Новаковський Леонід Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Новаковський.
Новаковський Леонід Якович
Народився7 липня 1935(1935-07-07) (89 років)
с. Стирти Черняхівського району Житомирської області
Alma materЛьвівський сільськогосподарський інститут
Галузьземлевпорядкування
ЗакладПрезидія Національної академії аграрних наук України
Посадарадник Президії Національної академії аграрних наук України
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор економічних наук
Відомий завдяки:вчений у галузі земельних відносин, організатор державної землевпорядної служби України, один з розробників Земельного кодексу України
НагородиОрдени «Знак Пошани» (1977), «За заслуги» III (1999) і II ступенів (2001), князя Ярослава Мудрого V ступеня (2020), Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР (1985), Почесна Грамота Верховної Ради України (2005), Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2006). Заслужений діяч науки і техніки України (1995). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1993), Почесний землевпорядник України (1999)

Новаковський Леонід Якович (нар. 7 липня 1935, Стирти, Черняхівський район, Житомирська область) — видатний український державний діяч та вчений у галузі земельних відносин, організатор державної землевпорядної служби України, доктор економічних наук (1986), професор (1994), академік Національної академії аграрних наук (1990), академік Української академії екологічних наук (1992), був членом спеціалізованих вчених рад із захисту доктор­ських дисертацій у Раді з вивчення продуктивних сил України НАНУ, Інституті економіки та прогнозування НАНУ, головним редактором науково-виробничого журналу «Землевпорядкування». Заслужений діяч науки і техніки України (1995). Почесний землевпорядник України (1999)[1] .

Біографія

[ред. | ред. код]

У 1953 р. закінчив Житомирський технікум землевпорядкування, а у 1958 р. — факультет землеустрою Львівського сільськогосподарського інституту. Протягом 1958–1965 рр. — інженер, старший інженер, керівник групи, головний інженер проектів проектно-розвідувальних органі­зацій із землеустрою і містобудування Закарпатської області, голо­вний інженер Закарпатської землевпорядної експедиції інституту Укрземпроект, а з 1965 по 1974 р. — референт і старший референт із землекористування та землеустрою Управління справами Ради Мі­ністрів УРСР.

У 1974 р. призначений директором Республіканського проектного інституту із землевпорядкування Укрземпроект, у 1989–1996 рр. — директор Інституту землеустрою УААН; з 1992 по 1996 р. очолював кафедру землевпорядкування Національного аграрного університету (за сумісництвом); у 1996–1999 рр. працював науковим директором Інституту землеустрою УААН і головою Державного ко­мітету України по земельних ресурсах[2].

З жовтня 1999 р. по травень 2003 р. працював директором Інституту землеустрою УААН, із серпня 2003–2015 рр. — заступник, перший заступник директора з науко­вої роботи Київського інституту земельних відносин Київради.

З грудня 2006 р. по 2014 р. — експерт Асоціації міст України з питань земельних відносин (за сумісництвом); 1995–1999 рр. — член Комісії з питань аграрної і земельної реформ при Президентові України; 1997–­2000 рр. — член Координаційної ради з питань місцевого самовря­дування при Президентові України; 1999–2001 рр. — член Комітету з питань аграрної політики при Президентові України; 2000–2002 рр. — позаштатний радник Голови Верховної Ради України; 2006–2010 рр. — член Комісії з опрацювання та комплексного вирішення питань реалізації державної політики у сфері раціонального використання та охорони земель при Президентові України; з червня 2010 р. член Міжвідомчої робочої групи з аналізу стану додержання законодавства у сфері земельних відносин при Прези­дентові України; з травня 2006 р. по 2014 р. — позаштатний консультант комітетів Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування і з питань аграрної політики та земельних відносин.

З 2015 року — дотепер — радник Президії Національної академії аграрних наук України[3].

Брав участь у міжнародних проектах, так у 1976 році працював керівником групи радянських експертів з оцінки проекту «Зелений пояс» (Сахара, Алжирська Народна Демократична Республіка), у 1977 р. виконував експертизу проекту зрошення земель у нижній течії р. Аваш (Ефіопія), у складі делегації Верховної Ради України розробляв заходи щодо співробітництва у галузі сільського господарства із Угорщиною (1991 р.), з діловими колами Норвегії напрацьовував пропозиції щодо шляхів реалізації земельної реформи (1992 р.)[4][5].

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

У червні 1970 р. у Харківському сільськогосподарському інституті ім. В. В. Докучаєва захистив кандидатську дисертацію на тему: «Сільськогосподарське розселення Закарпаття і шляхи його удосконалення», а у липні 1986 р. в Інституті економіки АН УРСР — докторську дисертацію на тему: «Економічні проблеми використання і охорони земельних ресурсів Української РСР».

У 1994 р. надано вчене звання професора.

