Януш Збаразький
| Януш Збаразький | |
|---|---|
 | |
| Псевдо | Іван Збаразький |
| Народився | перед 1553 |
| Помер | 1608 |
| Країна |  Велике князівство ЛитовськеРіч Посполита |
| Діяльність | дипломат |
| Посада | воєвода брацлавський |
| Конфесія | православний, римо-католик (після 1579 року), уніат (після 1596 року)[1] |
| Рід | Збаразькі |
| Батько | Микола Збаразький |
| Мати | Марія Козечанкаd |
| У шлюбі з | княжна Анна Четвертинська |
| Діти | Юрій, Христофор |
 | |
Януш Збаразький, також Іван Збаразький[2], гербу Корибут (перед 1553 — 1608) — руський князь, військовий діяч та урядник Речі Посполитої. Староста кременецький (1574—1608), пінський (1581—1590)[3], воєвода брацлавський (1576—1608).
Народився в родині кременецького старости Миколи Збаразького та його першої дружини, Марії Козечанки.
За дарчим документом, виданим його дружиною княгинею Анною Четвертинською 30 березня 1564 року, дістав у «вічне» володіння маєтки, розташовані на території Брацлавщини: половину сіл Немирова, Боблова, Хвостівця, Бандурівця, Соколець, половину селища Медвежого і 10 селищ (серед останніх, зокрема, Животів).
1575 р. розбив татарську орду під Збаражем, а 1578 — під Брацлавом. 1577 р. Переконав Івана Підкову поїхати у Немирів на переговори з представниками короля Стефана Баторія, за наказом якого його було заарештовано і страчено у Львові. Разом з гетьманом Станіславом Жолкєвським та командував коронними військами під час придушення повстання Северина Наливайка 1594-96.
Був 1580 року разом із гетьманом Самійлом Зборовським в поході на Московське царство під Великими Луками та Торопцем. Під Торопцем командував відділком приблизно з 2400 вершників (серед них, разом з іншими вибраними ротами кавалерії, був батько Станіслава Конєцпольского — Александр Конєцпольський), на їх чолі розбив 10000-не військо московитів воєводи князя Василія Хілкова.[4] Під час облоги Пскова виконував обов'язки квартирмейстера та командував всіма наємними ротами. По виїзду з обозу Яна Мелецького став правою рукою Яна Замойського. Поряд з Ольбрахтом Радзивілом був головним негоціантом мирних переговорів в Ямі Запольскій[5].
По поверненню став одним з головних кандидатів на Інфлятське воєводство, але згодом відмовився і повернувся додому[6]. Ще в 1576 році отримав номінацію на Брацлавське воєводство. В нагороду за війни з Москвою в 1581 році отримав пінське староство (в 1590 році формально передав його старшому сину).
1589 року[7] не зміг оборонити Старий Збараж від нападу татарських військ, котрі взяли фортецю приступом і частково (чи сильно[7]) знищили. 1591 року, перебуваючи у Кракові, виступив на захист протестантів перед утисками католиків. 1596 р. брав учать у переговорах з папським послом Гаєтаном про організацію ліги проти Османської імперії. Під час рокошу Зебжидовського став на сторону короля Сигізмунда ІІІ Вази.
1600 року «на місці старожитнього монастиря» в Залужжі уфундував Спасо-Преображенську церкву.
Виступав в обороні волинської шляхти проти свавілля коронного уряду. В 1607 році при спробі королем затвердити на луцьку кафедру єпископом Євстахія (Єло-Малинського) підписав протестацію зі зверненням грубого порушення церковних канонів, оскільки єпископ-номінант не прийняв чернечого постригу[8]. При спробі маніпулювати люблінськими привілеями щодо дії статутів на території Волині, і вручити йому королівського листа писаного польською мовою відмовляв:
|
За приверненьемъ земли Волынское ку Коруне Польскои, данъ есть привилеи, абы земля Волынская своимъ правомъ и статутом справовалася, и листы его кролевскои млсти до всих обывателеи земли Волынское абы не инъшим языком ани писмом, толко руским писаны были[9]. | 
|
Завдяки шлюбу з княжною Анною Четвертинською († бл.1581) — єдиною донькою королівського придворного князя Матвія Четвертинського та його другої дружини Євдоксії Вагановської, отримав як посаг за нею значні володіння родини князів Четвертинських.[10] Діти:
- ↑ Г. Літвін "З народу руського. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини"
- ↑ «ЛІТОПИСНИЙ» ЗБАРАЖ: НОВИЙ ПОГЛЯД НА ВІДОМІ ДАТИ (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 квітня 2017. Процитовано 21 квітня 2017.
- ↑ Książęta Zbarascy [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Henryk Kotarski. Koniecpolski Aleksander h. Pobóg (zm. 1609) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1968. — Tom XIII/4, zeszyt 59. — 481—638 s. — S. 511. (пол.)
- ↑ Kasztelan krakowski Jerzy ks. Zbaraski (1574-1631). Szkic do portretu antyregalisty (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 квітня 2017. Процитовано 21 квітня 2017.
- ↑ Por. W. Dobrowolsk a, Młodość Jerzego i Krzysztofa Zbaraskich (Z wstępem o rodzie Zbaraskich i życiorysem Janusza Zbaraskiego wojewody bracławskiego), Przemyśl 1927, s. 51-52, 53, 55, 57-63; Z. Anusi k, Zbarascy..., s. 78-79; ide m, Latyfundia..., s. 36.
- ↑ а б Tomasz Kunzek. Przewodnik po województwie Tarnopolskim (z mapą). — Rzeszów: Libra PL, 2013. — 140 s. — S. 115—116. (пол.)
- ↑ Пам’ятки Архів української церкви Випуск 1 Документи до історії унії на Волині і Київщині кінця XVI - першої половини XVII ст. Том третій (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 квітня 2016. Процитовано 21 квітня 2017.
- ↑ СОЦІУМ Альманах соціальної історії Випуск 9
- ↑ Książęta Czetwertyńscy (01) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- Довідник з історії України [Архівовано 17 січня 2008 у Wayback Machine.]
- Дуда І., Бабій П. Збаразькі // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 635. — ISBN 966-528-197-6.
- Руслан Підставка. Князі Збаразькі: амбітні претензії на корону чи політична авантюра..?
- Książęta Zbarascy (пол.)
| Попередник Андрій Вишневецький |
|
Воєвода брацлавський 1576-1608 |
|
Наступник Ян Потоцький |
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |