Перейти до вмісту

Orchestral Manoeuvres in the Dark

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Orchestral Manoeuvres in the Dark
Енді МакКласкі та Пол Хамфріс у 2011 році.
Енді МакКласкі та Пол Хамфріс у 2011 році.
Основна інформація
ЖанрСинті-поп, постпанк, нова хвиля, електронна музика
Роки1978 — 1996, 2006 — наш час
КраїнаВелика Британія Велика Британія
МістоЛіверпуль
ЛейблVirgin, DinDisc
Telegraph
Factory
СкладЕнді Маккласкі
Пол Хамфріс
Мартін Купер
Стюарт Кершоу
Колишні
учасники		Малкольм Холмс
Дейв Х'юз
Майк Дуглас
Ніл Уір
Грем Уір
Ейб Джукс
Найджел Іппінсон
Філ Коксон
www.OMD.uk.com
Orchestral Manoeuvres in the Dark у Вікісховищі

«Orchestral Manoeuvres in the Dark» (OMD) (Оркестрові маневри в темряві) — британський музичний колектив, одні із піонерів у жанрі синті-поп[1]. Гурт був сформований у 1978 році Енді Маккласкі та Полом Хамфрісом. Пік творчої діяльності припав на 1980-ті роки. У 1997 році гурт припинив свої існування, але у 2006 році колектив зібрався знову.

Історія гурту

[ред. | ред. код]

Склад гурту та використання назви

[ред. | ред. код]

Гурт заснували у 1978 Енді МакКласкі та Пол Хамфріз, котрі складали основу колективу. З приходом Малкольма Холмса та Мартіна Купера наприкінці 1980 цей квартет (з деякими змінами у складі) був до 1989 одним цілим, доки Хамфріс, Купер і Холмс не покинули його. Відтоді права на назву «OMD» були у МакКласкі, котрий продовжував записувати новий матеріал та гастролювати під цією назвою з новими музикантами до 1996 року.

Після 1996 Маккласкі практично перестав користуватися назвою гурту. Хамфріс же, навпаки, на концертах разом із іншими музикантами, які не мали жодного відношення до OMD, розпочав, як правило, використовувати цю назву. У грудні 2005 офіційний сайт гурту оголосив про возз'єднання «класичного» (Маккласкі/Хамфріс/Холмс/Купер) складу для концертних виступів і запису нового матеріалу.

Створення OMD

[ред. | ред. код]

Маккласкі і Хамфріс познайомилися ще у початковій школі у місті Мелз (на півострові Уіррал) у Великій Британії на початку 60-х років. У 70-х, ще підлітками, брали участь у кількох місцевих гуртах.[2] До середини 70-х Маккласкі організував Equinox. Приблизно у цей же час він і Хамфріс, знаходячись під впливом гурту Kraftwerk, розпочали розробляти свій власний стиль.[3] Після роботи з Equinox Маккласкі приєднався до гурту Pegasus.[4][5]

The Id

[ред. | ред. код]

У вересні 1977,[6] Маккласкі та Хамфріс об'єднали сімох музикантів (трьох співаків, двох гітаристів, бас-гітариста, барабанщика і клавішника), створивши «супергурт» півострова Уіррал під назвою «The Id». Колектив став регулярно виступати у графстві Мерсісайд. В той же час Маккласкі та Хамфріс заснували ще один проект — VCL XI, в якому вони отримали можливість експериментувати з дивакуватим електронним звучанням, використовуючи магнітофонні колажі та саморобні синтезатори.

У серпні 1978 The Id розпалися. Того ж місяця Маккласкі приєднався як основний вокаліст до електронного квартету під назвою «Dalek I Love You», але у вересні пішов звідти.[6]

Від VCL XI до OMD

[ред. | ред. код]

У вересні 1978 Маккласкі та Хамфріс відновлюють роботу у проекті VCL XI, але перейменовують його в Orchestral Manoeuvres in the Dark. Вони розпочинають виступати регулярно як дует, використовуючи на концертах чотирьохдоріжний магнітофон Teac. Їх перший виступ відбувся у жовтні 1978 у клубі Eric's у Ліверпулі.[7] Опинившись на гребені Нової хвилі британської поп-музики, вони записали і випустили сингл «Electricity» на незалежному лейблі Factory Records. Початково планувалось, що над цим записом буде працювати відомий продюсер Мартін Хеннет. У дійсності сталося так, що сторону А синглу спродюсував їх приятель — Пол Колістер, який взяв псевдонім «Честер Валентіно». Над оформленням конверта сингла працював художник Пітер Севіл, чию графіку можна побачити на альбомах OMD середини 80-х. Незвичне зображення на конверті синглу було придумано частково символами, котрі використовували самі Енді та Пол через незнання нотної грамоти.[8]

