Джуліано Амато

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джуліано Амато
італ. Giuliano Amato
Прапор
Прапор
48-й Голова Ради міністрів Італії
28 червня 1992 — 28 квітня 1993
Попередник: Джуліо Андреотті
Наступник: Карло Адзеліо Чампі
25 квітня 2000 — 11 червня 2001
Попередник: Массімо Д'Алема
Наступник: Сільвіо Берлусконі
 
Ім'я при народженні: італ. Giuliano Amato
Народження: 13 травня 1938(1938-05-13)[1][2][3] (86 років)
Турин, Італія
Країна: Королівство Італія і Італія
Освіта: Вища нормальна школа, Колумбійська школа права, Європейський університетський інститут, Пізанський університет і Школа перспективних досліджень імені Святої Анниd
Партія: Італійська соціалістична партія і Демократична партія
Шлюб: Діана Вінченцо
Діти: син:Лоренцо
дочка: Еліза
Автограф:
Нагороди:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Джуліано Амато (італ. Giuliano Amato; нар. 13 травня 1938, Турин, Італія) — італійський політик, двічі очолював уряд Італії. Також він був віце-головою Конвенції за майбутнє Європи, яка розробила Європейську конституцію.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в Турині, але виріс в Тоскані. В 1960 він закінчив Пізанський університет, отримавши юридичну освіту, і стажувався до 1963 в Колумбійському університеті. Після викладацької роботи в університетах Модени, Перуджі і Флоренції він в 19751997 був професором італійського та порівняльного конституційного права в Римському університеті ла Сапієнца.

Ще в 1958 вступивши в Італійську соціалістичну партію, він в 19831993 був депутатом парламенту. В уряді свого однопартійця Беттіно Краксі він в 19831987 займав пост молодшого державного секретаря у справах прем'єр-міністра, в 19871988 заступника прем'єр-міністра, в 19871989 міністра фінансів. У червні 1992 — квітні 1993 Амато був Головою Ради Міністрів Італії. В період його управління сталася корупційний криза, що призвела до значних змін у політичному житті Італії. Амато був змушений прийняти закон, що передавав розслідування справ про корупцію в руки підконтрольній уряду поліції, але невдоволення населення призвело до того, що Президент Італії Оскар Луїджі Скальфаро відмовився його підписати. У той же час уряд Амато провело дві девальвації ліри, які призвели до виключення Італії з Європейської валютної системи за різке скорочення бюджетного дефіциту, проте сприяли подальшому введенню євро. Амато уникнув корупційного скандалу, який зачепив керівника ІСП Краксі, але змушений був піти у відставку і з політики. В 19941997 він керував антимонопольним комітетом.

У 1998 увійшов в уряд Массімо Д'алеми, ставши в ньому міністром інституційних реформ, а в грудні 1999 — березні 2000 був міністром фінансів. У квітні 2000 — травні 2001 Амато знову обіймав посаду голови Ради Міністрів, проводячи реформи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки та посилення соціального захисту. Після поразки лівих сил на парламентських виборах Амато і екс-прем'єр-міністр Бельгії Жан-Люк Дегане були запрошені стати заступниками Валері Жискар д'Естена, який очолював комісію з розробки Європейської конституції. Також в 20012006 він був членом Сенату від Тоскани. В 2006 він був знову обраний до Палати депутатів і став міністром внутрішніх справ в уряді Романо Проді. В 2008 на чергових парламентських виборах Амато не став знову займати депутатське крісло.

Джерела

[ред. | ред. код]