Перейти до вмісту

Павличенко Людмила Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Павличенко.
Людмила Михайлівна Павличенко
 Майор
Загальна інформація
Народження12 липня 1916(1916-07-12)
Біла Церква, Київська губернія, Російська імперія (нині Київська область України)
Смерть10 жовтня 1974(1974-10-10) (58 років)
Москва, РРФСР, СРСР
(інсульт)
ПохованняНоводівичий цвинтар
ГромадянствоСРСР СРСР
НаціональністьУкраїнка
Alma MaterІсторичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1945) і КНУ імені Тараса Шевченка
ПсевдоЛеді Смерть
Військова служба
Роки служби1939-1953
ПриналежністьСРСР СРСР
Вид ЗСПрапор Радянської армії Радянська армія
Рід військСнайпер
Формування25-та стрілецька дивізія
Війни / битвиДруга Світова війна:
Оборона Одеси
Оборона Севастополя
Нагороди та відзнаки
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За оборону Одеси»
Медаль «За оборону Одеси»
Медаль «За оборону Севастополя»
Медаль «За оборону Севастополя»
 Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
CMNS: Павличенко Людмила Михайлівна у Вікісховищі

Людмила Михайлівна Павличенко (при народженні Бєлова) (12 липня 1916(19160712), Біла Церква, Київська губернія, Російська імперія (нині Київська область України) — 10 жовтня 1974, Москва, РРФСР) — радянська військовослужбовниця та снайперка 25-ї стрілецької дивізії Червоної армії часів Другої світової війни, героїня Радянського Союзу (1943). Після закінчення німецько-радянської війни служила офіцером Генерального штабу військово-морського флоту СРСР у званні майора берегової служби. Особисто застрелила щонайменше 309 військовослужбовців противника, є найуспішнішою жінкою-снайперкою в історії.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Людмила Бєлова народилася 12 липня 1916 року в місті Біла Церква (нині Київська область, Україна, тоді Київська губернія) у сім'ї петроградського слюсаря, комісара полку під час Громадянської війни, Михайла Івановича Бєлова та Олени Трохимівни Бєлової (1897—1972)[1].

До 14 років навчалася в школі № 3, потім родина переїхала до Києва. Після закінчення дев'ятого класу Людмила працювала шліфувальницею на заводі «Арсенал» й одночасно навчалася в десятому класі, здобуваючи середню освіту. 1937 року вступила на історичний факультет Київського університету. Студенткою займалася планерним і стрілецьким видами спорту. Успішно захистила дисертацію про Богдана Хмельницького.[2]

У 1932 році одружилася з Олексієм Павличенком, народила сина Ростислава (1932—2007). Шлюб невдовзі було розірвано. Німецько-радянська війна застала Людмилу в Одесі на дипломній практиці. З перших же днів війни Людмила Павличенко доброволицею йде на фронт.

Лейтенантка Павличенко воювала у стрілецькій Чапаєвській дивізії. Брала участь у боях у Молдові, в обороні Одеси та Севастополя. До липня 1942 року на рахунку Павличенко було вже 309 німецьких солдатів та офіцерів (зокрема 36 снайперів супротивника).[3] Крім того, за період боїв змогла навчити велику кількість снайперів.

Одружилася зі снайпером Леонідом Кіценком, з яким була знайома ще до війни в Києві. 4 березня 1942 року Кіценко загинув у Севастополі[1].

У червні 1942 року поранена. Незабаром направлена з делегацією до Канади та США. Під час поїздки була на прийомі у Президента США Франкліна Рузвельта. Американський співак у стилі кантрі — Вуді Гатрі — написав про неї пісню «Miss Pavlichenko».[4]

З 1943 року Павличенко не брала участі в бойових діях, була інструкторкою школи «Постріл» під Москвою, дослужилась до майора. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 жовтня 1943 року Людмилі Павличенко надано звання Героя Радянського Союзу.

Після війни в 1945 році закінчила Київський університет. Мешкала та працювала в Москві. Готувала до друку спогади про Другу світову війну («Героическая быль. Оборона Севастополя. 1941—1942 гг.» (Москва, 1958, 1960).

Працювала у штабі Військово-морського флоту СРСР. Одружилася з Константином Івановичем Шавирєвим. Працювала в радянському комітеті ветеранів війни.

Померла Людмила Павличенко 10 жовтня 1974 року в Москві. Похована 27 жовтня 1974 року в Москві на Новодівочому цвинтарі (колумбарій. 119 секція, ніша в третьому рядку знизу)[5].

Нагороди

[ред. | ред. код]
Марка СРСР, 1976

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Іменем Людмили Павличенко було названо судно Міністерства рибного господарства. Судно було спущено на воду в 1976 році, у 1996 році судно було продано Туреччині на брухт[6].

На честь Л. Павличенко названо вулиці в містах Біла Церква та Севастополь. На вулиці в Білій Церкві стоїть школа № 3, у якій навчалася Павличенко. У цій школі й дотепер існує музей Людмили Павличенко, створений за часів СРСР.

У кінематографі

[ред. | ред. код]

Про Людмилу Павличенко було знято біографічний фільм «Незламна» (рос. «Битва за Севастополь») спільного українсько-російського виробництва. Фільм вийшов у кінопрокат в обох країнах 2 квітня 2015 року. Міжнародна прем'єра відбулася двома тижнями пізніше на Пекінському Міжнародному кінофестивалі.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Правофланговые Комсомола [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ Women and War: A Historical Encyclopedia from Antiquity to the Present [Архівовано 9 грудня 2014 у Wayback Machine.] by Arthur Bernard Cook, ABC-CLIO, 2006, ISBN 1-85109-770-8/ISBN 978-1-85109-770-8, page 457
  3. ↑ Снайперы ВОВ — Лучшие снайперы Второй мировой. Архів оригіналу за 25 серпня 2009. Процитовано 5 вересня 2009.
  4. ↑ Песня американского певца Вуди Гарти о Людмиле Павличенко [Архівовано 22 липня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)(англ.)
  5. ↑ Павличенко Людмила Михайловна (1916—1974) [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  6. ↑ Фото и история корабля. Архів оригіналу за 5 січня 2010. Процитовано 30 серпня 2010.

Твори

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Павличенко Людмила Михайлівна
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Павличенко_Людмила_Михайлівна&oldid=43288768