Гайдамацького Коша Слобідської України. У березні 1918 повернувся в Київ. У період правління гетьмана П.Скоропадського керував організацією управління артилерією в армії Української Держави. 3 1919 — інспектор артилерії Армії Української Народної Республіки.
У червні 1919 р. очолював делегацію Української Народної Республіки на переговорах про перемир'я з Польщею під час Чортківського наступу (офензиви) 1919 року Української Галицької Армії, яке було заключено 16 червня 1919 р.
Договір про перемир'я встановлював демаркаційну лінію між Українською Галицькою Армією і польськими військами по так званій лінії Дельвіга. Нею мали розділятися позиції військ ЗО УНР і Польщі по кордону Заложці-Тернопіль-Острів-Літятин-Незвиська. Проте Диктатор ЗО УНР Євген Петрушевич не визнав умов перемир'я, наступ галицьких частин тривав.
У 1919—1921 роках — військовий аташе-голова української військової місії при Посольстві УНР в Румунії. У жовтні 1920 р. С. Петлюра надав повноваження голові дипломатичної місії в Румунії Костю Мацієвичу і генералу Дельвігу вести переговори, укласти військову конвенцію з урядом генерала П.Врангеля за умов визнання останнім самостійності УНР і її уряду. З лютого 1921 член Вищої військової ради УНР.
3 серпня 1921 року підвищений до звання генерал-полковника армії УНР. Очолював Товариство колишніх вояків Армії УНР та Українську громаду в Румунії.
Не знав української мови[1].
Після 1921 року жив в еміграції в Румунії. У 1923—1926 рр. був членом керівного комітету української еміграції в Румунії. Працював інженером на фабриці братів Шіль у Бухаресті, потім на заводах «Конкордія» в Кодлі. В 1944 переїхав у Єгипет, де й помер, в Каїрі, у цьому ж році[2].
- Провулок Сергія Дельвіга є у місті Вознесенськ.
- ↑ Кедрин І. Любомир Макарушка [Архівовано 5 вересня 2018 у Wayback Machine.] // Свобода. — Джерзі Ситі і Ню Йорк, 1986. — Ч. 31 (15 лютого). — С. 2.
- ↑ у виданні «Генералітет українських визвольних змагань», статті Бойко О. Д. датою і місцем смерті вказано 1949 рік, Бухарест.
- Бойко О. Д. Дельвіг Сергій Миколайович [Архівовано 9 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 319. — ISBN 966-00-0405-2.
- В. І. Головченко. Дельвіг Сергій // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
- Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої пловини XX століття. Генерали і адмірали. — Львів — Харків, 2007. — ISBN 978-966-2918-12-0
- Срібняк І., Попенко Я. Діяльність військового відділу Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Румунії, 1920 р. (за матеріалами CAW) [Архівовано 30 листопада 2019 у Wayback Machine.] // Rusin: International Historical Journal. Chisinau (Moldova), 2019. Vol.57. S.157-178.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
- Дельвіг Сергій Миколайович. (рос.) // grwar.ru — Російська імператорська армія в Першій світовій війні.
- Генерал-лейтенанти (Російська імперія)
- Генерал-полковники (УНР)
- Народились 4 липня
- Народились 1866
- Уродженці Москви
- Померли 1944
- Померли в Каїрі
- Кавалери ордена Святої Анни 1 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 2 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 3 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 4 ступеня
- Кавалери ордена Святого Станіслава 1 ступеня
- Кавалери ордена Святого Станіслава 2 ступеня
- Кавалери ордена Святого Станіслава 3 ступеня
- Кавалери ордена Білого Орла (Російська Імперія)
- Кавалери ордена святого Володимира 2 ступеня
- Кавалери ордена святого Володимира 3 ступеня
- Кавалери ордена Святого Володимира 4 ступеня
- Кавалери ордена Святого Георгія 4 ступеня
- Нагороджені Золотою зброєю «За хоробрість»
- Кавалери Хреста Симона Петлюри
- Персоналії:Перемишль
- Люди, на честь яких названо вулиці
- Українські дипломати
- Генерали Української Держави
- Генеральні значкові Української Держави