Сивкоподібні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сивкоподібні
Іпатки (Fratercula corniculata)
Іпатки (Fratercula corniculata)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Інфраклас: Кілегруді (Neognathae)
Aequorlitornithes
Ряд: Сивкоподібні (Charadriiformes)
Huxley, 1867
Родини

Також згідно з деякими класифікаціями до ряду можуть входити родини:

Посилання
Вікісховище: Charadriiformes
Віківиди: Charadriiformes
EOL: 2917972
ITIS: 176445
NCBI: 8906
Fossilworks: 36640

Сивкоподі́бні (Charadriiformes) — ряд птахів. Один з найчисельніших рядів птахів, пов'язаних з водним середовищем існування. Представники суттєво відрізняються за морфологією та поведінкою. Птахи невеликих і середніх розмірів (вага від 20 г до 3 кг) з характерним виглядом куликів, мартинів, алькових. Ведуть переважно біляводний або водний спосіб життя.

Загальна характеристика

[ред. | ред. код]

На відміну від багатьох інших птахів, їхнє біорізноманіття від тропіків до помірних та північних широт не зменшується, а навпаки збільшується, що призвело до розвитку різних морфологічних та поведінкових механізмів, адаптованих до умов холодного клімату. Одним з основних таких механізмів стала осморегуляція, в результаті якої контроль виведення солей в організмі забезпечує сталість осмотичного тиску крові та іншої внутрішньоклітинної рідини.

  • українська назва «сивкоподібні» походить від слова «Сивка» — однієї з назв птаха роду Pluvialis (див. також: Сивкові).

Морфологічні ознаки

[ред. | ред. код]

Досить різноманітний за морфологією ряд. Кількість спільних ознак для всіх груп ряду відносно невелика, але у комплексі вони досить чітко відокремлюють сивкоподібних від інших, навіть споріднених рядів. Дзьоби дуже різноманітної форми. Шийних хребців 12—16. Грудні хребці найчастіше зливаються у спинну кістку; у алькових вона не утворюється. Справжніх ребер 5—8. Цівка та нижній край гомілки не оперені. Задній палець у всіх груп, крім якан, сильно редукований, у частини видів повністю зникає. Пневматичність скелету виражена слабко. Стравохід легко розтягується, вола зазвичай немає. М'язевий шлунок з потужними стінками. Сліпі кишки розвинені в різному ступені. Є жовчний міхур. Додатковий стрижень контурного пера зазвичай розвинений. Куприкова залоза вкрита пір'ям. Крила загострені, діастатаксичні (виняток — сніжницеві). Першорядних махових пер 11. Протягом року два линяння: повне післягніздове та часткове весняне (передшлюбне). Статевий диморфізм властивий небагатьом видам; у більшості добре виражена вікова і сезонна його зміна.

Поширення

[ред. | ред. код]

Поширені практично по всій земній кулі.

Соціальна поведінка

[ред. | ред. код]

Більшість видів ведуть зграйний спосіб життя круглорічно або у певний його період. Мартинові (Laridae) та алькові (Alcidae) гніздяться великими колоніями, розмір яких може варіювати від декількох сотень до сотень тисяч птахів. Серед видів, які мешкають у помірних та холодних широтах більшість перелітні. Грицик малий (Limosa lapponica) здійснює одні з найдовших міграцій серед птахів — їх протяжність становить 11680 км[1]

Екологічні особливості

[ред. | ред. код]

Розмноження

[ред. | ред. код]
Гніздо чайки (Vanellus vanellus)

Більшість видів моногамні. Полігінія або поліандрія зустрічається у яканових (Jacanidae), плавунців (Phalaropus) та деяких бекасових. Гніздяться, як правило, один раз на рік.

Гніздо як таке відсутнє взагалі або примітивне. Наприклад, багато прибережних птахів, такі як алькові (Alcae) яйця відкладають безпосередньо на прибережні скелі без будь-якої вистилки. Деякі бекасові (Scolopacidae) влаштовують свої гнізда на деревах. Яйця доволі крупні зазвичай з забарвленою шкаралупою та більш або менш вираженою плямистістю. Кількість яєць у кладці від 1 до 4. Для куликів характерна кладка з 4 яєць, мартини зазвичай відкладають 3. Інкубаційний період триває три або більше тижнів. Пташенята виводкового типу, але у багатьох видів вигодовуються до підйому на крило.

Живлення

[ред. | ред. код]

Раціон сивкоподібних різних видів суттєво відрізняється та може включати як рослинну, так і тваринну їжу. Багато морських птахів, такі як крячки та алькові, живляться майже виключно рибою. Іншим важливим кормом для сивкоподібних є водні та наземні комахи. Значну частину раціону сніжниць (Chionidae), які мешкають в Антарктиді, складають морські водорості. Насінням рослин живляться кулики Pedionomus torquatus, Thinocorus та Attagis.

