Трапеція Оріона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Трапеція Оріона
Розсіяне скупчення Зоряні скупчення
Трапеція Оріона в оптичному (ліворуч) та інфрачервоному світлі (праворуч) відзнята космічним телескопом Хаббл. Фото НАСА.
Трапеція Оріона в оптичному (ліворуч) та
інфрачервоному світлі (праворуч)
відзнята космічним телескопом Хаббл.
Фото НАСА.
Трапеція Оріона в оптичному (ліворуч) та
інфрачервоному світлі (праворуч)
відзнята космічним телескопом Хаббл.
Фото НАСА.
Історія дослідження
Відкривач Галілео Галілей
Дата відкриття 4 лютого 1617
Позначення
Дані спостережень
(Епоха J2000)
Клас ?
Пряме піднесення 05h 35.4m
Схилення −05° 27′
Відстань 1.6 тисяч св. років
490 пс пк
Видима зоряна
величина
(V)
4.0
Видимі розміри (V) 47 кутових секунд
Сузір'я Оріон
Фізичні характеристики
Маса ? кг
(? M)
Радіус 10 св.р.
VHB ?
Абсолютна
зоряна величина
(V)
Приблизний вік 3 × 105 років
Інші властивості

Трапеція Оріона, або Скупчення Трапеція Оріона — компактне Розсіяне скупчення зір, що розташоване у самому серці Туманності Оріона.

Відкриття

[ред. | ред. код]

Скупчення відкрив Галілео Галілеем 4 лютого 1617 року, коли замалював відносне розташування трьох зір трапеції (A, C, D), не звертаючи уваги на навколишню туманність.[1][2] Про існування четвертої компоненти (B) було повідомлено відразу кількома спостерігачами у 1673 році. Інші компоненти скупчення були відкриті пізніше. На 1888 рік було відомо, що скупчення налічує вісім компонент, кілька з яких утворюють подвійні зорі.

На сьогоднішній день, спостерігаючи небо в аматорський телескоп з апертурою 12-15 см при гарному небі можна вирізнити до шести зір даного скупчення.[3]

Фізичні характеристики

[ред. | ред. код]

Трапеція Оріона є досить молодим розсіяним скупченням, що народилося безпосередньо в Туманності Оріона. П'ять найбільших зір мають масу близько 15—30 M. Вони розташовані в межах сфери діаметром близько 1,5 світлових років і дають основний вклад в освітлення оточуючої їх туманності. За своїми кінематичними характеристиками Трапецію Оріона можна розглядати як складову значно більшого скупчення — Туманності Оріона, яке має в діаметрі 20 світлових років і містить близько 2000 зір.

Інфрачервоні зображення Трапеції Оріона дають можливість краще побачити газопилові хмари Туманності Оріона й виявити розташування багатьох інших компонент скупчення. Більше половини зір у межах цього скупчення утворилися «нещодавно» й мають протопланетні диски, з яких згодом можуть утворитися планетні системи. У межах скупчення астрономи виявили також кілька коричневих карликів зі значним власним рухом, достатнім, щоб залишити скупчення.

Ідентифікування

[ред. | ред. код]

Найлегше ототожнити скупчення можна за чотирма його найяскравішими зорями: їх позначають A, B, C та D (у порядку зростання їх прямого піднесення), вони утворюють чотирикутник у вигляді трапеції. Найяскравішою з них є зоря C з видимою величиною 5,13, що відома як Θ1 Оріона C. Компоненти A та B, як виявилось, є затемнювано подвіними зорями.

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Галілео Галілей (1610). Siderius Nuncius (лат.). Венеція. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 18 жовтня 2019.
  2. Том Поп та Джім Мошер (17 березня 2006). Вебсторінка телескопу Галілея. Архів оригіналу за 30 січня 2008. Читачі дивувалися з того, що в своїх текстах Галілео Галілей не згадав про існування туманності, яка оточує ці зорі й відома зараз як M42... Як сам Галілей згодом пояснював в Sidereus Nuncius, він вважав, що коли неозброєним оком ми бачимо туманність, а в його телескоп вона виявляється скупченням зір, то, відповідно, туманність, яку видно в його телескоп, також може виявитися скупченням зір, якщо спостерігати її в більший телескоп. Тобто, будь-які дифузні об'єкти, видимі у телескоп, він пояснював недоліками (обмеженнями) телескопу. Тому він не надавав їм якогось значення й не вважав за потрібне їх описувати. [Архівовано 30 січня 2008 у Wayback Machine.]
  3. Lodriguss, Jerry. The Trapezium, Theta Orionis. Архів оригіналу за 13 липня 2013. Процитовано 6 вересня 2011.
  4. First Light For Future Black Hole Probe. Архів оригіналу за 20 січня 2016. Процитовано 15 січня 2016.


Для додаткового читання

[ред. | ред. код]
  • Lada, E. A.; et al. (1996). Навколозоряні диски у скупченні Трапеції Оріона. Bulletin of the American Astronomical Society. 28: 1342. Bibcode:1996AAS...189.5301L.
  • Poveda, Arcadio; et al. (2005). Низькомасивні зорі, що покидають скупчення Трапеція Оріона. Astrophysical Journal. 627 (1): L61—L64. arXiv:astro-ph/0506002. Bibcode:2005ApJ...627L..61P. doi:10.1086/432053.

Посилання

[ред. | ред. код]