Перейти до вмісту

Ельза Форнеро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ельза Форнеро
Президент: Джорджо Наполітано
 
Народження: 7 травня 1948(1948-05-07)[1] (76 років)
Сан-Карло-Канавезе, Провінція Турин, П'ємонт, Італія
Країна:  Італія
Освіта: Туринський університет
Партія: незалежний політик
Шлюб: Mario Deagliod
Діти: Silvia Deagliod[2] і Andrea Deagliod[2]

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Форнеро.

Ельза Марія Форнеро (італ. Elsa Maria Fornero; нар. 7 травня 1948, Сан-Карло-Канавезе, провінція Турин, П'ємонт, Італія) — італійська економістка та державна діячка, міністр праці і соціальної політики з повноваженнями щодо забезпечення рівних можливостей в уряді Маріо Монті (2011—2013).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ельза Форнеро народилася в Сан-Карло-Канавезе 7 травня 1948 року.

Трудова діяльність

[ред. | ред. код]

Працювала на посаді ординарного професора політичної економії в Туринському університеті. Вона спеціалізувалася на макроекономіці, економіці заощаджень, соціального забезпечення та пенсійних фондів. Працювала також науковим координатором Центру досліджень політики пенсійного та соціального забезпечення Коледжу Карла Альберта при Туринському університеті та почесним членом опікунської ради коледжу, доктором політики соціального захисту школи управління при Маастрихтському університеті. Ельза Форнеро також обіймає посади в керівництві інших наукових установ Європи, співпрацює з італійською щоденною діловою газетою Il Sole 24 Ore.

У 1993 році Ельза Форнеро була обрана до комунальної ради Турину за списком «Альянсу за Турин» (Alleanza per Torino) і залишалася місцевим депутатом до 1998 року.

У 2003 році стала членом комісії експертів Світового банку (до 2004 року). Потім, у 2005—2006 роках обиралась членом Наукового комітету Загальної конфедерації італійської промисловості. Також Ельза Форнеро була призначена віце-президентом Compagnia di Sanpaolo (2008—2010) та віце-президентом наглядової ради банку Intesa Sanpaolo (2010—2011).

Діяльність по посту міністра

[ред. | ред. код]

З 16 листопада 2011 по 28 квітня 2013 роки Ельза Форнеро працювала на посту міністра праці та соціальної політики італійського уряду з повноваженнями щодо забезпечення рівних можливостей в уряді Маріо Монті[3]. На цей період, припала економічна криза в Італії.

Працюючи міністром провела пенсійну реформу[it][4] та реформу ринку праці[it], спрямовану, за її словами, на забезпечення роботою молоді та п'ятидесятирічних[5].

Реформа праці

[ред. | ред. код]

Обидві реформи були оформлені одним законом № 92 від 28 червня 2012 року, який набув чинності 18 липня 2012 року[6]. До числа нововведень, які викликали найбільші роздратування громадськості, експерти відносять положення про зміну у Статуті трудящих питань полегшення процедури звільнення[7]. Відповідно до одного з положень реформи, тільки у вересні 2014 року роботодавці і наймані працівники почали платити до фонду Національного інституту соціального страхування (італ. INPS) податок із заробітної плати в розмірі 0,5 % (лише третина суми — за рахунок працівника). Однак, оскільки це положення закону було задіяно із запізненням (до сплати цього податку планувалося розпочати на початку 2014 року), з платників стягувався також штраф за прострочення в розмірі 1 %[8] . Після того, як Конституційний суд відхилив пропозицію Ліги Півночі про проведення референдуму з питання скасування реформи Форнеро, та визнала в інтерв'ю недосконалість закону № 92 і можливість його доопрацювання. Зокрема, до недоліків нормативного акту вона віднесла збереження прихованих привілеїв у системі пенсійного забезпечення, якими користуються не ті, хто більше потребує підтримки. Проте, повна відмова від реформи, на думку Форнеро, могла б погіршити ситуацію[9].

Пенсійна реформа

[ред. | ред. код]

Відповідно до реформи пенсійного забезпечення (DL 201/2011), наприклад, у період з 2014-го по 2015-тий роки було замінено вихід на «пенсію по старості» (італ. Pensione di anzianità) на «достроковий вихід» (італ. Pensione anticipata) за умови досягнення працівником трудового стажу 41 рік та 6 місяців для жінок і 42 роки та 6 місяців для чоловіків з подальшим збільшенням цього віку щороку. При цьому, якщо вік виходу на пенсію менше 62 років, розмір пенсії знижувався на 1 % за кожен рік нижче 62 років і на 2 % за кожен рік нижче 60 років. Але ця норма у 2015—2017 роках не застосовувалась[10]. З 2013 року чоловіки і жінки, зайняті в бюджетній сфері, мають право вийти на пенсію у віці 66 років і 3 місяців незалежно від трудового стажу. Самозайняті жінки отримали право виходу на пенсію за віком у віці 63 років і 9 місяців, а жінки, які працюють за наймом у приватних компаніях — у віці 62 років і 9 місяців.

