Очікує на перевірку

Кнут Гамсун

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кнут Гамсун
норв. Knut Hamsun
Гамсун у 1939 році
Ім'я при народженніКнут Педерсен
Народився4 серпня 1859(1859-08-04)
парафія Воґо,[1] Центральна Норвегія
Помер19 лютого 1952(1952-02-19) (92 роки)
Нергольм
ПохованняNørholmd[2]
ГромадянствоНорвегія Норвегія
Національністьнорвежець
Діяльністьписьменник
Мова творівнорвезька
Роки активності1877—1949
ЖанрРоман, повість, п'єса, оповідання, вірші, публіцистика
Magnum opus«Плоди землі»
ПартіяНаціональна єдність
У шлюбі зMarie Hamsund і Bergljot Bechd
ДітиАрільд Гамсун, Ellinor Hamsund, Tore Hamsund і Victoria Hamsun Charlessond
Автограф
Премії Нобелівська премія з літератури (1920)
Сайт: hamsunsenteret.no/en/
CMNS: Кнут Гамсун у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гамсун.

Кнут Га́мсун (норв. Knut Hamsun; 4 серпня 1859 — 19 лютого 1952, Нергольм) — норвезький письменник (справжнє ім'я — Кнут Пе́дерсен), лавреат Нобелівської премії з літератури за 1920 рік.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Кнут Гамсун в 1871 році.

Ранній період життя та творчості

[ред. | ред. код]

Кнут Гамсун народився 4 серпня 1859 року на хуторі Гамсунд[5] у парафії Воґо (норв. Vågå), розташованій у сільськогосподарському районі Центральної Норвегії. Його батьки були фермерами. Дитинство Кнут провів у майже ідилічних умовах гармонії з прекрасною природою Норвегії. Однак незабаром через борги родини дев'ятирічному хлопцю довелося працювати на свого дядька. Родичі ставилися до нього погано: часто били і не давали їсти. Тільки серйозна хвороба дядька поклала край цим знущанням: 1873 року Кнут втік від родичів і почав працювати в магазині прикажчиком. Згодом спробував себе у ролі помічника ленсмана та на будівництві дороги. З 1875 року хлопець вів життя мандрівного торговця, потім влаштовувався до майстерні шевця в місті Буде.

Тут Кнут і завершив свій перший літературний доробок — повість «Загадкова людина. Нурландська любовна історія», що була опублікована 1877 року. Через рік він друкує велику баладу «Побачення». Обидва твори користувались популярністю у публіки, що привернуло до Педерсена увагу одного торговця. Благодійник надав юнакові матеріальну допомогу і той вирушив у тогочасний центр культурного життя Скандинавії — Копенгаген. В цьому місті Кнут написав любовну історію з сільського життя під назвою «Фрида», однак видавці поставились до неї критично. Педерсен повернувся до Норвегії і звернувся по допомогу до відомого норвезького поета Б'єрнстьєрне Б'єрнсона. Втім, коли той відкрив «Фриду» і прочитав фразу «Юнак плакав», то звернувся до Кнута зі словами «Ах, юнак все ще плаче» і порадив письменнику-початківцю піти в актори. Після цієї невдачі Кнут спалив твір. «Фрида» започаткувала чорну смугу в житті письменника: декілька років він не міг знайти постійної роботи, жив на випадкові заробітки, друкуючи статті у столичних газетах, поступово розпродав усе своє майно, впавши у повне зубожіння[5].

Не маючи за плечима іншої освіти, крім сільської школи, Кнут багато читав, навчаючись основам письменницької майстерності самотужки. За літературний псевдонім він спочатку обрав назву рідного хутора, підписуючись Кнут Гамсунд. Однак випадково одну з газетних статей видали під прізвищем Гамсун. Це так сподобалось письменникові, що в подальшому він користувався лише ним. Однак літературна кар'єра не склалася, і в 1882 році у пошуках бодай якогось заробітку Кнут емігрував до Сполучених Штатів[5].

Тут йому довелось починати все з початку. Як і в ранньому дитинстві, в Америці Кнуту Гамсунові довелось спробувати різні професії: він батрачив на фермах, працював свинарем, конторщиком, прикажчиком. Однак досяг і певного успіху, увійшовши до кіл норвезької мігрантської інтелігенції. Втім, важка робота далася взнаки. У Гамсуна почалися горлові кровотечі, що змусило його повернутися до Норвегії, де він невдовзі одужав[5].