У 1979 OMD були запрошені для спільного виступу з Гері Ньюменом в рамках його великого гастрольного туру по Великій Британії. Музиканти OMD завжди були вдячні цьому виконавцю за допомогу і підтримку.[9] Гері Ньюмен надав їм власний автобус і дозволив використовувати вантажівки для перевезення апаратури. У середині 90-х вже музиканти OMD допомогли Ньюмену, запросивши його у свій гастрольний тур.

Ранні альбоми: OMD у пошуках стилю

[ред. | ред. код]

Orchestral Manoeuvres in the Dark (1980)

[ред. | ред. код]

Дебютний альбом Orchestral Manoeuvres in the Dark вийшов у світ в 1980 і був, головним чином записаний дуетом Хамфріс/Маккласкі, хоча й за участю барабанщика гурту Id Малкольма Холмса та саксофоніста Мартіна Купера. Музика з альбому нагадувала стиль Kraftwerk, таким чином OMD віддали шану німецькому гурту.

Organisation (1980)

[ред. | ред. код]

У тому ж році вийшов ще один (більш похмуріший за настроєм) альбом — Organisation, котрий містив хіт-сингл «Enola Gay» (назва літака, з якого була скинута атомна бомба на Хіросіму). Початково ця пісня повинна була увійти у дебютний альбом, але все ж таки була з нього виключена. Цим пояснюється її відмінність за настроєм від всього іншого матеріалу Organisation. Цим альбомом намітився вихід гурту з-під впливу Kraftwerk і Гері Ньюмена, котрий виразився у використанні акустичних інструментів. Вплив Девіда Бові і Джона Фокса, навпаки, тут помітно сильніше, особливо у вмінні надати драматичний ефект мелодії.[10]

Подальша робота: успіхи та невдачі протягом 80-х років

[ред. | ред. код]

Architecture & Morality (1981)

[ред. | ред. код]

У листопаді 1981 вийшла найбільш комерційно успішна робота OMD аж до сьогодення — Architecture & Morality. Продюсером цього альбому став Річард Мейнуейрінг. Під час запису матеріалу використовувався мелотрон, інструмент, який асоціювався зі звучанням гуртів прогресивного року. Музиканти використовували його для створення атмосфери струнних інструментів, хорового співу та інших фарб музичної палітри. Двоє взятих з Architecture & Morality сингли — «Joan of Arc» та «Maid of Orleans» стали хітами. Обидві композиції початково називались однаково — «Joan of Arc»; пізніше, щоб уникнути плутанини, перша стала — «Joan of Arc», а інша — «Maid of Orleans».

Dazzle Ships (1983)

[ред. | ред. код]

До 1983 у якийсь момент здалося, що вдача відвернулась від OMD: альбом Dazzle Ships, представляв із себе суміш меланхолічних синті-поп-балад із напруженими за темпом номерами, а також конкретної музики з магнітофонними колажами короткохвильових радіопередач, виявився комерційним провалом. Після цього довіра представників звукозапису до Хамфріса і Маккласкі помітно зменшилась, а самі музиканти стали виконувати більш традиційну музику.

У 2008 Dazzle Ships з великим запізненням було перевидано з такою ж метою, як і при повторному випуску трьох попередніх альбомів.[10] Dazzle Ships, явна невдача гурту у 1983 році, з плином часу став оцінюватися набагато вище.[10] І тепер, через більше, як чверть століття з часу його появи став не менш актуальним своїм похмурим баченням нашого світу, — такого крихкого та нестабільного, — ніж у часи холодної війни[10].

Junk Culture (1984)

[ред. | ред. код]

Junk Culture (1984) продемонстрував повернення гурту у поп-музику. Під час запису цього альбому використовувалися цифрові семпловані клавішні інструменти такі, як Fairlight CMI і E-mu Emulator. Диск виявився успішним в сенсі продажу; все це свідчило про правильність вибраного музичного напрямку. Сингл «Locomotion» повернув гурт в топ-5 Великої Британії. Ця композиція мала традиційну структуру — куплет-приспів-куплет, котра раніше не дуже подобалася Хамфрісу і Маккласкі. У 1985 колектив збільшився до секстету: прийшли нові учасники — Грем Уір (гітара, клавішні, тромбон) та Ніл Уір (тромпет, бас-гітара).