Вік виходу на пенсію планувалося поступово підвищувати у міру збільшення тривалості життя в Італії. Так, люди, яким у 2012 році було 26 років, могли вийти на пенсію за віком у 2056 році у віці 70 років і 6 місяців; 36-річні — в 2045 і 2046 роках у віці 69 років і 8 місяців; 46-річні — в 2034 або 2035 році у віці 68 років і 8 місяців; 56-річні — в 2023 році у віці 67 років і 5 місяців[11].

Втім, уже у вересні 2016 року прем'єр-міністр Італії Маттео Ренці заявив про пониження пенсійного віку[12]. А у січні 2019 року у новому законі про пенсійну реформу (так званий закон про «квоту 100») було знижено вік виходу на пенсію на 5 років: з 67 років (який досяг на 2019 рік) до 62 років за умови 38-річного трудового стажу[13].

Родина

[ред. | ред. код]

Ельза Форнеро одружена з економістом Маріо Деал (Mario Deaglio). У родині народилася єдина донька Сільвію Деал 1974 року народження. У 2012 році Сільвія піддавалася критиці, оскільки вона викладала генетику в тому ж таки Туринському університеті, в якому працювали її батьки, а також очолювала фонд, який фінансується банком Sanpaolo, віце-президентом якого була Ельза Форнеро. У листопаді того ж року на адресу університету надійшов лист із французьким штампом для Сільвії з погрозами, у зв'язку з чим поліція проводила розслідування[14][15].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Munzinger Personen
  2. ↑ а б Furfaro M. C. Elsa Fornero: età, marito, figli, di quale partito fa parte, ultime news con Salvini, Draghi e governo, Instagram — 2021.
  3. ↑ Elsa Fornero: Una nuova era del lavoro (італ.). BiografieOnline. Архів оригіналу за 5 лютого 2019. Процитовано 25 лютого 2015.
  4. ↑ Elsa Fornero: "Mentre Mario Monti faceva campagna elettorale io dovevo tacere e sanguinare" (італ.). Libero Quotidiano. 27 липня 2014. Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 25 лютого 2015.
  5. ↑ Carlo Tecce (27 липня 2014). Elsa Fornero: “Dovevo stare zitta mentre Monti faceva campagna elettorale” (італ.). il Fatto Quotidiano. Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 25 лютого 2015.
  6. ↑ Disposizioni in materia di riforma del mercato del lavoro in una prospettiva di crescita. LEGGE 28 giugno 2012, n. 92 (італ.). Gazzetta Ufficiale. 3 липня 2012. Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 26 лютого 2015.
  7. ↑ Riforma del lavoro: la scheda. Art.18, precari e partite Iva. Mio Job (італ.). la Repubblica. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 лютого 2015.
  8. ↑ Franco Grilli (13 вересня 2014). La riforma Fornero regala ai dipendenti la nuova tassa Inps (італ.). il Giornale. Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 26 лютого 2015.
  9. ↑ Pensioni. Elsa Fornero: “Mia riforma va migliorata, cancellarla è pericoloso” (італ.). Blitz Quotidiano. 20 січня 2015. Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 26 лютого 2015.
  10. ↑ Пенсії в Італії[недоступне посилання з серпня 2019]
  11. ↑ Andrea Telara (4 грудня 2012). Pensioni: cosa cambia dal 2013 con le regole della Fornero (італ.). Panorama. Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 27 лютого 2015.
  12. ↑ В Італії хочуть зменшити пенсійний вік і збільшити виплати. Архів оригіналу за 20 січня 2017. Процитовано 8 березня 2019.
  13. ↑ В Італії знижують пенсійний вік і вводять базовий дохід. Архів оригіналу за 4 лютого 2019. Процитовано 8 березня 2019.
  14. ↑ La brillante carriera della figlia di Elsa Fornero. Due posti fissi nell'università di famiglia (італ.). Corriere della Sera. 7 лютого 2012. Архів оригіналу за 17 січня 2018. Процитовано 25 лютого 2015.
  15. ↑ Torino, minacce alla figlia del ministro Fornero: “Arriverà il furore del popolo” (італ.). il Fatto Quotidiano. 10 листопада 2012. Архів оригіналу за 20 серпня 2019. Процитовано 25 лютого 2015.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ельза_Форнеро&oldid=42647874