Топій Володимир Петрович
| Володимир Петрович Топій | ||
|---|---|---|
 | ||
| Народився | 26 квітня 1955 Судова Вишня, Мостиський район, Львівська область, УРСР | |
| Помер | 19 лютого 2014 (58 років) Київ,  Україна·Згорів під час пожежі в Будинку профспілок | |
| Громадянство | Україна | |
| Національність | українець | |
| Місце проживання | с. Вишня, Городоцький район, Львівська область | |
| Відомий завдяки | Герой Майдану | |
| Батько | Петро | |
| У шлюбі з | Леся Топій | |
| Діти | Оксана, Руслан | |
| Нагороди |
| |
Володимир Петрович Топій (нар. 26 квітня 1955, Судова Вишня, Мостиський район, Львівська область, УРСР — пом. 18 лютого 2014, Київ, Україна) — учасник, захисник Євромайдану. Герой України.
Проживав у селі Вишня Городоцького району, що примикає до Рудок Самбірського району.
Любив техніку, був водієм, працював на львівському «Електроні», пізніше в аграрному технікумі. Був комбайнером, їздив також на Кубань. Виховував онучку і онука, якого вчив любити техніку.
З 24 грудня 2013 року був у 12-й сотні.
Перебував на Майдані зі ще одним загиблим героєм — рудківчанином Володимиром Жеребним. Володя Жеребний народився і тривалий час жив у тій же багатоповерхівці, що Володимир Топій. Разом їздили на Майдан у Києві, і на барикадах стояли поруч.
Володимиру Топію було майже шістдесят. Володимир Петрович був у Києві з 24 грудня, потім приїхав 22 січня і 23-го уже поїхав назад. Хвилювався, що хоч на Майдані багато людей, але однаково замало, тому говорив усім, кого зустрічав у селі, чому вони не у Києві. Перед останньою поїздкою сказав сусідові Іванові, що коли з ним щось станеться, то слід поховати у Судовій Вишні Мостиського району, біля могили матері.
Тієї ночі, коли горів Будинок профспілок, згадує дружина Леся, Володимир був там. Останні хвилини його життя дружина чула, бо Володимир Петрович увімкнув телефон. Сказав, що він на другому поверсі профспілок, що вдалося погасити там вогонь, аби не згоріли поранені. А потім у слухавці почувся якийсь стукіт, біганина і чужі слова, мабуть, адресовані Володимиру: «Дєд, пошли…». Тоді дзвінок обірвався.
Син Руслан шукав батька у лікарнях і моргах. Йому показували обгорілі тіла, які неможливо було упізнати. Нарешті йому показали обгорілий труп. Єдине, що вціліло на плечах — кілька шматків одягу.
Проводили експертизу ДНК, причому двічі, бо перший раз були сумніви. Коли в Будинку профспілок почало горіти, дружина Леся просила чоловіка бігти до Михайлівського собору, але чоловік її не послухав.[1]
4 березня 2014 року, близько 21:00 в Городок в'їхала автоколона, яка везла тіло Володимира Петровича, героя України, який загинув у Києві під час пожежі у Будинку Профспілок.
- Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності[2]
- Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно)[3]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 вересня 2014. Процитовано 15 березня 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2014-09-02 у Wayback Machine.] - ↑ Указ Президента України від 21 листопада 2014 року № 890/2014 «Про присвоєння звання Герой України»
- ↑ Патріарх Філарет нагородив почесними медалями родичів героїв Небесної сотні // ТСН, 5 липня 2015
- Євромайдан-SOS продовжує шукати людей Вівторок, 25 лютого 2014. Станом на 01:30 вівторка, 25 лютого, Євромайдан-SOS шукав 312 людей, з якими втратили зв'язок рідні
- «Просила Володю бігти у Михайлівський собор…» 5 березня 2014 року, Роман Іванчук
- Городок зустрів героя Небесної сотні з с. Вишня Володимира Топія. Фоторепортаж.
- «Героям слава! Повний перелік загиблих на Майдані» // «Незалежне Бюро Новин», 21 лютого 2014