Crush (1985) та The Pacific Age (1986)

[ред. | ред. код]

У 1985 вийшов альбом Crush, котрий попав у топ-40 США. Сингл «So in Love» увійшов у список Hot 100 США, що свідчило про деякий успіх OMD за Океаном. Цим альбомом гурт отримав міжнародну популярність.[10] Сингл «If You Leave», який прозвучав у фільмі Pretty in Pink і не увійшов у наступний альбом, попав в топ-10 США.[10]

Наступний альбом «The Pacific Age» містить хіт-сингл «(Forever) Live & Die» і сингли «Shame» та «We Love You». Під час запису альбому була додана духова секція і разширений арсенал клавішных інструментів.[10] В результаті робота вийшла трохи дилетантською[10]: Все більша комерційна направленість OMD викликала невдоволення у давніх прихильників гурту, а також і у деяких учасників колективу.

Розпад звичного складу: OMD у 90-ті роки

[ред. | ред. код]

Під час 1988 музиканты OMD намагалися утримати свій успіх в США. Вони брали участь як «підтримка» на концерті гурту Depeche Mode 18 червня 1988 в рамках їх гастрольного туру «101» в Пасадені, Каліфорнія. Сингл «Dreaming» попав в топ-20 США, також успішним став альбом «Best of». Грем та Ніл Уіри покинули OMD після виступу в США у 1989. Один із засновників гурту — Пол Хамфріс також не бажав працювати в колективі, незадоволений комерційною направленістю останніх робіт. Купер і Холмс пішли у новий колектив Хамфріса — The Listening Pool[10] у 1990.

Sugar Tax (1991)

[ред. | ред. код]

Маккласкі, по суті, став соло-артистом, котрий виступав під назвою OMD. Першим його альбомом з новим складом став Sugar Tax (1991), який продовжував тенденції останніх робіт OMD[10]. Маккласкі робив «набіги» на не надто небезпечні стилістичні простори (чи то штучно сконструйована музика соул чи енергійна клубна музика).[10] Лірика стала більш приземленою, хоча в манері співу Маккласкі з'явилось більше мелодраматизму.[10] Альбом був тепло прийнятий критиками і попав на третє місце у чарті Великої Британії. Маккласкі для роботи запросив двох музикантів — Ллойда Месета і Стюарта Кершоу, котрі брали участь у записі матеріалу, але так і не стали повноправними учасниками OMD. Цей диск гурту можна від початку вважати досить вдалим, якщо брати до уваги такі блискучі композиції, як «Sailing on the Seven Seas» та, особливо, «Pandora's Box». Згодом вийшли більш пересічні сингли — «Call My Name» та «Then You Turn Away».

Liberator (1993)

[ред. | ред. код]

Для роботи над альбомом Liberator (1993) Маккласкі запросив клавішників — Найджела Іпінсона та Філа Коксона. Ця робота була створення виключно для любителів танцювальної музики.[10] Хоча важко було запідозрити в Маккласкі фаната продукції гуртів Love Unlimited та Village People, але він виявився тут вмілим послідовником їх справи.[10] Композиція «Dream Of Me» з цього диску побудована навколо семплу «Love's Theme» гурту Love Unlimited Orchestra. Сингл отримав назву «Dream of Me (Based on Love's Theme)» і як його автор вказаний лише Баррі Вайт, хоча композиція має мало спільного з піснею Вайта.[10]

Universal (1996)

[ред. | ред. код]

Маккласкі, продовжуючи змінювати музикантів, записав і випустив ще один альбом — Universal і перестав використовувати назву «OMD». На цьому альбомі також відзначився Хамфріс як співавтор кількох композицій.

Хоча обидва ці альбоми містили помірні хіти, та Universal генерував перший за п'ять років сингл, котрий потрапив у топ-20 Великої Британії («Walking On The Milky Way»), Маккласкі вважав подальшу роботу неможливою через все більш згасаючу цікавість публіки до синті-поп-гуртів 80-х у епоху процвітання гітарного брит-попу.