Під час перебування в Норвегії його талант розвинувся, в цей період письменник виступає з лекціями, у ході яких вражає слухачів яскравою манерою висловлювань і навіть наважується критикувати найвищий авторитет норвезької літератури — Генріка Ібсена. В цей же час відбулося і його знайомство з творами Фрідріха Ніцше. Однак 1886 року нестатки змусили Кнута Гамсуна повернутися до Америки. В Чикаго він працював кондуктором омнібуса, батрачив на фермах, а також співпрацював з норвезькими емігрантськими виданнями. Враження від побаченого він згодом втілить новелах «Закхей», «У дні поневірянь», «Жіноча перемога» і в сатиричному памфлеті «Духовне життя Америки». Після повернення до Норвегії останній твір надрукували в газетах у формі окремих нарисів, які привернули увагу читачів. В цей же час Кнут Гамсун у періодиці почав друкувати частини свого нового великого твору. Ця робота привернула увагу справжніх майстрів слова — поета Б'єрнстьєрне Б'єрнсона і літературознавця Георга Брандеса[5]. Коли у 1890 році роман «Голод» був опублікований повністю, він відкрив Кнута Гамсуна світові великої літератури.

На вершинах літературної слави

[ред. | ред. код]
Кнут Гамсун у 1890 р.
Кнут Гамсун з дружиною Мері. 1909 рік.

Після 1888 року письменник оселяється в Копенгагені. Перший роман письменника «Голод» (норв. Sult) (1890), в якому оповідалося про молодого письменника-журналіста без постійної роботи, що заробляє на прожиття випадковими статтями й конає від голоду, відразу ввів Кнута у число знаних письменників. Це був справді новаторський психологічний твір, що приніс йому славу. Через два роки Гамсун написав свій другий роман — «Містерії» (1892), який також став популярним серед читачів[6].

У 1898 році Гамсун одружується з Бергліот Бех. Цей шлюб тривав вісім років. В 1909 р. він одружується вдруге, з актрисою Марі Андерсен. Марі після весілля полишила кар'єру і залишалася з Гамсуном до кінця його життя. В 1911 р. подружжя купує ферму Нергольм, в якій Гамсун проведе решту свого життя. Незадовго до початку Другої світової війни письменник повернувся на свою малу батьківщину — в містечко Гамарей, поблизу якого лежав хутір Гамсунд. Трохи згодом разом з усією сім'єю він переїхав на південь, у Грімстад[5].

Гамсун не сприйняв індустріалізації, вважаючи цей процес в економіці країни ворожим повноцінному розвитку людської особистості і духовної волі. Позитивний розвиток особистості письменник пов'язував з патріархальним селянським життям, ідеалізуючи його. Це особливо яскраво відбилося в написаному після Першої світової війни романі «Плоди землі» (норв. Markens Grøde) (1917), за який він і одержав Нобелівську премію з літератури у 1920 році[7]. Герой твору — селянин, що оселився в глухому лісі, постійно працює на землі й живе щасливим сімейним життям. Змучена війною Європа захоплено сприйняла цей роман.

Останні роки життя

[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни Гамсун із прихильністю ставився до політики Третього Райху, вважаючи Гітлера визволителем Європи. Це напряму корелювало з його різкою критикою політики Великої Британії. Хай там як, цю політику Гамсун підтримував частково: він притримувався консервативних поглядів. Є свідчення про його гостру полеміку з Гітлером під час обговорення питання незалежної Норвегії.[8]

У період німецької окупації Норвегії письменник підтримував політику міністра-президента Відкуна Квіслінга та його партії «Національна єдність» (норв. Nasjonal Samling). Син митця Арілд Гамсун брав участь у боях на стороні німців в інтернаціональній дивізії СС «Вікінг». Після самогубства Гітлера Кнут Гамсун написав некролог, який прославляв, проте й іронічно критикував фюрера.

Після війни норвезький класик був звинувачений у колабораціонізмі та зазнав переслідувань. 26 травня 1945 року уже старого й глухого письменника було взято під домашній арешт і до 1948 року він був змушений перебувати у будинку для пристарілих та на примусовому лікуванні у психіатричній лікарні.

Протягом 1946—1947 років тривав судовий процес. Відповідно до судової постанови від 19 грудня 1947 року, Кнут Гамсун був визнаний винним у співпраці з окупаційною владою та засуджений до виплати норвезькій державі 425 тисяч крон, що призвело до конфіскації значної частки його майна. Про ці події Гамсун написав згодом у книзі спогадів «На зарослих стежках» (1949). Вона стала сенсацією, адже дев'яносторічний письменник знову дарував світові твір, наповнений поезією і чарівністю життя, гумором й іронією.

