Перейти до вмісту

Паскаль Орі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Паскаль Орі
фр. Pascal Ory
Народився31 липня 1948(1948-07-31)[1] (76 років)
Фужер[2]
Країна Франція
Місце проживанняФранція
Діяльністьісторик
Галузьсоціальна історія[3]
Alma materÉmile Zola school in Rennesd[4] і Університет Париж X Нантер (1990)[5][6]
Науковий ступіньдоктор[d][6] (1990)
Науковий керівникРене Ремон[6]
ВчителіЖан Делюмо
Відомі учніСофі де Клозе
Знання мовфранцузька[7][3][8]
ЗакладHigher School of Ward, Університет Париж X Нантер, UVSQ, Університет Париж I Пантеон-Сорбонна і Інститут політичних досліджень
ЧленствоКолеж патафізики[9], Haut comité des commémorations nationalesd (2018), Французька академія[10], Conseil permanent des écrivainsd, Q130758335? і Q131399656?
Посадапрезидент, голова і seat 32 of the Académie françaised
У шлюбі зAgnès Saald[11]
ДітиAriane Ory-Saald
Нагороди

Паска́ль Орі́ (фр. Pascal Ory; 31 липня 1948, Фужер) — французький історик, член Французької академії (з 2021 року).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в 1948 році в місті Фужер (департамент Іль та Вілен регіону Бретань), учень Жана Делюмо та Рене Ремона . Почесний професор новітньої історії Університету Париж I Пантеон-Сорбонна[12].

Розпочав наукову кар'єру за підтримки Фонду[fr] Тьєра (отримував стипендію з 1973 до 1976 року) у Національному центрі наукових досліджень. У 1976—1979 роках викладав у колежі, у 1979—1998 та з 2005 року — у паризькому Інституті політичних досліджень. З 1979 до 1991 — в Університеті Західний Париж — Нантер-ла-Дефанс, з 1987 до 1992 — в Національному інституті східних мов і культур та в Університеті Париж-Дофін, в 1991—1998 роках був професором Університету Версаль/Сен-Кантен-ан-Івлін . З 1995 викладає у Вищій школі соціальних наук, з 1997 року — в Університеті Париж I Сорбонна[13].

У 2018 році удостоєний Великої премії Гобера[14] .

4 березня 2021 обраний до Французької академії на місце, що залишалося вакантним після смерті Франсуа Веєргана[15].

Праці

[ред. | ред. код]
  • Les Collaborateurs, 1940—1945, Paris, Éditions du Seuil, coll. Points. Histoire "(no 43), 1980 (1re éd. 1977), VI-331 p. (ISBN 2-02-005427-2)
  • La France allemande (1933—1945), Paris, Gallimard, coll. «Archives» (no 67), 1977, 274 p.
  • Le Petit Nazi illustré, Париж, Albatros, coll. «Histoires / Imaginaires», 1979, 122 p.
  • Les Expositions universelles de Paris: Panorama raisonné, avec des aperçus nouveaux et des illustrations des meilleurs auteurs, Paris, Ramsay, coll. «Les Nostalgies», 1982, 157 p.
  • L'Entre-deux-mai: Histoire culturelle de la France (Mai 1968-Mai 1981), Paris, Le Seuil, 1983, 287 p.
  • L'Anarchisme de droite ou du mépris considéré comme une morale, le tout assorti de réflexions plus générales, Paris, Bernard Grasset, 1985, 289 p.
  • 1889 : L'Expo universelle, Bruxelles, Complexe, coll. «Mémoire des siècles» (no 210), 1989, 153 p.
  • Une nation pour mémoire : 1889, 1939, 1989, trois jubilés révolutionnaires, Paris, Presses de la Fondation Nationale des sciences politiques, 1992, 282 p.
  • L'Aventure culturelle française. 1945—1989, Paris, Flammarion, 1989, 241 p. (ISBN 9782080660756)
  • La Belle Illusion: Culture et Politique sous le signe du Front populaire (1935—1938), Paris, Plon, coll. «Civilisation et mentalités», 1994, 1033 p.
  • Le Discours gastronomique français: Des origines à nos jours, Paris, Gallimard, coll. «Archives» (no 105), 1998, 203 p.
  • L'Europe ? L'Europe. Saint-Simon, Moses Hess, Victor Hugo … (anthologie commentée), Paris, Omnibus, 900 p., 1998
  • Du fascisme, Paris, Perrin, 2003, 293 p. (ISBN 2-262-01980-0) ; éd. revue et augmentée, Perrin, coll. «Tempus», 374 p., 2010
  • L'Histoire culturelle, Paris, PUF, 128 p., 2004
  • Le Palais de Chaillot, Les grands témoins de l'architecture, editions de la Cité de l'architecture et du patrimoine/Aristéas/Actes Sud, 2006
  • Goscinny (1926—1977): La Liberté d'en rire, Paris, Perrin, 2007, 307 p.
  • L'Invention du bronzage: Essai d'une histoire culturelle, Paris, Complexe, 2008, 135 p.
  • La Culture comme aventure: Treize exercices d'histoire culturelle, Paris, Complexe, 2008, 302 p.
  • Grande encyclopédie du presque rien, Éditions des Busclats, 2010, 128 p. (ISBN 9782361660031)
  • Vie de Damoclès: Fragments, Éditions des Busclats, 2012, 144 p.
  • Ce que dit Charlie: treize leçons d'histoire, Paris, Gallimard, 2016, 248 p. (ISBN 978-2-07-011433-7)
  • Jouir comme une sainte et autres voluptés, Paris, Mercure de France, 2017, 184 p.
  • Peuple Souverain. De la révolution populaire à la radicalité populiste. Collection Le Débat, Gallimard, Жовтень 2017 року.
  • Qu'est-ce qu'une nation ? Une histoire mondiale, Gallimard, 2020

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://www.la-croix.com/Archives/2008-10-18/Dossier.-Pascal-Ory-l-aeil-lucide-et-critique-sur-la-societe-_NP_-2008-10-18-330499
  2. ↑ http://www.franceinter.fr/personne-pascal-ory
  3. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  4. ↑ http://www.ouest-france.fr/bretagne/pascal-ory-de-retour-au-lycee-rennais-zola-3101361
  5. ↑ http://histoire-sociale.univ-paris1.fr/spip.php?article33
  6. ↑ а б в Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
  7. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. ↑ CONOR.Sl
  9. ↑ http://50ansnumerique.u-paris10.fr/content/pascal-ory
  10. ↑ Académie française
  11. ↑ https://www.lexpress.fr/culture/agnes-saal-au-service-de-la-culture-et-de-l-etat-avant-la-chute_1685636.html
  12. ↑ Vincent Roy (21 січня 2021). Pascal Ory : « La nation n’apparaît que quand un peuple devient le peuple souverain » (фр.). L’Humanité. Архів оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 27 березня 2021.
  13. ↑ Pascal Ory (фр.). France Inter. Архів оригіналу за 10 травня 2021. Процитовано 27 березня 2021.
  14. ↑ Immortel Pascal Ory (фр.). lhistoire.fr. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 27 березня 2021.
  15. ↑ Benoit Fouque (5 березня 2021). Pascal Ory, historien breton, entre à l'académie française (фр.). actu.fr. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 27 березня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Pascal Ory (фр.). franceculture.fr. Процитовано 27 березня 2021.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Паскаль_Орі&oldid=37259516