Личинкоїд сірощокий
| Личинкоїд сірощокий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Пара сірощоких личинкоїдів (Тайвань)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Pericrocotus solaris Blyth, 1846[2] | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Личинкоїд сірощокий[3] (Pericrocotus solaris) — вид горобцеподібних птахів родини личинкоїдових (Campephagidae). Мешкає в Гімалаях і Південно-Східній Азії.
Довжина птаха становить 17-19 см, вага 11-17 г[4]. Виду притаманний статевий диморфізм[5]. У самців голова і верхня частина тіла темно-сірі, підборіддя і горло білуваті, крила чорнуваті. Нижня частина тіла, нижня частина спини і кінчики покривних пер оранжеві[6]. У самиць ці частини оперення мають яскраво-жовте забарвлення. Очі, дзьоб і лапи чорні[4]. Забарвлення молодих птахів подібне до забарвлення самиць, спина у них поцяткована жовто-оливковими смугами[7]. У представників підвидів P. s. montanus і P. s. cinereigula горло темно-сіре.
.jpg)
Виділяють вісім підвидів:[8]
- P. s. solaris Blyth, 1846 — центральні і східні Гімалаї, північна і західна М'янма;
- P. s. rubrolimbatus Salvadori, 1887 — східна і південно-східна М'янма і північний Таїланд;
- P. s. montpellieri La Touche, 1922 — північно-західний і центральний Юньнань;
- P. s. griseogularis Gould, 1863 — південний схід Китаю, Тайвань, Хайнань, північно-східний Лаос і північний В'єтнам;
- P. s. deignani Riley, 1940 — південний Лаос і центральний В'єтнам (плато Далат[en]);
- P. s. nassovicus Deignan, 1938 — південно-східний Таїланд і південна Камбоджа;
- P. s. montanus Salvadori, 1879 — гори Малайського півострова і Суматри;
- P. s. cinereigula Sharpe, 1889 — високогір'я Калімантану.
Деякі дослідники виділяють підвиди P. s. montanus і P. s. cinereigula у окремий вид Pericrocotus montanus[9][10].
Сірощокі личинкоїди мешкають в Індії, Непалі, Бутані, Китаї, Бангладеш, М'янмі, Таїланді, Лаосі, В'єтнамі, Камбоджі, Малайзії, Індонезії, Брунеї і на Тайвані. Вони живуть в кронах вологих гірських і рівнинних тропічних лісів, на узліссях, в сухих тропічних лісах, парках і садах[4][7]. Зустрічаються зграями, на висоті від 300 до 2195 м над рівнем моря. Іноді приєднуються до змішаних зграй птахів. Живляться комахами та іншими безхребетними[11]. Сезон розмноження триває з лютого по квітень. Гніздо чашоподібне, зроблене з моху і лишайників. В кладці 3 зеленуватих яйця. поцяткованих пурпуровими плямками.
- ↑ BirdLife International (2016). Pericrocotus solaris. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 22 квітня 2022.
- ↑ Blyth, Edward (1846). Notices and Descriptions of various New or Little Known Species of Birds. Journal of the Asiatic Society of Bengal. 15: 310. Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 22 квітня 2022.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ а б в Brazil, Mark (2009). Birds of East Asia: China, Taiwan, Korea, Japan, and Russia. Princeton University Press. с. 294. ISBN 9780691139265. Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 22 квітня 2022.
- ↑ Jønsson, Knud A.; Irestedt, Martin; Ericson, Per G. P.; Fjeldsa, Jon (2009), A molecular phylogeny of minivets (Passeriformes:Campephagidae:Pericrocotus): implications for biogeography and convergent plumage evolution, Zoologica Scripta, 39: 1—8, doi:10.1111/j.1463-6409.2009.00401.x
- ↑ Grewal, Bikram (2017). A Photographic Field Guide to the Birds of India, Pakistan, Nepal, Bhutan, Sri Lanka, and Bangladesh. Princeton University Press. с. 341. ISBN 9780691176499. Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 22 квітня 2022.
- ↑ а б Wells, David R. (2010). The Birds of the Thai-Malay Peninsula. Т. 2. Bloomsbury. с. 101—102. ISBN 9781408133132. Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 22 квітня 2022.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Bristlehead, butcherbirds, woodswallows, Mottled Berryhunter, ioras, cuckooshrikes. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 7 травня 2014. Процитовано 22 квітня 2022.
- ↑ BirdLife International (2016). Pericrocotus montanus. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 22 квітня 2022.
- ↑ del Hoyo, J.; Collar, N.; Kirwan, G. M. Grey-throated Minivet (Pericrocotus montanus). У del Hoyo, J.; Elliott, A.; Sargatal, J.; Christie, D. A.; de Juana, E. (ред.). Handbook of the Birds of the World Alive. Lynx Edicions.
- ↑ Jeyarajasingam, Allen (2012). A Field Guide to the Birds of Peninsular Malaysia and Singapore. Oxford University Press. с. 272. ISBN 9780199639434. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 22 квітня 2022.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |