Пороська оборонна лінія
Пороська оборонна лінія — низка сторожових фортець вздовж річки Рось, заснованих за часів Київської Русі для захисту від набігів степових кочовиків. Вона безпосередньо пов'язана із Змієвими валами залишки яких видно й досі.
Пороська оборонна лінія починалася біля міста Канів і йшла по лівому березі річки Рось аж до Білої Церкви. Там вона повертала в напрямку на Фастів де з'єднувалася із Стугнянською оборонною лінією[2][3] біля Ходоркова.
Були ще два помітні відгалуження. Одне, через Сквиру та Ягнятин, а потім на Вчорайше й Ходорків. Інше, від Синиці[4] на Таращу та до села Чернина[5].
Оборонна лінія була дуже розтягнена і змушувала створення городищ, більшість яких в літописах не згадується. Карта, складена за матеріалами археологічних досліджень,[6] згадує лише Білу Церкву, Богуслав та Корсунь.
Починаючи від впадіння Стугни згадуються Іван та Заруб.
Коло гирла Росі згадують Родні на Княжій горі. Місто зникає в 10 віці, а на його місці з'являється Канів в 11 сторіччі.
Далі йдуть Товаров,[7] Дверєн,[8] Корсунь, Богуславль, Юр'їв/Гюрьгев та Володарев. Також згадуються Мунарев, Кульдеюрів, Боровой і Чюрнаїв.[9]
На притоці Росі Растовиці згадуються Растовець, та шість міст згаданих в 1177 році.[10] Потім йдуть Неятин та Куниль.
В центрі західного Поросся є відоме Перепетове поле (Білоцерківський степ).[11] Неподалік були Безяниця, Святослав, Михайлів, можливо Дерновой (Двереном) та найвідоміше місто Поросся — Торчеськ.
Переважна більшість городищ були фортецями зі різноплемінним (слов'янами та торками) населенням, а деякі — значними міськими центрами.
Часи аварів, булгарів, угорців/мад'яр та південних слов'ян.
Хозарський каганат досягає розквіту наприкінці VII віку який триває до початку IX сторіччя. Більшість згадок про життя та події на тодішній Русі наводяться із зарубіжних джерел і лише в IX віці з'являються в Руських літописах — Никонівському літопису та Повісті временних літ.
В середині X віку Русь починає домінувати в колишніх Хазарських регіонах. Приблизно в цей час Хозарія за допомогою гузів перемагає печенігів і змушує їх перебратися на схід де вони розселилися від Дону до Карпат. Їхня фема Іавдієртим була розташована на кордоні з клітинами (уличами), деревлянинами (древлянами), лензианинами (лендзянами) та іншими слов'янами. Незважаючи на таку близьку відстань, аж до 915 року про печенігів немає згадок в літописах.
Битви почиаються приблизно в середині X-го віку і змушують Володимира Святославовича засновувати нові міста[12] та заселяти їх. Це дозволило відсунути південний кордон на "два денних переходи" (Толочко, 2003).
Приблизно в цей час печеніги зацікавились мирними відносинами з Русьсю. Ще в 979 році князь Ілдея захотів перейти в підданство та жити в південному прикордонні.[13]
Однак після смерті Володимира, печеніги знову починають напади на Русь.
Розбудова укріплень на Пороссі пов'язується з Ярославом Мудрий та його військовим походом на Польшу в 1030—1031 роках. Спершу, в 1030 році, були захоплені Белз та Чудь і заснований Юрьєв.
В лѣт̑. ҂s҃ . . ф҃ . . л҃и . [6538 (1030)] Ӕрославъ взѧ Белзъ . и роди Ӕрославу . . д҃ . тыи сн҃ъ . и нареч̑ имѧ єму . Всеволодъ .
сего лѣта . иде Ӕрославъ на Чюдь . и побѣди ӕ . и постави городъ Юрьєвъ .[14]Переклад
У РІК 6538 [1030]. Ярослав узяв [город] Белз. І родився Ярославу четвертий син, і нарік він його ім'ям Всеволод.
Сього ж року пішов Ярослав на Чудь, і переміг Їх, і поставив город Юр'єв.[15]
В 1031 році, у новому поході, були захоплені Червенські міста, а багатьох захоплених поляків було поселень по Росі.
