Марія Крістіна Савойська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марія Крістіна Савойська
італ. Maria Cristina di Savoia
Марія Крістіна Савойська
Марія Крістіна Савойська
Портрет Марії Крістіни
2-а королева-консорт Обох Сицилій
Початок правління:21 листопада 1832
Кінець правління:31 січня 1836
Попередник:Марія Ізабелла Іспанська
Наступник:Марія Тереза Австрійська
Дата народження:14 листопада 1812(1812-11-14)
Місце народження:Кальярі[1][2]
Країна:Сардинське королівство
Дата смерті:31 січня 1836(1836-01-31) (23 роки)
Місце смерті:Неаполь, Королівство Обох Сицилій
ПохованняБазиліка Санта-К'яраd
Чоловік:Фердинанд II
Діти:Франческо
Династія:Савойський дім, Сицилійські Бурбони
Батько:Віктор Емануїл I
Мати:Марія Тереза Австрійська
Нагороди:
Благородний орден Зоряного хреста

Блаженна[3] Марія Крістіна Савойська (італ. Maria Cristina di Savoia), повне ім'я Марія Крістіна Карлотта Джузеппа Гаетана Ефізія Савойська (італ. Maria Cristina Carlotta Giuseppa Gaetana Efisia di Savoia; 14 листопада 1812 — 31 січня 1836) — сардинська принцеса з Савойського дому, донька короля Сардинії Віктора Емануїла I та австрійської ерцгерцогині Марії Терези, дружина короля Обох Сицилій Фердинандо II, матір короля Обох Сицилій Франческо II. Була відома в народі як «Свята королева». Беатифікована католицькою церквою 25 січня 2014 року.

На її честь була названа цитадель Форт Марії Крістіни в Оссуа.

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народилась 14 листопада 1812 року в Кальярі. Столиця королівства, Турин, в той час була окупована наполеонівськими військами. Була сьомою дитиною та шостою донькою в родині короля Сардинії Віктора Емануїла та його дружини Марії Терези Австрійської-Есте. Мала старших сестер Марію Беатріче, Марію Терезу та Марію Анну. Інші діти померли в ранньому віці до її народження.

Портрет пензя Карло ді Фалько

Отримала освіту відповідну її рангу при дворі в Турині, куди із матір'ю та сестрами прибула у 1815 році. Батько у 1821 році зрікся престолу на користь брата Карло Феліче. Певний час родина мешкала в Ніцці, після чого оселилися в замку Монкальєрі поблизу Турина.[4] У 1824 році Віктор Емануїл пішов з життя. Матір більше не одружувалася.

У святий рік 1825 тринадцятирічна принцеса здійснила паломництво до Риму. У місцевому паломницькому притулку церкви Santissima Trinità dei Pellegrini омивала ноги звичайних прочан і прислуговувала їм. Під час подорожі вела щоденник, який свідчить про її глибоке благочестя. Після повернення оселилася у палаццо Турсі в Генуї. Новий король Карло Альберто згодом наказав їй повернутися до Турина. Дівчина мала намір стати черницею, однак духівник вмовив її не слідувати цьому. Звістку про свій майбутній шлюб із сицилійським принцом Фердинандо сприйняла як Божу волю.[4]

Баронеса Олімпія Савіо змальовувала Марію Крістіну як вродливу серйозною та ніжною красою, високою, із білим кольором обличчя та великими виразними очима. В її характері відмічали боязкість, сором'язливість, скромність і стриманість, а також надзвичайну релігійність. У 1830 році відбулися заручини дівчини із кронпринцом Обох Сицилій Фердинандо. Наречений у тому ж році став королем.

Королева Обох Сицилій

[ред. | ред. код]

У 20-річному віці принцеса взяла шлюб із 22-річним королем Обох Сицилій Фердинандо II. Весілля відбулося 21 листопада 1832 року в святилищі Богоматері Аквасанти поблизу Генуї. 26 листопада молодята вирушили до Неаполя, куди прибули 30-го. Під проливним дощем їх зустрічав лікуючий натовп.[4]

Портрет Марії Крістіни пензля невідомого майстра

Подружжя мало надзвичайно різні темпераменти і не було щасливим. Так само, жінка не почувала себе комфортно при дворі, хоча й потоваришувала із зовицею Марією Антонієттою. Втім, вже за сім місяців та відбула до Тоскани, де стала дружиною великого герцога Леопольда II. Марія Крістіна писала з цього приводу: «Для мене було великим засмученням розлучитися із моєю зовицею Антонієттою, яка є такою доброю і з якою у нас вже склалася близька дружба».[5]

Марія Крістіна часто хворіла, але переносила всі труднощі дуже терпляче. Була популярною серед підданих через свою скромність і смирення. Кожного дня читала Біблію та Наслідування Христу, а також відвідувала месу та читала Розарій. Її релігійність незабаром стала відома як у палаці, так і серед простого люду. Проїжджаючи вулицями каретою, обов'язково зупинялася, зустрічаючи священника з віатікумом, і ставала на коліна на землю, навіть у бруді вулиць того часу. Частину грошей, призначених для святкування її шлюбу, використала для додання посагу 240 молодим нареченим.[4]

За всі роки, доки Марія Крістіна була консортом, їй вдалося запобігти усім смертним вирокам і «доки вона була жива, усі засуджені до смертної кари були прощені». У політику не втручалася, присвячуючи свою діяльність благодійності, спрямованій на бідних та нужденних.

