Перейти до вмісту

Прихідьки

Координати: 50°15′44″ пн. ш. 32°40′40″ сх. д. / 50.26222° пн. ш. 32.67778° сх. д. / 50.26222; 32.67778
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Прихідьки
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район Лубенський район
Тер. громада Пирятинська міська громада
Код КАТОТТГ UA53040090360016305
Облікова картка Прихідьки 
Основні дані
Засноване 18 століття, до 1731
Населення 488
Площа 3,029 км²
Густота населення 161,11 осіб/км²
Поштовий індекс 37051
Телефонний код +380 5358
Географічні дані
Географічні координати 50°15′44″ пн. ш. 32°40′40″ сх. д. / 50.26222° пн. ш. 32.67778° сх. д. / 50.26222; 32.67778
Середня висота
над рівнем моря 		145 м
Місцева влада
Адреса ради 37000, Полтавська обл., Лубенський р-н, м. Пирятин, вул. Соборна, 42
Карта
Прихідьки. Карта розташування: Україна
Прихідьки
Прихідьки
Прихідьки. Карта розташування: Полтавська область
Прихідьки
Прихідьки
Мапа
Мапа

Прихі́дьки — село в Україні, у Пирятинській міській громаді Лубенського району Полтавської області. Населення — 488 осіб. Колишній орган місцевого самоврядування — Дейманівська сільська рада.

Географія

[ред. | ред. код]

Село Прихідьки розташоване на відстані 5 км від сіл Харківці, Дейманівка та Яцини. По селу протікає пересихаючий струмок з загатою. До села примикає лісовий масив — урочище Богданова Долина. Поруч проходить автомобільна дорога Р60. Біля села розташоване заповідне урочище «Яри-Поруби».

Історія

[ред. | ред. код]

На 1731 у складі Пирятинської сотні Лубенського полку, 64 двори.

Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі Харківецької волості Пирятинського повіту Полтавської губернії мешкало 1082 особи, налічувалось 195 дворових господарств, існували православна церква, школа, 2 постоялих будинки, 12 вітряних млинів, 3 маслобійних заводи[1].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1343 осіб (640 чоловічої статі та 703 — жіночої), з яких 1339 — православної віри[2].

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу 1932—1933, до якого вдалася влада СССР з огляду на масовий опір населення окупованих територій УНР. 1932 у селі почалися бунти проти влади та її агентів-комсомольців, буксирів, активістів, які грабували і старих, і багатодітних. З огляду на фізичний спротив незаконній конфіскації продуктів село, за поданням Полтавського райкому КПУ, піддано тортурам чорною дошкою[джерело?].

27 грудня 2014 року у селі невідомі завалили пам'ятник Леніну.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Пирятинської міської громади[3].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Питятинського району, село увійшло до складу новоутвореного Лубенського району[4].

Населення

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 572 особи, з яких 238 чоловіків та 334 жінки.[5]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 474 особи.[6]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[7]

Мова Відсоток
українська 92,83 %
російська 6,35 %
білоруська 0,20 %
інші 0,62 %

Економіка

[ред. | ред. код]
  • ПП «Прихідьківське».

Об'єкти соціальної сфери

[ред. | ред. код]
  • Школа.
  • Клуб.

Уродженці

[ред. | ред. код]
  • Білько Віталій Олексійович (1987—2015) — сержант ЗСУ, загинув в боях за смт Луганське.
  • Герасименко Кость (1907—1942) — український поет, драматург, письменник.
  • Козак Борис Сергійович (1990—2014) — старший солдат, військовослужбовець військової служби за контрактом зенітного підрозділу Повітряних Сил ЗС України (м. Авдіївка) Донецька область. Загинув у бою на автошляху Авдіївка — Донецьк біля Пісків.
  • Хропко Петро Панасович — доктор філологічних наук, професор Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, академік Академії педагогічних наук України, Заслужений діяч науки і техніки України

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  2. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-175. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  3. ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 3 квітня 2021.
  4. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  5. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Полтавська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  6. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Полтавська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  7. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Полтавська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.


Історія Полтавщини Це незавершена стаття про Полтавщину.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Прихідьки&oldid=42960005