В лѣт̑ . . ҂s҃ . . ф҃ . . л҃ѳ . [6539 (1031)] Ӕрославъ и Мьстиславъ . собраста воӕ многы . и идоста на Лѧхы . и заӕста градъ Червенъскыӕ ѡпѧть . и повоєвоста Лѧдьскую землю . и многы Лѧхы приведоста . и раздѣлиста ӕ . и посади Ӕрославъ своӕ по Рси . и суть и до сего дн҃и ❙[14]
Переклад
У РІК 6539 [1031]. Ярослав і Мстислав зібрали воїв многих і пішли на Ляхів. І зайняли вони городи червенські знову, і спустошили Лядську землю, і багатьох ляхів привели, і розділили їх. І посадив Ярослав своїх [ляхів] по [ріці] Росі, і є вони [тут] і до сьогодні.[16]
І вже в 1032 році Ярослав почав засновувати міста по Росі.
В лѣт̑ . ҂s҃ . . ф҃ . м҃ . [6540 (1032)] Ӕрославъ поча ставити городы . по Рсї ❙[14]
Переклад
У РІК 6540 [1032]. Ярослав почав ставити городи по Росі.[17]
Зрештою, Ярослав Мудрий розбив печенігів під Києвом в 1036 році. Згадки про них продовжуються в літописах аж до монгольської навали, але вже як про народність Русі, яка мешкала в Київській, Чернігівській та Переяслівській землях.
Дещо пізніше з'являються нові орди, спершу торки,[18] а потім половці.
В 1055 році перший похід на торків Всеволода Ярославовича закінчився перемогою.[19] Після іншої битви в 1080 році[20] торки вже стали допомогою в битвах з половцями в 1095 році.[21]
В 1070-х роках половці заполонили простір поміж Дніпром та Дунаєм. Загальна кількість половців була 500-600 тисяч (Плетнева). Це змушувало кочівників до нападів на Русь, а тих для об'єднання з метою походів на половців.
Перелом відбувся на початку XII сторіччя коли Володимир Мономах зміг об'єднати багатьох князів для походів на половців. Вже в 1103 році Володимир Мономах переміг половців, та захопив вежі половців і торків та привів їх на Русь.[22]
В 1140-х роках в літописах з'являються чорні клобуки які жили в Пороссі, а також "поршане". Їх столицею був Торчеськ з першою загадкою про нього в 1093 році.[23] Подалі боротьба Русі з половцями здійснювалась руськими та чорноклобукськими гарнізонами Поросся.
В 1169 році Мстислав Изяславич віддає дядькові Володимиру Торчеськ з Пороссям.[24] Ще пізніше Торчеськом та Пороською волостю володів брат Андрія Боголюбського Михайло (1174), волинський князь Роман Мстиславович (1189) та син Рюрика Київського Ростислав (1190). Ростислав Рюрикович розбив половців в 1193 році і вогонь постійної боротьби вдалося притушити.
На початку XIII століття боротьба з половцями перейшла на Галичину та Волинь, хоча в 1234 році хан Котян розорив Поросся та окраїни Києва.[25][26] З появою монголо-татарів половці втратили не лише незалежність, але й історію.
В 1220-х роках монголи розбили хорезмського шаха Мухамеда і захопили Середню Азію. Після того було захоплено Дербент та степи Північної Кавказу.[27] Половці були підкуплені і зоставили своїх союзників, але їх наздогнали і розбили на Дону в 1222 році.
А вже в 1223 році відбулася битва на Калці. Монгольські втрати не дозволили їм продовжити наступ аж до осені 1236 року. До весни 1237 року була завойована Волзька Булгарія. 1237 — Рязаньске князівство, Коломна та Москва, 1238 — Суздаль, Владимир, та багато інших міст. Після Твері та Торжка монголи несподівано повернули на південь і влітку були в Придонні.[28] 1239 — завойовано Переяславське та Чернігівське князівства та міста далі по Сейму. 1240 - фортеці Поросся, чорні клобуки та, зрештою, в кінці року, Київ.
Після Києва монголи пішли на Володимир та Галич.
- ↑ Кучера М.П., Іванченко Л.І., Давньоруська оборонна лінія в Пороссі, журал Археологія, 1987, вип. 59, с.68.
- ↑ Середня ліній валів тягнулася від Дніпра по правому березі Стугни, через Митницю, Фастів, Ходорків, а потім завертала на південь, закільцьовуючись з Пороською лінією, В.Л.Бейліс, На землі васильківській, с.6.
