Перейти до вмісту

Малиновський Борис Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Малиновський Борис Миколайович
Народився24 серпня 1921(1921-08-24)
Лух[d], Юр'євецький повітd, Іваново-Вознесенська губерніяd, Російська СФРР
Помер13 листопада 2019(2019-11-13) (98 років)
Київ, Україна
КраїнаСРСР СРСР → Україна Україна
Діяльністьпедагог
Alma materIvanovo State Power Engineering Universityd
Галузькомп'ютер
ЗакладІнститут електродинаміки НАН України
Вчене званнячлен-кореспондент НАН УРСР
Науковий ступіньдоктор технічних наук
Науковий керівникГлушков Віктор Михайлович і Лебедєв Сергій Олексійович
ЧленствоНАНУ
Війнанімецько-радянська війна
Відомий завдяки:розробки комп'ютерних систем
Нагороди
орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки медаль Жукова медаль «За бойові заслуги» ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За оборону Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 рр.» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «70 років Збройних Сил СРСР» медаль «У пам’ять 1500-річчя Києва» Орден Богдана Хмельницького
Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР Державна премія України в галузі науки і техніки заслужений діяч науки і техніки України
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Малиновський.

Бори́с Микола́йович Малино́вський (* 24 серпня 1921, Лух, нині Лухський район, Івановська область — 13 листопада 2019) — український вчений-комп'ютерник, 1969 — член-кореспондент НАН УРСР, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України, 1995  лауреат Премії НАН України імені В. М. Глушкова; академік Міжнародної академії інформатики. Кавалер орденів Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, Червоної Зірки, нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За оборону Москви», «За перемогу над Німеччиною», Почесною грамотою Верховної Ради УРСР.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походить з родини вчителів, 1939 року закінчив школу, призваний до армії.

Учасник Другої світової війни, пройшов бойовий шлях від солдата до командира артилерійської батареї, двічі поранений.

Закінчив Івановський енергетичний інститут, при Інституті електротехніки АН УРСР — аспірантуру. Працював в інституті майже півстоліття, стояв при зародженні вітчизняної обчислювальної техніки, навчався у В. М. Глушкова і С. О. Лебедєва.

В 1952—1954 роках досліджував можливість використання магнітних елементів у електронно-обчислювальній машині «МЕОМ», розробленій під керівництвом академіка.

Десять років працював у групі створення першої в СРСР напівпровідникової керівної машини «Дніпро», підготовки її до серійного виробництва, можливими проблемами застосування керуючих систем у енергетиці, промисловості, фізичному експерименті. З його ініціативи виходить журнал «Керуючі системи та машини».

Протягом 1967—1973 років керував розробкою першої в УРСР міні-ЕОМ М-180 — призначалася для систем автоматизації наукового лабораторного експерименту.

В 1969—1979 роках — голова ради з автоматизації наукових досліджень при Президії НАН УРСР. До середини 1970-х років в Академії наук УРСР було створено до ста систем автоматизації лабораторного експерименту.

У 1973—1986 роках бере участь:

  • в розробці перших в СРСР мікро-ЕОМ («Електроніка С5», «Нейрон»),
  • сигнальних процесорів для наземних і бортових систем зв'язку нового покоління.

Як педагог підготував 10 докторів та понад 40 кандидатів наук.

Організував Міжнародний доброчинний фонд історії та розвитку комп'ютерної науки і техніки.

Помер 13 листопада 2019 року на 99-му році життя.[1]

Бібліографія

[ред. | ред. код]

З наукового доробку опубліковано понад 200 наукових праць і винаходів.

Є автором та співавтором 12 монографій, з них

  • «Цифрові керуючі машини та автоматизація виробництва»,
  • «Керуюча машина широкого призначення „Дніпро“»,
  • «Довідник по цифровій обчислювальній техніці».

Пише про історію обчислювальної техніки:

  • «Академік Сергій Лебедєв»,
  • «Академік Віктор Глушков»,
  • «Історія обчислювальної техніки в обличчях»,
  • «Нариси з історії комп'ютерної науки та техніки в Україні»,
  • «Зберігати довічно»[2]
  • науково-популярні статті.

Регулярно дописує в «Вісник УАН України».

Написав дві книги про фронтові дороги:

  • «Шлях солдата»,
  • «Долю свою не вибирали».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Із глибоким сумом сповіщаємо, що 13 листопада ц.р. на 99-му році пішов з життя відомий вчений в галузі кібернетики та обчислювальної техніки, популяризатор науки член-кореспондент НАН України Борис Миколайович Малиновський [Архівовано 10 грудня 2019 у Wayback Machine.] // nas.gov.ua
  2. ↑ Зберігати довічно. — Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 176 с. — ISBN 978-966-518-436-2.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Малиновський Борис Миколайович
  • Зустріч з Б. М. Малиновським. Архів оригіналу за 18 листопада 2011.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Малиновський_Борис_Миколайович&oldid=41638202