Наукова діяльність Л. Я. Новаковського пов'язана з досліджен­ням проблем розселення населення, раціонального використання й охорони земельних ресурсів, екологізації природокористування, розвитку земельних відносин, землеустрою та земельного кадастру. В останні роки Л. Я. Новаковський зосереджує свою наукову діяльність на дослідженні проблем формування та функціонування комунальної власності на землю, обґрунтування шляхів і механізмів розмежування земель державної та комунальної власності, на розробці концептуальних засад регулювання земельних відносин і формування регіональної земельної політики. Зокрема створено наукову модель формування земель територіальної громади міста Києва, розроблено Програму використання та охорони земельного фонду столиці Украї­ни на 2006–2010[6] та 2011–2015 роки[7].

Опублікував 495 наукових праць, у тому числі 32 колективні та індивідуальні монографії. Ученим підготовлено 4 докторів та 7 кандидатів економічних наук[8].

Участь у законотворчій діяльності

[ред. | ред. код]

Був експертом Верховної Ради СРСР при підготовці закону про основи земельного законодавства (1989). Очолював авторські колективи при підготовці проектів Зе­мельного кодексу України (1990, 1992, 2001), Законів України «Про землеустрій», «Про розмежування земель державної та комунальної власності», низки інших законодавчих і нормативних актів з питань розвитку земельних відносин, при розробці проекту Національної програми охорони земель на 1997–2010 роки, Програми створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру та ін. Під керівництвом Л. Я. Новаковського в Україні виконано значні обсяги робіт з обстеження і картування ґрунтів, землеустрою, охорони земельних ресурсів, проведення економічної оцінки сільськогосподарських земель, здійснення земельної реформи, розроблено наукові основи й впроваджено в практику контурно-меліоративну організацію території[9].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Ордени «Знак Пошани» (1977), «За заслуги» III (1999) і II ступенів (2001), князя Ярослава Мудрого V ступеня (2020)[10] та чотири медалі, Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР (1985), Почесна Грамота Верховної Ради України (2005), Почесною грамота Кабінету Міністрів України (2006), іншими відзнаками. Надано почесне звання заслуженого діяча науки і техніки України (1995). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1993), Почесний землевпорядник України (1999)[11].

Основні праці

[ред. | ред. код]
  1. Земельні ресурси Української РСР. 1973;
  2. Природа України та її охорона. 1975 (спів­авт.);
  3. Справочник по землеустройству. 1983; 1989 (спів­авт.);
  4. Эко­номические проблемы использования и охраны земельных ресурсов. 1985;
  5. Комунальна власність на землю. 2005 (спів­авт.);
  6. Регіональна земельна політика. 2006 (спів­авт.);
  7. Удосконалення земельних відносин у містах. 2006 (спів­авт.);
  8. Соціально-економічні проблеми сучасного землекористування. 2007; 2009 (спів­авт.);
  9. Довідник із землеустрою. 2015 (спів­авт.);
  10. Національна доповідь про завершення земельної реформи. 2015 (спів­авт.)[12];
  11. Чом, чом, земле моя: роздуми про землекористування. 2020[13].

Інше

[ред. | ред. код]
  • ‪Леонид Новаковский‬ - ‪Google Академія‬[14]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Інтернет-довідник "Офіційна Україна сьогодні".
  2. ↑ Про призначення Л. Новаковського Головою Державного комітету України по земельних ресурсах. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 7 жовтня 2024.
  3. ↑ Home. en.naas.gov.ua. Процитовано 7 жовтня 2024.
  4. ↑ З ювілеєм! | Земельний вісник України. www.zemvisnuk.com.ua. Процитовано 7 жовтня 2024.
  5. ↑ Я.М. Гадзало. Л.Я. Новаковському - 85 (PDF). Вісник аграрної науки №7 2020.
  6. ↑ Рішення : Про затвердження Програми використання та охорони земель міста Києва на 2006 - 2010 роки. consultant.parus.ua. Процитовано 7 жовтня 2024.
  7. ↑ ІПС ЛІГА:ЗАКОН - система пошуку, аналізу та моніторингу нормативно-правової бази. ips.ligazakon.net. Процитовано 7 жовтня 2024.
  8. ↑ Факультет землевпорядкування. nubip.edu.ua. Процитовано 7 жовтня 2024.
  9. ↑ Академіки Національної академії аграрних наук України Новаковський Леонід Якович. Київ: Національна академія аграрних наук України. 2015. ISBN 978-966-540-407-1.
  10. ↑ Президент України. 21 серпня 2020.
  11. ↑ Марченко, Юрій; Телемко (Олександр). Хто є хто в Україні. Київ: Видавництво "К.І.С.". с. 684. ISBN 966-7048-71-3.
  12. ↑ Добряк, Д. С. Новаковський Леонід Якович. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Процитовано 7 жовтня 2024.
  13. ↑ Новаковський, Леонід Якович (2020). Чом, чом, земле моя: роздуми про землекористування (укр. та англ.) . Київ: Аграрна наука. ISBN 978-966-540-481-1.
  14. ↑ Леонид Новаковский. scholar.google.com.ua. Процитовано 15 листопада 2024.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Новаковський_Леонід_Якович