Жабрєв Іван Андрійович
Жабрєв Іван Андрійович | |
---|---|
Народився | 26 квітня 1898 або 1898[1] Устюжна, Великоустюженський повітd, Вологодська губернія, Російська імперія |
Помер | 22 лютого 1939[1] ·вогнепальна рана |
Країна | Російська імперія Російська республіка РРФСР СРСР |
Діяльність | державний діяч, політик |
Посада | депутат Верховної ради СРСР[d] і депутат Верховної Ради УРСР[d] |
Військове звання | майор державної безпеки |
Партія | ВКП(б) (1939) |
Нагороди | |
Жа́брєв Іва́н Андрі́йович (26 квітня 1898 або 1898, Устюжна, Великоустюженський повітd, Вологодська губернія, Російська імперія — 22 лютого 1939) — радянський діяч органів державної безпеки, член Ревізійної комісії ЦК КП(б)У (1938). Депутат Верховної Ради СРСР (1937–1938) та Верховної Ради УРСР (1938) першого скликання.
Народився 26 квітня 1898 року в родині робітника-металіста чавунно-ливарного заводу в місті Устюжна, тепер Устюженський район, Вологодська область, Росія. З ранніх дитячих років залишився без батьків, виховувався у батькової сестри.
1912 року закінчив 4 класи приходського училища у місті Устюжна. 1916 року закінчив 4 класи вищого початкового училища та 4-місячні курси телеграфістів в Устюжній.
У листопаді 1916 — березні 1918 року — телеграфіст поштово-телеграфної контори в Устюжній. У 1917 році обирався на керівні посади в профспілці поштово-телеграфних працівників.
У березні — вересні 1918 року працював агентом кінних станцій у місті Череповці, співробітником для доручень Череповецького округу зв'язку, головою робітничої кооперації поштово-телеграфної контори в Устюжній, завідувачем поштовим відділенням у с. Перське.
У серпні 1918 року вступив у РКП(б).
З вересня 1918 до вересня 1919 року — завідувач організаційного відділення Череповецького губернського відділу пошт і телеграфу. У вересні — жовтні 1919 року — член Колегії Череповецького губернського продовольчого загону. У жовтні 1919 — травні 1920 року — начальник 4-го загороджувального загону Петроградського укріпленого району, телеграфіст і військовий комісар батальйону експедиційного загону штабу 7-ї армії.
У травні — вересні 1920 року — уповноважений Політбюро ЧК Устюжинського повіту. У вересні 1920 — травні 1921 року — секретар Політбюро ЧК Устюжинського повіту. У травні — жовтні 1921 року — уповноважений Череповецької губернської ЧК.
20 жовтня 1921 — 15 листопада 1921 року — уповноважений Секретного відділу Новомиколаївської губернської ЧК Сибірського краю. У жовтні 1921 — лютому 1922 року — т. в. о. заступника голови Новомиколаївської губернської ЧК. 15 листопада 1921 — лютий 1922 року — начальник агентурного відділення Новомиколаївської губернської ЧК. 21 лютого 1922 — 11 березня 1922 року — начальник Секретного відділу Новомиколаївської губернської ЧК. Був заарештований, але незабаром звільнений з ув'язнення. У 1922 — жовтні 1923 року — уповноважений Новомиколаївського губернського відділу ДПУ по Черепанівському повіті. У жовтні 1923 — 1924 році — начальник реєстраційно-статистичного відділу Новомиколаївського губернського відділу ДПУ. У 1924 — вересні 1925 року — начальник контррозвідувального відділу Новомиколаївського губернського відділу ДПУ.
4 вересня 1925 — 16 грудня 1926 року — начальник Секретно-оперативної частини, заступник начальника Омського окружного відділу ДПУ. 16 грудня 1926 — 1930 рік — начальник Бійського окружного відділу ДПУ. 1930 — жовтень 1930 року — начальник Барнаульського окружного відділу ДПУ. 21 жовтня 1930 — 14 травня 1933 року — начальник Барнаульського оперативного сектору ДПУ.
14 травня 1933 — 10 липня 1934 року — начальник Секретно-Політичного відділу Повноважного представництва ОДПУ по Західно-Сибірському краю. 13 липня 1934 — 16 серпня 1936 року — начальник Секретно-Політичного відділу Управління державної безпеки Західно-Сибірського краю.
16 серпня 1936 — 11 листопада 1936 року — заступник начальника УНКВС Курської області.
11 листопада 1936 — 14 березня 1937 року — начальник 1-го відділення Секретно-Політичного (4-го) відділу Головного управління державної безпеки НКВС СРСР. 17 грудня 1936 — 25 грудня 1936 року — помічник начальника Секретно-Політичного відділу Головного управління державної безпеки НКВС СРСР. 25 грудня 1936 — 14 березня 1937 року — помічник начальника 4-го відділу Головного управління державної безпеки НКВС СРСР.
