Когут Петро Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Когут Петро Михайлович
Народився19 листопада 1919(1919-11-19)
Помер2012
Діяльністьгромадський активіст
Alma materюридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Нагороди
Заслужений працівник культури України

Петро́ Миха́йлович Ко́гут (Когутов) (* 19 листопада 1919(19191119), с. Петруша Воля, ґміна Вояшівка, Кросненський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща — † 2012) — український (лемківський) громадський діяч, публіцист, поет, у роки Другої світової війни — радянський розвідник; потім організатор і перший голова товариства «Лемківщина» в Україні, один із ініціаторів створення хорової капели «Лемковина» (1969).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині на Лемківщині.

У листопаді 1939 (після окупації Польщі нацистами) перейшов у зону радянської окупації та звернувся до представників розвідувального відділу Київського особливого військового округа у Львові. Після перевірки благонадійності пройшов прискорений курс підготовки та наприкінці того ж року був знову перекинутий у німецьку зону окупації під прибраним прізвищем Петро Войтович для забезпечення зв'язку з розвідувальною групою, що діяла в районі Перемишль-Сянок-Горлиці. До основних завдань розвідувальної групи належали: збір даних політичного й економічного характеру щодо ситуації на окупованих територіях, добування відомостей про плани, склад і дислокацію сил Вермахту, важливі об'єкти інфраструктури (військових аеродромів, сховищ з пальним і боєприпасами).

Для створення радянських розвідувальних мереж в окупованій німцями Польщі туди через кордон перекидалися засоби радіозв'язку та підготовлені радисти. Серед інших у 1940 Петро Когутов переправив радистку Антоніну Глибу (справжнє ім'я — Царенко Олена Кузьмівна, * 1918; закінчила технікум зв'язку у Харкові, у 1940 пройшла курс підготовки радистів для агентурної розвідки), яка за кілька років стала його дружиною. Після втрати контакту з «центром» на початку 1942 встановив контакти з польським рухом опору.

Після закінчення війни заочно закінчив середню школу, потім — юридичний факультет Львівського державного університету ім. І.Франка. Працював у системі торгівлі та туризму.

Розвідувальну діяльність у роки війні П.Когутова описано у книжках Івана Любащенка «Незримое сражение» (Львів, 1976), Вітольда Шимчука «На воєнному шляху» (Ряшів, 1980), Дмитра Бедзика «Сполох» (Київ, 1983), Валентини Коломієць «Пройшов товариш всі бої і війни» (Львів, 1988)[1].

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

Після війни підтримував зв'язки з лемківськими організаціями в США, Канаді, Польщі, Словаччині.

Був заступником голови Львівського обласного відділення Товариства «Україна», заступником голови обласного відділення Українського фонду культури[1].

У 1988 був ініціатором створення першого в УРСР лемківського товариства «Лемківщина» і став його першим головою, в 1991 за його активної участі створили Фундацію дослідження Лемківщини[2].

Публіцистика

[ред. | ред. код]

Автор численних статей, нарисів, книг. Близько 500 його текстів надруковано в газетах і журналах різних країн світу.

Ще до Другої світової війни друкувався в москвофільській «Землі і волі» (Львів; орган «Руської селянської організації»[3]) та соціалістичних «Селянських вістях» (Коломия). Вірш «Тюремний спомин» був надрукований у календарі «Світ праці» (Коломия).

По війні публікувався в західноукраїнській періодиці та за кордоном: «Карпатська Русь», «Українські вісті» (обидві США), «Рідний край» (Аргентина), «Життя і слово» (Канада, орган ТОУК), «Наше слово» (Польща), «Нове життя» (Словаччина, орган ЦК Культурного союзу українських трудящих[4]) та інших.

Співавтор «Лемківських календарів» та інших видань Фундації дослідження Лемківщини[2].

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Сайт ГУР МО України. Архів оригіналу за 23 Червня 2016. Процитовано 22 Травня 2016.
  2. а б в Сайт «lemky». Архів оригіналу за 25 Червня 2016. Процитовано 22 Травня 2016.
  3. ік. Боротьба з московським вітряком // Діло, 3.11.1938. Архів оригіналу за 24 Червня 2016. Процитовано 22 Травня 2016.
  4. Українці Словаччини. Архів оригіналу за 14 Лютого 2022. Процитовано 31 Березня 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]