Козак Іван

Іван Козак
Іван Козак;
Сотник
Загальна інформація
Народження	8 серпня 1891; с. Гічва, Ліський повіт, Бойківщина
Смерть	грудень 1978; Нью-Йорк США
Громадянство	ЗУНР
Alma Mater	Львівська академічна гімназія
Військова служба
Приналежність	ЗУНР
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини; УГА
Війни / битви	Перша світова війна; Українсько-польська війна 1918—1919; Українсько-радянська війна
Командування
	командир жандармерії УГА
Нагороди та відзнаки
Пам'ятний хрест 1912/13	Медаль за 1 поранення (Австро-Угорщина)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Козак.

Іван Козак (8 серпня 1891, с. Гічва, Ліський повіт, Бойківщина — грудень 1978, Нью-Йорк, США^[1]) — український військовик, громадський діяч. Доктор права, сотник УГА, Армії УНР.

Життєпис

Народився 8 серпня 1891 року в селі Гічва, Ліського повіту на Бойківщині.

Закінчив Українську Академічну Гімназію у Львові (1910), правничі студії у Львові та Празі, де отримав ступінь доктора права.

Під час Першої світової війни служив у австрійській армії у званні поручника, брав участь у важких боях на російському фронті і був важко поранений. Нагороджений бронзовою і срібною медалями за хоробрість, «Signum Laudis», вояцьким хрестом Карла, медалею за поранення, і пропам'ятним хрестом 1912. Ставши інвалідом через поранення, направлений на розвідчу службу, а потім служив у полевій жандармерії.

З листопада 1918 року добровільно служив в Українській Галицькій Армії, був одним з організаторів Державної і Полевої Жандармерії УГА, потім служив командувачем жандармерією Львівської области ЗУНР, наприкінці був командиром жандармерії УГА — з лютого 1919 року, по Олександру Красіцькому, котрий того часіу отримав призначення на посаду (керунок) на команданта Державної жандармерії ЗО УНР та виїхав до Начальної Команди ГА.

Після катастрофи УГА служив у 1-ї кавалерійської бригаді сотника Едмунда Шепаровича, наприкінці в Дієвій Армії як командант штабу 5-ї Херсонської дивізії УНР. У серпні 1920 р. перейшов з групою генерала Антіна Кравса в Чехословаччину, залишився в таборі Української бригади в Ліберці та Йозефові, де був останнім комендантом бригади УГА в Чехословаччині.

Мав адвокатську канцелярію в Угневі, де якийсь час працював майбутній полковник УПА Онишкевич Мирослав.^[2] Заарештований польською окупаційною владою в 30-х роках, відбував ув'язнення у концтаборі «Береза Картузька».^[3]

Переїхав до США 1949 року, оселився в Нью-Йорку, де помер у грудні 1978 року.

Нагороди УНР

Нагороджений пропам'яткою Воєнною Відзнакою УГА, Хрестом Симона Петлюри і Залізним Хрестом УНР, та Воєнним Хрестом.

Примітки

↑ Iwan Kozak, «United States Social Security Death Index». Архів оригіналу за 8 Серпня 2016. Процитовано 11 Листопада 2013.
↑ Зустрічі з командиром УПА Орестом / «Вісті комбатанта». Архів оригіналу за 24 Грудня 2014. Процитовано 13 Листопада 2014.
↑ Петро Мірчук. КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА / V ЧАСТИНА: РОЗДІЛ 7. УВ'ЯЗНЕННЯ І ЗАСУДИ ЗА ДВА РОКИ (ВІД СІЧНЯ 1933 ДО ГРУДНЯ 1934) // Нарис історії ОУН. Архів оригіналу за 18 листопада 2008. Процитовано 25 грудня 2014.

Література

Українська Галицька Армія — У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях, том IV — Вінніпег, 1968. — С. 282.
Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.

[1] Iwan Kozak, «United States Social Security Death Index». Архів оригіналу за 8 Серпня 2016. Процитовано 11 Листопада 2013.

[2] Зустрічі з командиром УПА Орестом / «Вісті комбатанта». Архів оригіналу за 24 Грудня 2014. Процитовано 13 Листопада 2014.

[3] Петро Мірчук. КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА / V ЧАСТИНА: РОЗДІЛ 7. УВ'ЯЗНЕННЯ І ЗАСУДИ ЗА ДВА РОКИ (ВІД СІЧНЯ 1933 ДО ГРУДНЯ 1934) // Нарис історії ОУН. Архів оригіналу за 18 листопада 2008. Процитовано 25 грудня 2014.

[1]

[2]

[3]