Реформація: 2006 — наш час

[ред. | ред. код]

Витримавши 10-річну паузу і дочекавшись повернення моди на 80-ті, наприкінці 2005 року Маккласкі оголошує про свої грандіозні плани — реформувати Orchestral Manoeuvres in the Dark, проїхатись з туром, виконуючи пісні початку 80-х, а потім записати новий альбом. Повернувшись на сцену у золотому складі — Маккласкі, Хамфріс, Холмс та Купер — команда отримала захопливий прийом у фанів, котрий перевершував найбільш сміливіші прогнози музикантів. Вони настільки захопились концертами, що кілька разів відкладали студійні сесії.

History of Modern (2010)

[ред. | ред. код]

За підсумками туру у 2008-му році команда випустила DVD «OMD Live: Architecture & Morality & More». І тільки у вересні 2010 року четвірка нарешті оприлюднила 11-й студійний альбом «History of Modern», підтримавши його національним промо-туром. Звісно, повернути ту славу, в променях якої колектив купався у 80-ті роки, було вже нереально, але свою щедру долю компліментів від преси і фанів музиканти отримали. «History of Modern», котрий складався як із нових, так і з дуже старих треків, не виданих через різні причини, сприймався як прекрасний зразок ожилої класики, яка наприкінці 2000-х отримала друге дихання. Альбом, досягнув 28 місця у британському чарті.[11]

English Electric (2013)

[ред. | ред. код]

У березні 2011, OMD відіграли тур у Північній Америці. Згодом у листопаді цього ж року гурт оголосив, що вони повертаються у студію для запису 12 альбому під назвою English Electric.[12] Альбом вийшов 8 квітня 2013 року і потрапив у чарти Великої Британії під номером 12, а у НІмеччині під номером 10. Оцінка альбому та їхні концерти отримали переважно високі оцінки.[13]

Влітку 2013-го на одному концерті під час гастролей у Торонто, при температурі вище 45 градусів за Цельсієм барабанщик гурту Малкольм Холмс отримав тепловий удар, попросивши не починати наступну пісню, гурт покинув сцену, де у Малкольма зупинилося серце.[14] Пізніше гурт оголосив про скасування решти концертів їхнього туру, який включав у себе виступ як хедлайнерів на фестивалі Rewind у Шотландії 28 липня.[14] Малкольм Холмс через відновлення здоров'я змушений був піти з колективу. Згодом відігравши у музеї Ліверпуля шоу, уже як тріо, OMD взяли у колектив колишнього ударника Стюарта Кершо з яким гастролює до цього часу.

У 2016 році OMD співпрацювали з Гері Барлоу, Тероном Еджертоном і Х'ю Джекманом над піснею «Thrill Me», написої Барлоу і МакКласкі як саундтрек для фільму «Едді „Орел“» . 

The Punishment Of Luxury (2017-наші дні)

[ред. | ред. код]

У жовтні 2016 року, OMD повідомили, що працюють над своїм 13-им студійний альбомом «The Punishment Of Luxury». Диск вийшов 1 вересня 2017 року.[15] У підтримку альбому гурт активно гастролює Європою та Північною Америкою.

У 2018 році OMD опублікували книгу під назвою «Pretending to See the Future», яка є «автобіографією» від гурту. У ній присутні спогади шанувальників гурту із коментарями учасників гурту.[16][17]

В рамках святкування 40-ї річниці гурту у березні 2019 року було оголошено турне по Великій Британії та Європі.[18] У серпні 2019 року також було анонсовано колекційний бокссет «Souvenir».[19]  Він містить сорок синглів колективу, включаючи новий реліз «Don't Go». Також містить 22 раніше не видані записи з архіву гурту, відібрані та змікшировані Полом Хамфрісом. Два живих виступів в прямому ефірі, одне 2011 року та інше 2013 року, також в комплекті два DVD-диски, що об'єднують ще два концерти в прямому ефірі — Drury Lane 1981 року та Sheffield City Hall 1985 року — плюс фільм Crush, а також різні телевізійні виступи на BBC Top of the Pops, The Old Grey Whistle Test і Later... with Jools Holland. Бокссет був номінований як «Кращий історичний альбом» на премії «Греммі» 2021 року.[20]

Вплив

[ред. | ред. код]

За словами критика Юго Ліндгрена, OMD породили «спадщину музичних новаторів».[13] У лютому 2007 року журналіст у газеті The Scotsman написав: "Якщо Kraftwerk були б Елвісом Преслі із синтіпопу, то Orchestral Manoeuvres In The Dark були б The Beatles[21] Дійсно, Маккласкі та Хамфріс часто описується як «Леннон-Маккартні синті-попу»[22]  Ветеран BBC ді-джей Саймон Майо у вересні 2013 року описав OMD як «батьків електронної музики у цій країні (Велика Британії).»[23]

