Храплива Анна
 | Було запропоновано об'єднати цю статтю або розділ з Анна Храплива, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з липня 2023. |
| Храплива Анна | |
|---|---|
| Народилася | 1920 |
| Померла | 2005 |
| Діяльність | військовослужбовиця |
Анна Храплива Сміт (1920 — 2005) — член Канадського жіночого армійського корпусу під час Другої світової війни. Була однією з перших українських доброволиць Корпусу.[1]
Народилася в Ледівуді, Манітоба. Анна закінчила Університет Манітоби за спеціальністю домашня економіка, а після вивчення бухгалтерської справи працювала бухгалтером у Вінніпезі. Бухгалтерський досвід визначив її роль в українських організаціях на Британських островах.
У 1941 році вона пішла на військову службу і була відправлена за кордон, де вступила до Товариства військовослужбовців українців Канади. У листопаді 1942 року Анна Храплива разом із першим контингентом Корпусу прибула для проходження служби до Великої Британії. На островає в цей час була значна кількість українців та українок: емігранти довоєнних часів та біженці з розгромленої угорцями Карпатської України, українці польських, канадійських та американських збройних сил. Група ентузіастів на чолі з капітаном військово-повітряних сил Канади Богданом Панчуком вирішила цим скористатися та заснувала 7 січня 1943 року Союз українських канадських вояків. Союз отримав будинок у Лондоні і розпочав культурне просвітництво українців. Анна Храплива вела всі фінансові справи клубу і займалася закупівлями. Спільноти надихала вояків та сприяла розвитку національних та загальнодемократичних цінностей. Її успіхи було помічено британською пресою. Так 21 серпня 1943 року Анна Храплива була гостею популярної програми Бі-Бі-Сі "Kitchen Front" ("кухонний фронт") з темою "Канадські пончики".[2].
У 1944 році в Букінгемському палаці капралка Храплива була нагороджена медаллю Британської імперії та підвищена до звання лейтенанта. Вона стала чи не першою українкою, яка отримала цю нагороду. Після Дня перемоги вона вирушила до Німеччини, щоб допомогти координувати виведення канадських військ.[1]
Енн була демобілізована в 1946 році, але незабаром повернулася з Центральним Українським Допомоговим Бюро (ЦУДБ) для надання допомоги українцям, які проживали в таборах для переміщених осіб. Після демобілізації Анна долучається групи активістів під егідою КУК, а 9 лютого 1946 року її включають до проводу Центрального українського допомогового бюро (ЦУДБ) – знову як скарбника організації. У жовтні 1946 року Храплива прибває до Франкфурта-на-Майні. У складі Канадійської допомогової місії для українців-біженців вона організовує роботу з адаптації жертв війни до життя в західному суспільстві. На місці вона координує роботу ЦУДБ в американській та французькій окупаційних зонах.[1] У грудні 1947 року вона зголосилась працювати в представництві Українського канадського допомогового фонду (УКДФ) в Європі. І коли ЦУДБ було розпущено, Храплива перебрала на себе роль директора УКДФ[2].
Одружившись з Джорджем Смітом, вона взяла собі прізвище чоловіка. Після повернення до Канади в 1951 році вона пішла волонтеркою у Королівський канадський легіон і в Манітобський музей.[1] Вона була однією з осіб, зображених у документальному фільмі «Історія канадської війни», який описував участь українців Канади у військових діях.[3] Анна пережила свого чоловіка на 10 років і померла 18 лютого 2005 року в Вінніпезі.
- ↑ а б в г 2020 Remembrance Day. Ukrainian Museum of Canada Manitoba Branch. Процитовано 6 березня 2022.
- ↑ а б Майоров М. "Найпопулярніша воячка українського роду..." Лейтенант і волонтер Анна Храплива. Історична Правда
- ↑ New documentary tells the story of Ukrainians' role in Canada's war effort. National Post. 10 листопада 2020.