Систематика

[ред. | ред. код]

Найранішні археологічні знахідки сивкоподібних птахів відносяться до періоду еоцену, близько 36 млн років тому[2]. Однак згідно з теорією, розробленою американськими орнітологами Аланом Федучі (англ. Alan Feduccia) та Сторсом Олсоном (англ. Storrs Olson)[3] найдавніші сивкоподібні (або як їх називають «прасивкоподібні») з'явились задовго до цього та були одними з небагатьох птахів, які пережили катастрофічні зміни крейдового періоду, який погубив динозаврів. Згідно з теорією, пізніше вони дали початок багатьом сучасним навколоводним птахам, таким як фламінго, веслоногі та гусеподібні[4][5]. Серед стародавніх родин сивкоподібних, які широко поширені в обох півкулях у пізній крейдовий та ранній кайнозойський періоди, варто назвати гракулявидів та (Graculavidae) пресбиорнитидів (Presbiornithidae), які володіли змішаними рисами сучасних качок, куликів, ібісів та інших водних птахів.

У сучасній історії вчені намагаються розібратися у класифікації та родинних зв'язках сивкоподібних на основі морфологічних, поведінкових та молекулярних особливостей. У 1990 р. вийшла таксономічна класифікація Сіблі-Алквіста, яка базується на дослідженні ДНК-гібридизації[6]. На основі цієї системи усі сивкоподібні були включені до ряду голінастих, що викликало суперечки серед орнітологів. Пізніше було визнано, що метод ДНК-гібридизації не завжди ефективний при визначенні найбільших таксономічних груп.

На сучасному етапі більшість вчених визнає таксономічну структуру, яка об'днує усіх сивкоподібних за рядом спільних ознак, такі як шизогнатичне піднебіння, наявність придаткових пір'їн на надхвісті; будова куприкової залози, нижньої гортані та сухожилків на ногах.

Ряд зазвичай розділяють на декілька підрядів, які у свою чергу розділяються на 16−20 родин, близько 90 родів та 343 види.

Родини

[ред. | ред. код]

Ряд містить 3 підряди , 19 родин і 390 видів.

  • Підряд Charadrii
    • Родина Burhinidae – лежневі (10 видів)
    • Родина Pluvianellidae – послотюх (1 вид)
    • Родина Chionidae – сніжниця (2 види)
    • Родина Pluvianidae – єгипетський бігунець (1 вид)
    • Родина Charadriidae – сивкові (68 видів)
    • Родина Recurvirostridae – чоботарі і кулики-довгоноги (10 видів)
    • Родина Ibidorhynchidae – серподзьоб (1 вид)
    • Родина Haematopodidae – кулики-сороки (12 видів)
  • Підряд Scolopaci
    • Родина Rostratulidae – мальованці (3 види)
    • Родина Jacanidae – якани (8 видів)
    • Родина Pedionomidae – ерант (1 вид)
    • Родина Thinocoridae – тинокори (4 види)
    • Родина Scolopacidae – баранцеві (98 видів)
  • Підряд Lari
    • Родина Turnicidae – триперстки (18 видів)
    • Родина Dromadidae – крабоїд (1 вид)
    • Родина Glareolidae – дерихвости (17 видів)
    • Родина Laridae – мартини, крячки (103 види)
    • Родина Stercorariidae – поморники (7 видів)
    • Родина Alcidae – алькові (25 видів)

Філогенія

[ред. | ред. код]
Charadriiformes
Charadrii
 
 

Burhinidae

 
 
 

Pluvianellidae

 
 

Chionidae

 
 
 
 
 

Pluvianidae

 
 
 

Charadriidae

 
 
 

Recurvirostridae

 
 
 

Ibidorhynchidae

 
 

Haematopodidae

 
 
 
 
 
 
 
Scolopaci
 
 
 

Rostratulidae

 
 

Jacanidae

 
 
 
 

Pedionomidae

 
 

Thinocoridae

 
 
 
 

Scolopacidae

 
 
Lari
 

Turnicidae

 
 
 
 

Dromadidae

 
 

Glareolidae

 
 
 
 

Laridae

 
 
 

Stercorariidae

 
 

Alcidae

 
 
 
 
 
 
 

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Discovery: Bird Sets Flight Record With 7,257-Mile Marathon (22 октября 2008 г.)
  2. ↑ Bent E. K. Lindow and Gareth J. Dyke. Bird evolution in the Eocene: climate change in Europe and a Danish fossil fauna. Cambridge Philosophical Society. 2005
  3. ↑ Alan Feduccia. Storrs Olson. Relationships and Evolution of Flamingos (Aves: Phoenicopteridae. Smithsonian Contributions to Zoology, 316, iii + 73 pp., 40 figs. (Reviewed in Nature, Jan. 24, 1981, and Science Digest, August, 1981).
  4. ↑ Коблик Е. А. Разнообразие птиц, часть 2, М.: МГУ, 2001
  5. ↑ Wilson Bull, Old birds and new ideas: Progress and Controversy in Paleornithology. 93(3)? 1981, pp/407-437 online [1] [Архівовано 24 липня 2008 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Sibley C. G., Ahlquist J. Phylogeny and classification of birds. — New Haven: Yale University Press, 1990.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Фауна України. Т. 4. Птахи: Загальна характеристика птахів. Курині. Голуби. Рябки. Пастушки. Журавлі. Дрофи. Кулики. Мартини / Кістяківський О. Б. — К.  :  Вид-во АН УРСР, 1957. — 432 с.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сивкоподібні&oldid=43137521