20 квітня 1937 — 7 липня 1937 року — начальник Гомельського міського відділу НКВС Білоруської РСР, начальник особливого відділу 6-ї кавалерійської дивізії БВО. 7 липня 1937 — 22 листопада 1937 року — начальник 3-го відділу Управління державної безпеки НКВС Білоруської РСР та помічник народного комісара внутрішніх справ Білоруської РСР. 22 листопада 1937 — 26 лютого 1938 року — заступник народного комісара внутрішніх справ Білоруської РСР.
26 лютого 1938 — 17 листопада 1938 року — начальник УНКВС Кам'янець-Подільської області. 26 червня 1938 року був обраний депутатом до Верховної Ради УРСР 1-го скликання по Антонинській виборчій окрузі № 2 Кам'янець-Подільської області[2].
Заарештований 17 листопада 1938 року. Засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР 22 лютого 1939 року до вищої міри покарання. Розстріляний того ж дня. Постановою Військової колегії Верховного суду Російської Федерації від 6 липня 2013 року в реабілітації відмовлено.
- майор держбезпеки (8.01.1936)
- орден Червоної Зірки (19.12.1937)
Причетний до незаконних арештів громадян, фальсифікації справ, вбивств людей. Засуджений за порушення законності[3][4][5][6]. В Україні включений у список історичних діячів, які підпадають під закон про декомунізацію[7].
- ↑ а б в Кто руководил НКВД. 1934-1941
- ↑ У списку депутатів Верховної Ради УРСР першого скликання, складеному навесні 1945 року, проти прізвища Жабрєва зазначено: «Выбыл по разным причинам» // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 2, арк. 47.
- ↑ Тепляков А. Г. Машина террора: ОГПУ-НКВД Сибири в 1929–1941 гг. [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.]
- ↑ Уйманов В. Н. Ликвидация и реабилитация: Политические репрессии в Западной Сибири в системе большевистской власти (конец 1919 – 1941 г.). – Томск : Томский государственный университет, 2012. – С. 198. [Архівовано 24 листопада 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Хмельницька область. Кн. 5. – С. 176–180 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 жовтня 2021. Процитовано 23 листопада 2016.
- ↑ Довідка по архівно-кримінальній справі № 2676 стосовно колишніх співробітників УНКВС по Кам'янець-Подільській області. 28 липня 1967 р. // Реабілітовані історією: Хмельницька область. – Кн. 3. – С. 120 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 29 грудня 2016. Процитовано 23 листопада 2016.
- ↑ Український інститут національної пам'яті. Архів оригіналу за 7 жовтня 2015. Процитовано 23 листопада 2016.
- Жабрев Иван Андреевич [Архівовано 7 січня 2019 у Wayback Machine.] // Кто руководил НКВД, 1934–1941: Справочник [Архівовано 1 лютого 2017 у Wayback Machine.] / Н. В. Петров, К. В. Скоркин ; О-во «Мемориал» и др. ; под ред. Н. Г. Охотина и А. Б. Рогинского. — М. : Звенья, 1999. — 504 с. (рос.)
- ЧК—ГПУ—НКВД в Україні: особи, факти, документи / Ю. Шаповал, В. Пристайко, В. Золотарьов; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Служба безпеки України. — К.: Абрис, 1997. — 605 с., іл. — ISBN 966-531-017-8.
- Список депутатів Верховної Ради УРСР першого скликання, обраних 26 червня 1938 року // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 2, арк. 47.
- Список депутатів, обраних до Верховної Ради УРСР // Вісті [ЦВК УРСР]. — 1938. — № 148 (5338). — 29 червня. — С. 1.
- Іван Андрійович Жабрев // Червоний кордон : газета. — Кам'янець-Подільський, 1938. — № 129 (2616). — 6 червня. — С. 1.
- Дрозд Дмитрий. Палачи белорусского народа. Часть 1. И. А. Жабрев [Архівовано 27 червня 2018 у Wayback Machine.] // Вебсайт «Белорусский документационный центр». — 2017. — 12 грудня. (рос.)
- Народились 26 квітня
- Народились 1898
- Уродженці Вологодської губернії
- Померли 22 лютого
- Померли 1939
- Члени КПРС
- Кавалери ордена Червоного Прапора
- Почесні співробітники Державної безпеки СРСР
- Депутати Верховної Ради УРСР 1-го скликання
- Депутати Верховної Ради СРСР 1-го скликання
- Розстріляні в СРСР
- Особи, увічнення яких підпадає під закон про декомунізацію