Координати: 32°00′ пн. ш. 113°55′ зх. д. / 32.000° пн. ш. 113.917° зх. д. / 32.000; -113.917[2]

Ель-Пінакате і Гран-Десіерто-де-Алтар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Біосферний заповідник Ель-Пінакате і
Гран-Десіерто-де-Алтар
Ель-Пінакате і Гран-Десіерто-де-Алтар
Назва на честьEleodesd[1]
32°00′ пн. ш. 113°55′ зх. д. / 32.000° пн. ш. 113.917° зх. д. / 32.000; -113.917[2]
Країна Мексика[1]
РозташуванняСонора, Мексика
Найближче містоПуерто-Пеньяско
Плутарко-Еліас-Кальєс
Сан-Луїс-Ріо-Колорадо
Площа2 695,05 км2 (1 040,56 миля2)[3]
ЗаснованоЧервень 10, 1993
Об'єкт №:1410
Статус:світова спадщина ЮНЕСКО[4] і Рамсарське угіддя
Вебсторінкаelpinacate.com.mx
Ель-Пінакате і Гран-Десіерто-де-Алтар. Карта розташування: Мексика
Ель-Пінакате і Гран-Десіерто-де-Алтар
Ель-Пінакате і Гран-Десіерто-де-Алтар (Мексика)
Мапа
CMNS: Ель-Пінакате і Гран-Десіерто-де-Алтар у Вікісховищі

 

Біосферний заповідник Ель-Пінакате і Гран-Десіерто-де-Алтар (ісп. Reserva de la Biosfera El Pinacate y Gran Desierto de Altar) є біосферним заповідником і об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО яким керує федеральний уряд Мексики, зокрема Секретаріат навколишнього середовища та природних ресурсів, у співпраці з урядами штатів Сонора та Тохоно-О'одам.

Він розташований у пустелі Сонора на північному заході Мексики, на схід від Каліфорнійської затоки, у східній частині Гран-Десіерто-де-Алтар, трохи на південь від кордону з Аризоною, США, і на північ від міста Пуерто-Пеньяско. Це одна з найбільш помітних форм рельєфу в Північній Америці, яку можна побачити з космосу. Вулканічна система, відома як Санта-Клара, є основною частиною ландшафту, включаючи три вершини: Пінакат, Карнегі та Медіо. Це дочірній парк Національного пам'ятника Кактус Орган Пайп в Аризоні.[5] Його дикій природі загрожує мілітаризація кордону між Мексикою та Сполученими Штатами та будівництво стіни на кордоні між Мексикою та США.[6]

На території області трапляється понад 540 видів рослин, 40 видів ссавців, 200 видів птахів, 40 видів плазунів, земноводних і прісноводних риб.[7] Існують ендемічні види, яким загрожує зникнення, як сонорський вилоріг, товсторогий баран, жилатьє та пустельна черепаха.[8]

Біосферний заповідник займає площу 2 695,05 квадратного кілометра (1 040,56 миля2)[3], що становить приблизно половину об'єкта Світової спадщини. Площа об'єкта Світової спадщини становить 7146 км²,[9][10] більше, ніж штати Агуаскальєнтес, Коліма, Морелос і Тласкала.[11]

Формування

[ред. | ред. код]

Біосферний заповідник Ель-Пінакате і Гран-Десіерто-де-Алтар відомий своїми унікальними фізичними та біологічними характеристиками, наявністю вулканічного щита, великими ділянками активних дюн, які його оточують, і найбільшою концентрацією кратерів Маар. Гірський хребет Пінакат має особливо цікаві орогенні особливості, продукти вулканічних вивержень, які накопичували лаву в компактних скелях, пісок і вулканічний попіл, які утворювали кольори особливої краси, і такі кратери, як Ель-Елеганте, Серро-Колорадо, Макдугал і Сайкс.[12]

Пінакате Пікс (Picos del Pinacate), група вулканічних піків і шлакових конусів, розташована в заповіднику на північ від Пуерто-Пеньяско. Найвищою вершиною є Серро-дель-Пінакате (вулкан Санта-Клара) з висотою 1 190 метрів (3 904 фут). Пінакате походить від слова pinacatl мовою науатль, що означає жука Pinacate, смердючого жука, ендемічного для пустелі Сонора.

Вулкани Пінакате Пікс спорадично вивергалися протягом приблизно 4 мільйонів років. Остання активність була близько 11 000 років тому.

З 1965 по 1970 рік NASA відправляло астронавтів до Гран-Десьєрто-де-Алтар, щоб потренуватися ходити по Місяцю через схожість місцевості з поверхнею Місяця.