Невпинно молячись про народження дитини, за три роки після весілля змогла завагітніти, останні місяці очікування дитини провела у палаці Портічі. Мала передчуття про свою смерть і у листі до сестри Марії Терези писала, що «їде до Неаполя, аби народити та померти».[4] 16 січня народила сина Франческо (1836—1894) — наступний король Обох Сицилій у 1859—1861 роках, був одруженим із герцогинею Баварською Марією, мав єдину доньку, що померла немовлям.

Пішла з життя 31 січня 1836 року від ускладень пологів. Була урочисто похована 8 лютого. Відразу почалося стихійне шанування її гробниці у Санта-К'ярі, а її будуар у Королівському палаці був перетворений на меморіальну каплицю.

Процес беатифікації королеви почався у травні 1859 року, коли Папа Пій IX визнав Марію Крістіну Високоповажною (італ. Venerabile). У 1958 році було оголошено, що тіло Преподобної за минувші роки не постраждало і залишилося нетлінним.[4] 2 травня 2013 року на Конгрегації в справах святих папа Франциск визнав диво, здійснене нею. Марія Кістіна була беатифікована 25 січня 2014 року в Неаполі, в базиліці Санта-К'яра, де поховане її тіло.[6]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Орден Королеви Марії Луїзи № 198 (17 серпня 1820) (Іспанія).

Титули та звертання

[ред. | ред. код]

Прижиттєво

[ред. | ред. код]
  • 14 листопада 1812—21 листопада 1832 — Її Королівська Високість Принцеса Марія Крістіна Савойська, Принцеса Сардинії;
  • 21 листопада 1832—21 січня 1836 — Її Величність Королева Обох Сицилій.

Посмертно

[ред. | ред. код]
  • 10 липня 1872—6 травня 1937 — Слуга Божа Марія Крістіна Савойська, Королева Обох Сицилій;
  • 6 травня 1937—25 січня 2014 — Преподобна Слуга Божа Марія Крістіна Савойська, Королева Обох Сицилій;
  • 25 січня 2014 — дотепер — Блаженна Марія Крістіна Савойська, Королева Обох Сицилій.

Генеалогія

[ред. | ред. код]
Карл Еммануїл III
 
Поліксена Гессен-Ротенбурзька
 
Філіп V
 
Ізабелла Фарнезе
 
Франц I
 
Марія Терезія
 
Ерколь III д'Есте
 
Марія Тереза Чібо-Маласпіна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Віктор Амадей III
 
 
 
 
 
Марія Антонія Іспанська
 
 
 
 
 
Фердинанд Карл Австрійський
 
 
 
 
 
Марія Беатріче д'Есте
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Віктор Емануїл I
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Терезія Австрійська-Есте
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Крістіна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ OPAC SBN
  2. ↑ Lorenzo R. D. Dizionario Biografico degli Italiani — 2008. — Vol. 70.
  3. ↑ Портал «Католік». Стаття «В Неаполі беатифікували королеву Марію Крістіну Савойську» від 27 січня 2014 року [1] [Архівовано 14 грудня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. ↑ а б в г д е Блаженна Марія Крістіна Савойська [2] [Архівовано 16 грудня 2019 у Wayback Machine.] (італ.)
  5. ↑ Luciano Regolo, La reginella santa — Tutto il racconto della vita di Maria Cristina di Savoia sovrana delle Due Sicilie. Milano, Simonelli Editore, 2000. ISBN 88-86792-22-0. стор. 349.
  6. ↑ Стаття «Torino ricorda la „Reginella Santa“ beatificata a Napoli» [3] [Архівовано 17 грудня 2019 у Wayback Machine.] (італ.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Arrigo Petacco: La regina del sud. Mondadori, Mailand 1992, ISBN 88-04-43391-4.
  • Antonio Bresciani, La venerabile Maria Cristina di Savoia regina delle Due Sicilie, Roma, Civiltà Cattolica, 1859
  • Alberto Amante, Maria Cristina di Savoia. Regina delle Due Sicilie (1812—1836), Torino, Paravia, 1933
  • Luciano Regolo, La reginella santa — Tutto il racconto della vita di Maria Cristina di Savoia sovrana delle Due Sicilie. Milano, Simonelli Editore, 2000. ISBN 88-86792-22-0
  • Gianni Califano, Maria Cristina di Savoia. Regina delle Due Sicilie, Gorle, Velar, 2012.
  • Cristina Siccardi, 'Sono Maria Cristina'. La Beata Regina delle Due Sicilie, nata Savoia, Cinisello Balsamo (MI), San Paolo, 2015. ISBN 88-215-9652-4
  • Nadia Verdile, Regine. Spose bambine, eroine e sante dall'Europa alla corte di Napoli, Lucca, Maria Pacini Fazzi Editore, 2018

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марія_Крістіна_Савойська&oldid=42643760