Письменник помер 19 лютого 1952 року в Нергольмі. Повне п'ятнадцятитомне зібрання його творів вийшло у світ через два роки після його смерті.

Садиба Нергольм

Твори

[ред. | ред. код]

Гамсун написав понад 30 романів; повісті, п'єси, оповідання, публіцистичні книги, вірші.

Твори про Гамсуна в українській літературі

[ред. | ред. код]

Колабораціоністська позиція Гамсуна під час Другої світової війни та реакція на неї прихильників його творчості стали темою вірша Ліни Костенко «Високий норвежець, фіорди чистого розуму…»[9].

Фільми про Гамсуна

[ред. | ред. код]

У 1996 році на екрани вийшов дансько-шведсько-норвезько-німецький фільм кінорежисера Яна Труеля «Гамсун» з Максом фон Сюдовим у головній ролі. У картині йдеться про останні 17 років життя норвезького письменника.

Екранізації творів Кнута Гамсуна

[ред. | ред. код]

У філателії

[ред. | ред. код]

Портрет класика норвезької літератури зображено на шведській поштовій марці 1920 року вартістю 1,40 крон[12] та на норвезькій поштовій марці 2009 року вартістю 25 крон[13].

Переклади українською

[ред. | ред. код]

У 1930-х роках у львівському тижневику «Діло» вийшов переклад О. Яворівської оповідання Гамсуна «Жіноча перемога». Також у 1930-х на сторінках львівського твотижневика «Назустріч» з'явився переклад оповідання Гамсуна «Олександр і Олександра».[14][15]

  • Гамсун Кнут. Така собі проста муха (новеля). Переклад з норвезької: Осип Маковей. Львів: Літературно-науковий вістник. Річник II, том 5, ч. І., стор. 92—96. 1899.
  • Гамсун Кнут. Голод (роман). Переклад з норвезької: не вказано. Львів: конволюта Українсько-руська Видавнича Спілка, 1899. —192 стор. (серія «Белєтристична бібліотека», № 7)[16] (переглянути у archive.org)
  • Гамсун Кнут. Пан (роман). Переклад з норвезької: Леонід Пахаревський. — Київ: Друкарня 1-ї Київської Друкарської спілки, 1909. — 84 стор.
  • Гамсун Кнут. Вікторія: історія одного кохання. Переклад з норвезької: Федь Федорців. — Львів: Шляхи, 1918. — 109 стор. (серія «Новітня бібліотека», ч. 30) (переглянути у HathiTrust)
  • Гамсун Кнут. Голод. Переложив з норвезької: Михайло Катренко (М. С. Постолока). — Київ: Стерно (друкарня «Союзбанку»), 1919. — 173 стор.
  • Гамсун Кнут. Голод (у перекладі Надії Суровцевої), Пан (у перекладі Леоніда Пахаревського), Вікторія (в перекладі Григорія Петренка). — Харків: ДВУ, 1928.
  • Гамсун Кнут. Бродяги роман. Авторизований переклад з рукопису з останнім портретом Гамсуна і автографом до українського видання, перекладач не вказаний; обкладинка: Н. Алексєєв. — Харків: Книгоспілка, 1928. — 424 стор.[17]
  • Гамсун Кнут. Вибрані твори у 2 томах. — Харків, Київ: Державне видавництво України. 1930.
    • Том 1 ?
    • Том 2: Містерії (роман). Переклад з норвезької: Вікторія Гладка та Катерина Корякіна (за редакцією Я. Савченка), 1930. — 239 стор.
  • Гамсун Кнут. Мандрівні дні (оповідання). Переклад: Михайло Зеров (молодший брат Миколи Зерова). — Харків: Книгоспілка, 1926. — 77 стор.
  • Гамсун Кнут. Під осінніми зорями (повість). Переклад: Іван Ставничий; передмова: М. Рудницького; обкладинка: П. Ковшуна. — Львів: Діло, 1937. — 152 стор. (серія «Бібліотека Діла», ч. 10).
  • Гамсун Кнут. Вибрані твори. Переклад з норвезької Наталі Іваничук. Львів, Видавництво «Літопис», 2000. — 396 с. (Серія «Світова класика»). ISBN 966-7007-29-4
  • Гамсун Кнут. // Відлуння самотності: Кнут Гамсун та контекст українського модернізму / Упоряд. Ю. Ємець-Доброносова. — Київ, Факт, 2003. — 472 с. ISBN 966-8408-25-X
  • Гамсун Кнут. Містерії. Переклад з норвезької. Харків, «Фоліо», 2007. — 479 с. (Серія «Бібліотека світової літератури»). ISBN 978-966-03-3814-2
  • Гамсун Кнут. На зарослих стежках. Переклад з норвезької Галини Кирпи. — Київ, Видавництво Жупанського, 2013. — 160 с. (Серія «Лауреати Нобелівської премії»). ISBN 978-966-2355-40-6