Історія

[ред. | ред. код]
Тохоно-О'одам жінка. Фотографія Едварда С. Кертіса, приблизно 1907 рік.

Доколумбова епоха

[ред. | ред. код]

Перші жителі відомі як люди Сан-Дієгіто, вони були мисливцями-збирачами, які жили за рахунок землі, рухаючись з гір до Каліфорнійської затоки в пошуках їжі. Ранні етапи заселення, здається, закінчилися на початку льодовикового періоду близько 20 000 років тому, коли посуха змусила людей залишити гірський масив.[13]

Другий етап заселення жителями Сан-Дієгіто почався наприкінці льодовикового періоду. Ця група повернулася в гори і жила так, як жили їхні предки. У цей час Тінахас, мабуть, був надійним джерелом води. Другий етап заселення закінчився з настанням жарознижувального періоду 9000 років тому, що знову змусило людей покинути територію.[7]

Найновішими корінними мешканцями Пінакате та Гран-Десіерто-де-Алтар є група Пінакатеньо з Х'я К-ед О'одхем. Подібно до доісторичної культури Сан-Дієгіто, пінакатеньо кочували по Пінакате аж до моря в пошуках їжі, зосереджуючи свої табори біля тінахас. Під час цих подорожей вони залишали ознаки своєї присутності; одним із прикладів цього є мережа доріжок, що йдуть від тінаї до тінаї, а також кам'яні знаряддя праці та черепки, знайдені біля цих джерел води.[7][14]

Розвідки

[ред. | ред. код]

Про тих, хто був першими дослідниками цієї території, залишилося небагато. Ймовірно, першим європейцем, який побачив гору, тепер відому як Сьєрра Пінакат, був дослідник Мельхіор Діас у 1540 році. Згодом, у 1698 році, священник Еусебіо Кіно, засновник місії Сан-Ксав'єр-дель-Бак у південному Тусоні, штат Аризона, відвідав це місце та кілька разів повертався, він зі своєю групою піднявся на вершину Ель-Пінакате, яка тоді була названа пагорбом Санта-Клара.[7]

До 1956 року в Ель-Пінакате-і-Гран-Десіерто-де-Алтар було небагато вчених і дослідників, найвідоміша група МакДугал, Горнадей і Сайкс, які досліджували західну частину гори в 1907 році.

Список літератури

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
  2. ↑ UNESCO. El Pinacate and Gran Desierto de Altar Biosphere Reserve. Процитовано 24 червня 2013.
  3. ↑ а б El Pinacate y Gran Desierto de Altar Biosphere Reserve. Процитовано 15 червня 2018.
  4. ↑ World Heritage List: El Pinacate and Gran Desierto de Altar Biosphere Reserve — UNESCO.
  5. ↑ El Pinacate y Gran Desierto de Altar - Organ Pipe Cactus National Monument. U.S. National Park Service (англ.). Процитовано 3 грудня 2023.
  6. ↑ What a Border Wall Could Mean for Wildlife | Audubon. www.audubon.org (англ.). Процитовано 3 грудня 2023.
  7. ↑ а б в г Comisión Nacional de Áreas Naturales Protegidas. Reserva de la Biosfera El Pinacate y Gran Desierto de Altar. Архів оригіналу за 12 серпня 2016. Процитовано 29 вересня 2010.
  8. ↑ Red Escolar. Reserva de la Biosfera El Pinacate y Gran Desierto de Altar. Архів оригіналу за 21 листопада 2010. Процитовано 29 вересня 2010.
  9. ↑ Comisión Nacional para el Conocimiento y Uso de la Biodiversidad. Regiones terrestres prioritarias de México (PDF). Процитовано 29 вересня 2010.
  10. ↑ El Pinacate y Gran Desierto de Altar World Heritage Site. Процитовано 15 червня 2018.
  11. ↑ INEGI. Información por entidad. Архів оригіналу за 23 липня 2011.
  12. ↑ Instituto Nacional de Ecología. Reserva de la Biosfera El Pinacate y Gran Desierto de Altar. Архів оригіналу за 22 липня 2011. Процитовано 29 вересня 2010.
  13. ↑ Hayden, 1998.
  14. ↑ Pinacate y Gran Desierto de Altar. Red Escolar. Архів оригіналу за 21 листопада 2010. Процитовано 29 вересня 2010.
  • Jack Ruby’s Kitchen Sink: Offbeat Travels through America’s Southwest, by Tom Miller; pp. 10–26,

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ель-Пінакате_і_Гран-Десіерто-де-Алтар&oldid=43393384