- ↑ Толочко, Київ і Київська земля, 1979, c.140 називає, Тумащь, Вернев, Красн, Дерновой, Звенигород, Васильев.
- ↑ село Синиця, Богуславська територіальна громада, Обухівський район, Київська область.
- ↑ село Че́рнин, Таращанська територіальна громада, Білоцерківський район, Київська область.
- ↑ Кучера М.П., Іванченко Л.І., 1987.
- ↑ МЕЖИ́РІЧ, село Канівського району Черкаської області.
- ↑ Андріяшев, 1926, Деренковці, c.50.
- ↑ Андріяшев, 1926, Місце знаходження їх всіх не певне, c.50.
- ↑ ИПАТЬЕВСКАЯ ЛЂТОПИСЬ. 1908, [6685 (1177)] "Половци же взѧша . s҃ . городовъ Береньдичь . и поидоша к Растовцю." Переклад — Половці тим часом узяли шість городів берендицьких і пішли до [города] Ростовця. — Літопис Руський, 1989, c 321).
- ↑ Географическо-статистическій словарь россійской имперіи П. Семенова, 1863-75, Около м. Бѣлой Церкви простирается обширная равнина по направленію къ Василькову, Фастову и Мировкѣ. Ширина ея отъ Мировки къ Фастову 40 верстъ, а длина отъ м. Бѣлой-Церкви до р. Стугны 80 верстъ.
- ↑ ИПАТЬЕВСКАЯ ЛЂТОПИСЬ. 1908 та [6496 (988)] и реч̑ Володимеръ . се не добро єсть мало городовъ ѡколо Кыєва . и нача ставити городы по Деснѣ . и по Оустрьи . по Трубешеви и по Сулѣ . и по Стугнѣ . и нача нарубати мужи лутши ѿ Словенъ . и ѿ Кривичъ . и ѿ Чюдии . и ѿ Вѧтичь . и ѿ сихъ насели и грады бѣ бо рать ѿ Печенѣгъ и бѣ воюӕсѧ с ними и ѡдолѧӕ имъ ❙, Переклад — У РІК 6496 [988], ... І сказав Володимир: «Се недобре є, [що] мало городів довкола Києва». І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І став він набирати мужів ліпших із словен, і з кривичів, і з чуді, і з вятичів і ними населив він городи, бо була війна з печенігами. І воював він із ними, і одолівав їх. — Літопис Руський, 1989.
- ↑ Татищев В.Н., История Российская, 1768, с.56, 6487. 979. Пришелъ къ Ярополку Печенѣжскій Княѣь Илдей, отдаваяся ему вы службу. (152.) Ярополкъ же прїявь его милостиво, далъ ему города и волости, и имѣлъ его вы чести великой..
- ↑ а б в ИПАТЬЕВСКАЯ ЛЂТОПИСЬ, 1908, http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat07.htm.
- ↑ Літопис Руський, 1989, У РІК 1030.
- ↑ Літопис Руський, 1989, У РІК 1031.
- ↑ Літопис Руський, 1989, У РІК 1032.
- ↑ Толочко, 2003, вважав, що поява торків зумовлена їх витіснення із степних районів половцями.
- ↑ [6563 (1055)] В тоє же лѣт̑ . иде Всеводъ на Торкы . зимѣ воиною . и побѣди Торкы ❙, У РІК 6563 [1055]. У той же рік зимою пішов Всеволод на торків до [города] Воїня і переміг торків..
- ↑ В лѣт̑ . ҂s҃ . ф҃ . п҃и . [6588 (1080)] Заратишас̑ Торцı Переӕславлестии на Русь Всеволод̑ же посла на нѣ сн҃а своег̑ Володимера . Володимер же шедъ побıд̑ Тороки ❙, У РІК 6588 [1080]. Піднялися на рать торки переяславські проти Русі. Всеволод тоді послав на них сина свого Володимира, і Володимир, пішовши, переміг торків..
- ↑ [6603 (1095)] . и послуша ихъ Володимерь . в ту нощь посла Володимерь Славѧту . с нѣколкомъ дружиною . и с Торыкы межи вала . выкрадше первоѥ Ст҃ослава . и потомъ оубиша Китана и дружину его ., У РІК 6603[1095]. У ту ніч послав Володимир Слав'яту з декількома [людьми] дружини і з торками межи оба вали. Викравши спершу Святослава, вони потім убили Кітана і дружину його всю перебили..