Хоча OMD користувалися успіхом в чартах протягом усієї кар'єри, вони відомі як експериментальний та інтелектуальний гурт.[24] Колектив в цілому завжди цурався стандартів поп-музики, зокрема приспівів, які вони замінювали синтезаторними програшами.[25] Боб Стенлі з гурту Saint Etienne, в статті для The Guardian зауважив: «Це не були звичайні любовні пісні… „Enola Gay“ розповідала про лихо Хіросіми, „Stanlow“' пісня про електростанцію.»[26] Крім того, гурт відкидав статус знаменитості[27] прагнучи «не мати жодного іміджу.»[28] Маккласкі у 2010 році висловив думку, що OMD стали «забутим гуртом»[29] (він передбачив в 1981 році, на піку популярності, що вони скоро стануть забутими).[30] Музиканти, проте завжди мали свою аудиторію фанів,[31][32] а їх останні студійні роботи, виступи на фестивалях привели до відновлення комерційної уваги.[33]OMD слід розглядати як одне з найбільших надбань Ліверпуля 80-х років,[34][35] і піонерів синті-поп жанру.[36][37][38][39] Їх альбоми Architecture & Morality (1981) та Dazzle Ships (1983) були проголошені класичними роботами популярної музики,[40] станом на 2007 рік було продано понад 4 мільйони копій цих альбомів.[41][42] Sugar Tax (1991), альбом, який став комерційним ренесансом для гурту, було продано понад 3 мільйони копій.[43] Загальний обсяг продажу альбомів OMD сягає понад 40 млн копій.[44][45][46] Крім того пісні гурту регулярно входять у різні збірники музики 80-х.[47][48][49]

Середина 1980-х стилістичні зміни

[ред. | ред. код]

Амбітні ранні роботи гурту, принесли їм визнання критиків.[50] Тим не менше, у відповідь на комерційний провал Dazzle Ships, колектив рушив у бік більш сприятливого для радіо формату в середині 1980-х років, але продовжуючи використовувати експериментаторство.[51][52] Відгуки критиків були різними, одні тепло прийняли зміни у колективі, інші говорили, що для гурту було б краще піти зі сцени після Dazzle Ships.[53][54][55] Ієн Піл висловив думку, що спадщина OMD складалася з «двох блискучих, але дуже різних смуг — Orchestral Manoeuvres In The Dark на початку 80-х музика в якій відбивалася атмосфера промислового Ліверпуля, доменних печей та нафтопереробного заводу Stanlow і OMD наприкінці 80-х — поп-гурт, що кинув виклик шляхом оновлення саунду, який став актуальним у 90-ті роки».[56] Їхні останні роботи, зокрема English Electric (2013) — було названо поверненням до музики класичного, раннього періоду гурту.[57][58]

Вплив на інших виконавців

[ред. | ред. код]

Як піонери нової хвилі, OMD вплинули на музику таких відомих виконавців, як U2,[59] Depeche Mode,[60] Pet Shop Boys,[61] a-ha,[62] Erasure,[63] Radiohead,[64] [65] No Doubt,[66] Nine Inch Nails,[67] Robyn,[68] Saint Etienne,[69] Naked Eyes,[70] Talk Talk,[71] Yazoo,[72] Говард Джонс,[73] Берлін,[74] Death Cab For Cutie[75] і Карл Бартос.[76] Клавішник Erasure Вінс Кларк (колишній головний автор пісень Depeche Mode, Yazoo) назвав гурт одним зі своїх головних натхненників,[77] а їхня пісня «Electricity» змусила його розпочати кар'єру в електронній музиці.[78] Говард Джонс зазначив, що «дуже любить OMD», і виконував кавер «Enola Gay» — який він описав як «один з моїх улюблених треків .» — під час ранніх шоу.[79]

Щодо 21-го століття, виконавці, що перебували під впливом OMD: The Killers,[80][81] La Roux,[82][83][84] Glasvegas,[85] Блейк Льюїс,[86] The-Dream,[87] Mirrors,[88] Smith Westerns,[89] хх,[90][91][92] Hurts,[93] LCD Soundsystem,[94] [95] Peter Bjorn and John,[96] Owen Pallett,[97] Gravenhurst[98] і Telekinesis, який назвав Dazzle Ships улюблений альбом[99] Рок-гурт ZZ Top, котрі працювали разом на студії з OMD у 1980 стали відданими шанувальниками гурту.[100]

Пісні гурту ставали реміксами та використовувалися у працях таких виконавців як: David Guetta,[101] Sash!,[102] Moby,[103] Good Charlotte,[104] Leftfield,[105] Scooter,[106] White Town,[107] Nada Surf,[108] NOFX,[109] 3rd Bass[110] і Джон Фокс[111].

