Перейти до вмісту

Субфебрильна температура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Субфебрильна температура (Субфебрильна гарячка, Субфебрилітет (лат. subfibrilitas від лат. sub — під + лат. febrіs — гарячка) — постійне підвищення температури тіла протягом тривалого часу (від 2 тижнів до декількох місяців або років) в межах 37,1—38,0°C.[1] Термін «субфебрильна гарячка» використовують для характеристики гострих короткочасних гіпертермій у цих межах.[1] Субфебрильна температура спостерігається при багатьох захворюваннях, зокрема може свідчити про уповільнений запальний процес.

Розрізняють таки види субфебрильної температури:

  • низький субфебрилитет — підвищення температури до 37,5°С;[1]
  • високий субфебрилитет — понад 37,5 °С;[1]

Причини

[ред. | ред. код]

Субфебрильна температура може спостерігатися при багатьох хворобах. Зокрема при амебіазі, лямбліозі, ГРВІ, хронічному тонзиліті, пневмонії, туберкульозі[2], соматоформній вегетативній дисфункції серця та серцево-судинної системи, пієлонефриті, виразковому коліті, саркоїдозі, хвороби Крона, хвороби Віппла, гострому гепатиті, цитомегаловірусі, герпесі, псоріазі, токсоплазмозі, тифах, бруцельозі, також може бути спричинена паразитами, дисфункцією щитоподібної залози, вірусом Епштейна — Барр (мононуклеозом)[3].

При обстеженні хворого з неясним субфебрилітетом необхідно мати на увазі, що в його основі частіше лежить захворювання однієї з наступних 5 груп:[джерело?]

Стійка субфебрильна температура часто спостерігається у жінок у період клімаксу[4].

Субфебрильна температура може бути єдиним проявом гіпертиреозу в його початкових стадіях.[джерело?]

Субфебрильна температура також спостерігається при термоневрозі, після отримання дози іонізуючого випромінювання величиною від 2 до 4 Гр.[джерело?]

Лікування

[ред. | ред. код]

Функціональне порушення терморегуляції може бути спадково зумовленим. Тоді субфебрилитет не порушує загального стану хворого і не потребує симптоматичного лікування.[1]

Субфебрильна температура усувається при лікуванні захворювання, що стало причиною його розвитку, впливом на різні ланки системи терморегуляції. Так, в основі гіпотермічного ефекту преднізолону при лімфогранулематозі лежить пригнічення синтезу ендогенного пірогену. При вегетативній дисфункції, що супроводжується субфебрилитетом, ефективна седативна терапія. Неприпустиме симптоматичне призначення глюкокортикоїдів, саліцилатів, похідних піразолону та антибіотиків, якщо діагноз не встановлений. Ці препарати можуть усунути деякі відносно специфічні симптоми, зокрема, «затушувати» імунологічні зсуви і відстрочити встановлення діагнозу.[1]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е СУБФЕБРИЛІТЕТ. Фармацевтична енциклопедія (укр.). Процитовано 2 грудня 2024.
  2. Справочник по клинической хирургии / Под ред. проф. В. И. Стручкова. — М.: Медицина, 1967. — 520 с.
  3. Методы диагностики и значения симптомов. Популярный медицинский справочник. Клиника SUN. SUN Clinic. web.archive.org. 4 листопада 2007. Архів оригіналу за 4 листопада 2007. Процитовано 14 березня 2020. [Архівовано 2007-11-04 у Wayback Machine.]
  4. Длительный субфебрилитет - Ревматология — всё о лечении ревматологических заболеваний. web.archive.org. 19 грудня 2007. Архів оригіналу за 19 грудня 2007. Процитовано 14 березня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]