Мальмбанан
Мальмбанан | |
Дата створення / заснування | 1902[1] |
---|---|
Країна | Швеція[1] |
Адміністративна одиниця |
Лулео Єлліваре Буден Йоккмокк Кіруна[1] |
Власник | Swedish Transport Administrationd |
Оператор | Swedish Transport Administrationd |
Дата офіційного відкриття | 1888 |
Ширина колії | європейська колія |
Статус спадщини | governmental listed building complexd[2] |
Початкова чи кінцева точка | Riksgränsen Stationd, Лулео-Центральне (станція) і Лулео (порт) |
З'єднується з | Уфутенбанен |
Довжина або відстань | 430 км |
Обслуговується | Swedish Transport Administrationd |
Тип електрифікації | 15 кВ змінного струму електрифікаціяd |
Номер залізничної лінії | 21 |
Офіційний сайт(швед.) | |
Мальмбанан у Вікісховищі |
68°20′54″ пн. ш. 18°56′23″ сх. д. / 68.34829° пн. ш. 18.93971° сх. д.
Мальмбанан (швед. Malmbanan, буквально — Рудна залізниця), Офотбанен (норв. Ofotbanen) — найпівнічніша західноєвропейська залізниця. Вона простягається від Ботнічної затоки міста Лулео (Швеція) через спеціалізовані на добуванні залізної руди райони Мальмбергет і Кіруна до норвезького порту Нарвік. Розробка найбільшого у світі родовища залізної руди біля Кіруни потребувала будівництва залізниці, яка б сполучала місця розробки з портовими містами. Її будівництво розпочалося в XIX столітті, однак будівництво, яке проводилося британськими компаніями, було не надто продуктивним; це зумовлено серйозними труднощами як технічного, так й економічного характеру (зокрема, банкрутством підрядників і управлінських компаній). Тому до 1888 р. дистанція була збудована лише від Кіруни до Єлліваре, а до кінця XIX ст. — до Лулео. Враховуючи велику відстань від Лулео до портів, а також замерзання порту взимку, цього було не достатньо для успішного розвитку копалень. Тому на початку ХХ ст. у ситуацію втрутився шведський уряд. Планувалося побудувати залізницю, яка б сполучила Кіруну і Нарвік (у цей історичний період Швеція і Норвегія були в державному союзі). До 14 липня 1903 року цю дистанцію офіційно відкрив шведський король Оскар II. У 1915 — 1923 рр. залізницю електрифікували.
|