Див. також

[ред. | ред. код]
  • 5838 Гамсун — астероїд, названий на честь Кнута Гамсуна.
  • Йосип Зорянчук — автор перекладу «Соки землі», зробленого в 1920—1930-х роках для харківського видавництва «Рух» (не надрукований).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 Березня 2016. Процитовано 8 Грудня 2007.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ https://hamsun-selskapet.no/2019/08/13/dikterstua-pa-norholm-og-andre-hoydepunkter-fra-ibsenhamsun-dagene-i-grimstad-7-10-august-2019/
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ а б LIBRIS — 2013.
  5. ↑ а б в г д е Б. Сучков Кнут Гамсун (1859—1952) // Кнут Гамсун Избранные произведения в двух томах. — М.: Художественная дитература, 1970. — Т. 1. — С. 8—39.(рос.)
  6. ↑ Костянтин Буркут. «Містерії» Кнута Гамсуна [Архівовано 24 Лютого 2015 у Wayback Machine.] — Всесвіт № 5-6 2012. стор. 203—206
  7. ↑ Костянтин Буркут. «Роман, що одержав Нобелівську премію. („Плоди землі Кнута Гамсуна“)» [Архівовано 22 Січня 2017 у Wayback Machine.] — Київ: журнал" Всесвіт", № 5-6 2014. стор. 188—191
  8. ↑ Was Knut Hamsun a nazi? (амер.). Процитовано 30 липня 2022.
  9. ↑ https://itexts.net/avtor-lna-kostenko/36629-lna-kostenko-poezya-lna-kostenko/read/page-3.html
  10. ↑ Pedersen, Bjørn Tore (3 серпня 2009). Fikk skryt av Hamsun selv. NRK (норв.). Процитовано 27 березня 2019.
  11. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 Вересня 2012. Процитовано 14 Березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  12. ↑ https://colnect.com/en/stamps/stamp/52334-Nobel_Prize_in_Literature_1920_-_Knut_Pedersen_Hamsun-Nobel_Prize_Winners_1920-Sweden
  13. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 Березня 2018. Процитовано 23 Березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  14. ↑ Україномовна книга у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, 1798—1923 : бібліогр. покажч. : в 3 т. Т. 2. 1912—1923 / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; авткол. : М. Д. Бойченко, С. А. Дзюбич, Т. Б. Корольова, Л. С. Новосьолова, Ж. В. Огуннаіке, В. Ю. Омельчук, Л. І. Тіманова, О. О. Фіклістова, Т. Є. Яковець ; редкол.: О. С. Онищенко (голова) та ін. — К., 2003. — 690 c. — (Національна бібліографія України).
  15. ↑ Україномовна книга у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, 1798—1923 : бібліогр. покажч. : в 3 т. Т. 1. 1798—1911 / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; авткол.: М. Д. Бойченко, С. А. Дзюбич, Т. Б. Корольова, Л. С. Новосьолова, Ж. В. Огуннаіке, В. Ю. Омельчук, Л. І. Тіманова, О. О. Фіклістова, Т. Є. Яковець ; редкол.: О. С. Онищенко (голова) та ін. — К., 2003. — 676 c. — (Національна бібліографія України).
  16. ↑ Кнут Гамсун. Голод. Роман (Львів, 1899). Накладом українсько-руської Видавничої Спілки, зареєстрованої спілки з обмеженою порукою у Львові. З друкарні народової Ст. Манєцькго і Сп. Ст. 192, 8. [Архівовано 19 Березня 2017 у Wayback Machine.] Львів: Літературно-науковий вісник, книжки 10-12 за 1899 рік. стор. 42-43
  17. ↑ Федір Дудко. «Гамсун Кнут. „Бродяги“» [Архівовано 15 Листопада 2016 у Wayback Machine.]. Львів: Часопис «Літературно-науковий Вісник» № 4 1928, стор. 376—378

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Кнут Гамсун
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кнут Гамсун

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кнут_Гамсун&oldid=43393620