- ↑ [6611 (1103)]. взѧша бо тогда скоты и ѡвцѣ и кони . и вельблуды и . вежѣ Р с добыткомъ . и съ челѧдью . и заӕша Печенѣги и Торъки . с вежами . и приидоша в Русь . с полономъ великымъ . и съ славою . и с побѣдою великою оу своӕси ., У РІК 6611 [1103]. Взяли бо тоді вони скоту, і овець, і коней, і верблюдів, і вежі з набутком і з челяддю, і захопили печенігів і торків з вежами, і прийшли в Русь із полоном великим, і зі славою, і з побідою великою..
- ↑ и приидоша Половцѣ мнози . ї ѡступиша Торъчьскии градъ . Ст҃ополкъ же слышавъ Половцѣ посла просѧ мира . и не восхотѣша Половцѣ мира . ї пустиша по землѣ воююще ., І прийшло половців багато, і обступили вони город Торчський. І Святополк, почувши [це], відіслав [послів] – половців, просячи миру. Та не схотіли половці миру і пустилися по землі, розоряючи [її]..
- ↑ [6677 (1169)], Владимирь Мстиславичь, Стрый Мстиславовѣ, со Владимиромѣ Андреевичемѣ, а Ярославѣ Изяславичь, брать Мстиславль, рюрикъ и Давидь ростиславичи учинили между собою союзь что взять имъ у Мстислава области по ихъ волѣ, какъ они росписали а имен. но: Владимиру Мстиславичу Поросье и Торческій со всею областію, Андреевичу бересть и Дрогичинѣ, Ярославу Владимирь и Луцкѣ съ областьми, и въ томъ между собою тайно ротою утвердились..
- ↑ Від 6.I до 17.V 1235, І встрілися вони із многим військом половецьким коло [города] Торчського, і була січа люта, і Данило гонився за половцями, допоки його кінь [не] був постріляний гнідий,— бо спершу деякі половці повернули навтікача. А коли Данило побачив, що кінь його біжить постріляний, він, повернувши [його], утікав. Володимир же був схоплений у Торчському, і Мирослав, за порадою безбожного [боярина] Григорія Васильовича і Молибоговичів, І багато інших бояр схоплено було..
- ↑ Татищев, 1774, 1235. Но тѣмѣ зло оное не кончилось; вскорѣ бо Изяславь привель множество Половцевъ, (642.) и пошли сЂ Михаиломѣ къ Кіеву, и по жестокомъ приступѣ взяли КіевЬ, плѣнили Князя Великаго со Княгинею, и взявѣ ихь Половцы : отвезли во свою землю, и учиня великое Кіеву разорене, Половцы возвратились «сь множествомѣ плѣнниковъ и богатствомъ. Михаиль отдалѣ Кіев Изяславу Мстиславичу, самѣ пошель за Романомѣ къ Таличу, и выгнавѣ онаго во Владимирѣ, самъ Галичемъ обладалѣ..
- ↑ Грушевський, 1921, В 1220 р. Субутай знишив Закавказє, потім через Дербент пройшов на північний Кавказ.
- ↑ відома також як Подоння, територія у басейні річки Дон. Розташована в центральній частині Російської рівнини.
- ↑ Також відома як Стугнянська оборонна лінія.
- Андріяшев (1926). Нарис історії колонізації Київської землі.
Повна назва
Олександер Андріяшев. Нарис історії колонізації Київської землі до кінця XV віку // Київ та його околиця в історії і пам'ятках / Українська академія наук, Історична секція; Під редакцією голови секції академика Михайла Грушевського. — Київ : Державне видавництво України, 1926. — Т. ХІІ. — С. 33-79.
- Іванченко Л. І. Пороська оборонна лінія Південної Русі // Нариси з воєнної історії давньої України. — К., 2005. — С. 193—198.
- Квітницький М. Пороська захисна лінія: етапи формування та розвитку (у світлі писемних та археологічних джерел) // Місце і значення Поросся в історії України (ІХ-XVII ст.) [Текст]: матеріали наук.-практич. конф., [Корсунь-Шевченківський, 28 листопада 2007 р.] / Управ. культури і туризму Черкаськ. облдержадміністрації, Корсунь-Шевченків. держ. істор.-культ. заповідник. — Черкаси: Чабаненко Ю. А., 2007. — С. 17-50.
|
Це незавершена стаття про Київську Русь. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |