Почуття (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші фільми з такою ж, або схожою назвою: Почуття.
Почуття
Senso
Жанрмелодрама
історичний фільм
РежисерЛукіно Вісконті
СценаристЛукіно Вісконті
Сузо Чеккі д'Аміко
На основіповісті Камілло Бойто
У головних
ролях		Аліда Валлі
Фарлі Грейнджер
ОператорАльдо Граціаті
Роберт Краскер
Джузеппе Ротунно
КомпозиторДжузеппе Верді
ХудожникOttavio Scottid
КінокомпаніяLux Film
Дистриб'юторLux Filmd і Netflix
Тривалість118 хв.
Моваіталійська
німецька
КраїнаІталія Італія
Рік1954
IMDbID 0047469
CMNS: Почуття у Вікісховищі

«Почуття» (італ. Senso) — кольорова (техніколор) історична мелодрама італійського режисера Лукіно Вісконті 1954 року, заснована на однойменній повісті Камілло Бойто (1882, зразок мистецького напрямку скапільятури[it]).

Дія фільму розгортається у Венеції, Вероні і на палладійській віллі Годі напередодні, під час і після другої битви при Кустоці.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Події відбуваються в 1866 році за часів боротьби за об'єднання Італії. Графиня Лівія Серп'єрі (Аліда Валлі), що мешкає в окупованій австрійцями Венеції, підтримує італійських патріотів, серед яких важливу роль відіграє її кузен маркіз Роберто Уссоні (Массімо Джіротті). Якось під час оперної вистави «Трубадура» після проспіваних з сцени слів «До зброї»! маркіз вступає в суперечку з австрійським лейтенантом Францом Малером[К 1]. (Фарлі Грейнджер).

Графиня, намагаючись не допустити дуелі, знайомиться з лейтенантом, проте після закінчення опери її кузена беруть під варту і засуджують до заслання. Відвідуючи його у в'язниці, Лівія знову зустрічає Франца, який береться проводити її додому. У результаті вони гуляють всю ніч безперервно, і між ними спалахує пристрасть. Тим часом політична ситуація загострюється: Пруссія готова вступити в війну з Австрією на стороні Італії, і Франц повинен вирушити на поле битви. Графиня полишає свій маєток, щоб зустрітися з Францом у Вероні, і застає його у вирі розпусти. Він цинічно зізнається їй, що ніколи не кохав її, а зближувався з нею лише заради її багатства. Збожеволівши від горя, графиня видає його комендантові міста як дезертира, і його засуджують до розстрілу.

В ролях

[ред. | ред. код]
Актор Роль
Аліда Валлі графиня Лівія Серп'єрі графиня Лівія Серп'єрі
Фарлі Грейнджер лейтенант Франц Малер лейтенант Франц Малер
Гайнц Моог граф Серп'єрі граф Серп'єрі
Ріна Мореллі Лаура, покоївка Лаура, покоївка
Марчела Маріані Клара, проститутка Клара, проститутка
Массімо Джіротті маркіз Роберто Уссоні маркіз Роберто Уссоні
Голіарда Сапієнца патріотка патріотка
Кристіан Маркан

Виробництво

[ред. | ред. код]
Ренесансна вілла Годі представлена у фільмі як заміський будинок графа Серп'єрі

Спочатку Вісконті запросив на головні ролі Інгрід Бергман і Марлона Брандо. Участі Бергман у проєкті заперечував її чоловік Роберто Росселліні. Після відмови Бергман інтерес до «Кустоцу» (робоча назва фільму) втратив і Брандо.

Під час роботи над картиною талановитий оператор Альдо Граціаті загинув в автомобільній аварії. На знімальному майданчику Вісконті асистували Франко Дзефіреллі і Франческо Розі. Авторська версія фільму закінчувалася тим, що графиня безцільно тиняється вулицями Верони, де до неї пристає п'яна солдатня. За наполяганням італійської влади була знята життєствердніша і патріотичніша кінцівка[К 2].

За межами Італії фільм демонструвався в сильно скорочених версіях, британська іменувалася «Гуляща графиня» (The Wanton Contessa). Діалоги англомовної версії належать Теннессі Вільямсу і Полу Боулзу. З часом текнікольоровий оригінал сильно зблякнув, через що фільм став рідкістю, і був відомим порівняно небагатьом кінофілам. Над його відновленням працювали архівісти з Болоньї. Версія з відреставрованими кольорами вийшла 2011 року на DVD завдяки компанії Criterion[1].

Нагороди та номінації

[ред. | ред. код]
  • 1954 — участь у конкурсній програмі Венеційського кінофестивалю (Лукіно Вісконті)
  • 1955 — премія «Срібна стрічка» Італійського національного синдикату кіножурналістів за найкращу операторську роботу (Альдо Граціаті, посмертно)

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Режисер дав головному героєві ім'я свого улюбленого композитора.
  2. ↑ Малера в ній зображує дублер Фарлі Грейнджера.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Senso (1954) - The Criterion Collection. Архів оригіналу за 18 квітня 2013. Процитовано 5 квітня 2013.

Література

[ред. | ред. код]
  • Висконти о Висконти. — Радуга, 1990. — 448 с. — 50000 прим. — ISBN 5-05-002566-4.(рос.)
  • Клод Бейли. 1954. Чувство // Кино: фильмы, ставшие событиями = Les films-clés du sinéma. — СПб. : Академический проект, 1998. — С. 247-248. — 3000 прим. — ISBN 5-7331-0127-Х.(рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Почуття_(фільм)&oldid=41795564