Ернест Блох

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Блох.
Не плутати з німецьким філософом Ернстом Блохом.
Ернест Блох
нім. Ernest Bloch
Ернест Блох із дітьми
Основна інформація
Дата народження24 липня 1880(1880-07-24)[1][2][…]
Місце народженняЖенева, Швейцарія[4]
Дата смерті15 липня 1959(1959-07-15)[1][2][…] (78 років)
Місце смертіПортленд[4]
Причина смертізлоякісна пухлина
ПохованняAgate Beachd[5]
ГромадянствоШвейцарія і США
Професіїкомпозитор, фотограф, музичний педагог
ОсвітаКонсерваторія Гоха
ВчителіЕміль Жак-Далькроз і Louis Reyd
Відомі учніRandall Thompsond, Ernst Bacond, Fernande Peyrotd, Ethel Glenn Hierd[6] і Jean Binetd[7]
Інструментискрипка
Жанрисимфонія
Magnum opusMacbethd і String Quartet No. 2d
ЧленствоАмериканська академія мистецтв та літератури
ЗакладКонсерваторія Сан-Франциско, Школа музики Маннеса, Клівлендський музичний інститутd і Університет Каліфорнії (Берклі)
CMNS: Файли у Вікісховищі

Ернест Блох (нім. Ernest Bloch; 24 липня 1880, Женева — 15 липня 1959, Портленд, США) — швейцарсько-американський композитор єврейського походження.

Біографія

[ред. | ред. код]

З дев'ятирічного віку грав на скрипці, пізніше навчався як скрипаль у Брюссельської консерваторії у Ежена Ізаї, а також у Франца Шерга. Потім у 1900—1901 роках вивчав композицію у франкфуртській Консерваторії Хоха у Івана Кнорра і Людвіга Тюйє. Жив у Парижі, потім у Женеві, в 1916 році виїхав у Сполучені Штати Америки. З 1924 року громадянин США. У 1920 році став першим керівником новоствореного Клівлендського інституту музики і керував ним до 1925 року, потім до 1930 року очолював Консерваторію Сан-Франциско; викладав також в інших музичних навчальних закладах. Серед учнів Блоха, зокрема, Джордж Антейл, Фредерік Джейкобі, Бернард Роджерс, Роджер Сешенс.

Творчість

[ред. | ред. код]

Серед ранніх творів Блоха найбільшу увагу привернула опера «Макбет» (1904—1906), вперше поставлена в 1910 році й не здобула особливого успіху у публіки, але мала захопленого відгуку Ромена Роллана. Музика Блоха в цей час позначена впливом Ріхарда Штрауса та імпресіонізму в особі, насамперед, Дебюссі. Другий етап творчості Блоха — починаючи з «Трьох єврейських віршів» (фр. Trois Poèmes Juifs; 1913), симфонії «Ізраїль» (1916) і особливо Єврейської рапсодії «Шеломо» (власне, «Соломон») для віолончелі з оркестром (1916) — характеризується, насамперед, зверненням до єврейської теми і, у зв'язку з цим, почасти до єврейського фольклорного музичного матеріалу.

Численні твори Блоха пов'язані з єврейською тематикою. Такими є Три єврейські поеми для оркестру (Trois poèmes juifs, 1913); симфонія № 2 «Ізраїль» (Israel, 1917); «Шломо», єврейська рапсодія для віолончелі з оркестром (Schelomo: a Hebrew rhapsody, 1915—1916); Баал Шем, три картини з життя хасидів для скрипки з оркестром (Baal Schem, 1923); Псалми (Psalms, 1912—1914); Єврейська сюїта для скрипки і фортепіано (Suite Hèbraique, 1923); Глас волаючого в пустелі, симфонічна поема з солюючою віолончеллю (Voice in the Wilderness, 1937); нарешті, один з найбільш відомих творів Блоха — синагогальна служба Аводат Хакодеш для змішаного хору і оркестру (Avodath Hakodesh, 1934).

Численні твори Блоха не пов'язані з єврейською тематикою. В 1903 році він написав оперу «Макбет» за Шекспіром (лібрето Е. Флега). Вона була поставлена 15 разів у паризькій 'Опера комік' в 1910 і відновлена в Неаполі в 1938. Популярність Блоха в Європі і США швидко зростала завдяки його симфонічним творам. Так, композитор написав симфонію з хором «Америка» (America, 1917): присвячену пам'яті Авраама Лінкольна та Волта Вітмена. Країну, де він народився, Швейцарію, Блох вшанував в симфонічній поемі Гельвеція (Helvetia, 1929). Важливими подіями у творчому житті композитора стали і його ранні симфонічні твори, наприклад, «Жити і любити» (Vivre et aimer, 1900) і «Зима — весна» (Hiver — printemps, 1905), а також більш пізні — Симфонічна сюїта (Suite symphonique, 1945), оркестрова сюїта «Поеми моря» (Poems of the Sea, 1923) і особливо два часто виконуваних concerti grossi (1925 і 1953), в яких риси докласичних інструментальних жанрів поєднуються з сучасною мовою композитора.

Крім того, можна згадати дві скрипкові сонати, Містичну поему (Poème mystique) для скрипки і фортепіано, фортепіанний концерт, скрипковий концерт і кілька струнних квартетів. Друга опера Блоха — Єзавель (Jezabel) залишилася незавершеною.

У пізнішій творчості — особливо у Concerto grosso № 2 (1952) — Блох віддав данину і захопленню неокласицизмом, хоча пізньоромантична основа його творів залишалася незмінною.

З трьох дітей Блоха старша дочка, Сюзанна, стала музикантом і музичним педагогом, а молодша, Люсьенна — відомим фотографом.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б RKDartists
  4. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118852213 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ Find a Grave — 1996.
  6. ↑ Samuel R., Sadie J. A. The Norton/Grove dictionary of women composers — W. W. Norton & Company, 1994. — 548 p. — ISBN 978-0-393-03487-5
  7. ↑ https://hls-dhs-dss.ch/de/articles/020547/2004-08-03/

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Ernest Bloch: Composer in Nature's University by Nancy Steinberg. Oregon Coastal Council for the Arts. July, 2006
  • Grove, Gregory Alan. The Life and Music of Ernest Bloch. Thesis (M.A.), San José State University, 1976). San Jose, Calif. San Jose State University, Department of Music 1976.
  • Voices in the Wilderness: Six American Neo-Romantic Composers, by Walter Simmons. (Lanham, MD: Scarecrow Press, 2004) ISBN 0-8108-5728-6
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ернест_Блох&oldid=42651555