Координати: 50°38′18″ пн. ш. 25°23′7″ сх. д. / 50.63833° пн. ш. 25.38528° сх. д. / 50.63833; 25.38528
Очікує на перевірку

Чекно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Чекно
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район Дубенський район
Тер. громада Ярославицька сільська громада
Код КАТОТТГ UA56040370090060053
Облікова картка с. Чекно 
Основні дані
Засноване 1564
Населення
Площа 7,21 км²
Поштовий індекс 35112
Телефонний код +380 3659
Географічні дані
Географічні координати 50°38′18″ пн. ш. 25°23′7″ сх. д. / 50.63833° пн. ш. 25.38528° сх. д. / 50.63833; 25.38528
Середня висота
над рівнем моря
191 м
Водойми річки: Зборів, Стир
Місцева влада
Адреса ради 35112, Рівненська обл., Дубенський р-н, с.Ярославичі, вул.Садова,7а
Карта
Чекно. Карта розташування: Україна
Чекно
Чекно
Чекно. Карта розташування: Рівненська область
Чекно
Чекно
Мапа
Мапа

Чекно (у 1940-х[1] — 2014 — Межиріччя) — село в Україні Ярославицької сільської громади Дубенського району Рівненської області.

Географія

[ред. | ред. код]

Селом протікає річка Тишиця, яка впадає у річку Стир.

Історія

[ред. | ред. код]

Чекно згадується від 10 листопада 1564 року як маєток князя Якова Крокоткі-Єловицького. Свою назву село отримало від того, як переказують, що князь Луцький Ярослав Ізяслович, який жив у Ярославичах, тут чеканив (карбував) свою монету — так зазначає дослідник історії Волині Теодорович М. І. З південного заходу село омивається річкою Стиром, а з півночі — Тишицею, від того і походить назва села Межиріччя.

На центральній вулиці поселення Чекно і донині височать мури барокової Хресто-Воздвиженської церкви, будівництво якої профінансував 1733 року граф Соболевський, і яку в 1963 році зруйнували радянські атеїсти. У 1946 році село Чекно офіційно перейменоване на село Межиріччя.

У 1906 році село Ярославицької волості Дубенського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 35 верст, від волості 2. Дворів 38, мешканців 235[2].

За Польщі (1921-1939) землі навколо села належали графині з Ратнева. Частину їх виділили польським «осадникам». Найбільшу земельну ділянку з них мав полковник Кулькевіч — 25 га. До середини 30-х років чекненські діти ходили в школу с. Яловичі. У 1935 р. Макар Шевчук здав частину своєї хати під школу, таким чином виник свій чекненський навчальний заклад. Тут були перший і четвертий класи, а другий та третій — у Яловичах. А в Ярославичах діяла п'ятикласна школа. Навчали дітей у Чекні пані Марися, чоловік якої Дембек служив комендантом поліції у Ярославицькій гміні, пані Варвара, Людмила Шевчук, Римма Стецюк. Після війни школу «перенесли» в хату Матвія Шлихти, котрого з сім'єю вивезли в Сибір. Потім навчальний заклад закрили, а діти ходили на навчання до Яловичів, де на початку 70-их років школа теж опинилася «на замку».

У роки німецької окупації в селі діяв осередок ОУН-УПА. Члени «боївки» спочатку квартирували у Трохима Кваші, а потім під кручею на березі Стира вони зробили схрон, в якому і переховувалися. Станичним був Петро Миколайович Новосад, а начальником зв'язку — чоловік із псевдо «Ярема». У Чекні до війни працювала сільська рада. Головував тоді Йосип Сидорук, а після його загибелі Микола Липчанський. Після війни до об'єднання із Ярославицькою сільраду очолював Гордовський із с. ПідлісціОстрожецького району. Зміна назви села Чекно на Межиріччя відображена у довіднику «Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ» станом на 1 вересня 1946 р.

У грудні 1939 р. була утворена Рівненська область і село Чекно увійшло до складу, утвореного в січні 1940 р., 11 березня 2014 року селу Межиріччя повернуто історичну назву Чекно. Дворів у селі — 43, населення — 100 осіб.

Населення

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:

Мова Кількість Відсоток
українська 120 96.77%
російська 3 2.42%
інші/не вказали 1 0.81%
Усього 124 100%

Пам'ятки

[ред. | ред. код]

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Навесні 1881 року Ольга Петрівна Косач повезла дітей Михайла, Лесю, Ольгу у село Чекно, щоб вони побачили і послухали веснянки. Саме тут у селі Чекно десятилітня Леся чи не вперше познайомилась з поетичним народним весняним звичаєм. Майже все життя зберігала вона у своїй пам'яті пісенні мелодії, що їх перейняла в дитинстві у нашому краї. Зупинившись у селі Чекно, в знайомого Самарина Косачі проживаючи там винесли звідти багато цікавих вражень. Кожного дня Олена Пчілка разом з дітьми відвідувала кілька хат вишукуючи рідкісні художні візерунки волинської вишивки.

В 1971 році з нагоди 100-літнього ювілею письменниці у Ярославичах відбулося урочисте встановлення меморіальної дошки з написом: «1881 року в селі Чекно (нині Межиріччя Ярославицької сільської ради) вивчала народні веснянки українська поетеса Леся Українка».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 1032.
  2. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 21 березня 2020.
  3. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Олександр Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Т. 2. — Вінніпеґ: Накладом Товариства «Волинь», 1986.
  • Н. И. Теодорович. Историко-статестическоє опісаніе церквей и приходов Волинской епархии. Т. И. Уезды Ровенский, Острожский, и Дубенский. Почаев: Типография Почаево-Успенской Лавры, 1889 р. Історію села Чекно зібрав Андрій Схаб.
  • Погода в селі Чекно [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]