Склад

[ред. | ред. код]

Діючі учасники

[ред. | ред. код]
  • Енді Маккласкі — вокал, бас-гітара, клавішні (1978—1996, 2005—наш час)
  • Пол Хамфріс — вокал, клавішні (1978—1989, 2005—наш час)
  • Мартін Купер — клавішні, саксофон (1980—1989, 2005—наш час)
  • Стюарт Кершоу — ударні, клавішні (1993, 2010, 2015—наш час)

Колишні учасники

[ред. | ред. код]
  • Дейв Х'юз — клавішні (1979—1980)
  • Малкольм Холмс — ударні (1980—1989, 2005—2013)
  • Майк Дуглас — клавішні (1980—1981)
  • Ніл Уір — духові, клавішні, бас-гітара (1984—1989)
  • Грем Уір — гітара, духові, клавішні (1984—1989)
  • Ейб Джукс — ударні (1991—1992)
  • Найджел Іпінсон — клавішні (1991—1993)
  • Філ Коксон — клавішні (1991—1993)

Часова шкала

[ред. | ред. код]

Дискографія

[ред. | ред. код]

Студійні альбоми

[ред. | ред. код]
  • Orchestral Manoeuvres in the Dark (1980)
  • Organisation (1980)
  • Architecture & Morality (1981)
  • Dazzle Ships (1983)
  • Junk Culture (1984)
  • Crush (1985)
  • The Pacific Age (1986)
  • Sugar Tax (1991)
  • Liberator (1993)
  • Universal (1996)
  • History of Modern (2010)
  • English Electric (2013)
  • The Punishment Of Luxury (2017)
  • Bauhaus Staircase (2023)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ BBC Four - Synth Britannia. BBC (англ.). Архів оригіналу за 3 серпня 2019. Процитовано 1 серпня 2019.
  2. ↑ Taylor, Paul. Popular Music Since 1955. Mansell Pub., 1985. ISBN 0-7201-1727-5, ISBN 978-0-7201-1727-1
  3. ↑ Link2Wales [Архівовано 29 квітня 2009 у Wayback Machine.].
  4. ↑ Page Title. Angelfire.com. Архів оригіналу за 6 серпня 2012. Процитовано 14 листопада 2010.
  5. ↑ Link2Wales: PQ [Архівовано 27 квітня 2009 у Wayback Machine.].
  6. ↑ а б Pete Frame's Rock Family Tree
  7. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 квітня 2012. Процитовано 16 лютого 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-04-02 у Wayback Machine.]
  8. ↑ OMD | Orchestral Manoeuvres in the Dark | discography. Omd.uk.com. Архів оригіналу за 6 серпня 2012. Процитовано 14 листопада 2010. [Архівовано 2012-08-24 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Q&A: OMD's Paul Humphreys Talks Reformation, The Return of Intelligent Music and Being in Hitler's Underpants. Архів оригіналу за 6 серпня 2012. Процитовано 24 березня 2011.
  10. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Steven Grant / Ira Robbins / Brad Reno. ORCHESTRAL MANOEUVRES IN THE DARK. www.trouserpress.com. Архів оригіналу за 4 грудня 2012. Процитовано 4 грудня 2012.
  11. ↑ OMD NEWS : DECEMBER 2009. www.omd.uk.com. 9 грудня 2009. Архів оригіналу за 9 грудня 2009. Процитовано 21 березня 2021. [Архівовано 2009-12-09 у Wayback Machine.]
  12. ↑ OMD - Orchestral Manoeuvres in the Dark | blog. web.archive.org. 6 грудня 2011. Архів оригіналу за 6 грудня 2011. Процитовано 21 березня 2021. [Архівовано 2011-12-06 у Wayback Machine.]
  13. ↑ а б Lindgren, Hugo (10 травня 2013). The Plot Against Rock. The New York Times (англ.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 6 березня 2021. Процитовано 21 березня 2021.
  14. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 19 травня 2016. Процитовано 18 травня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2016-05-19 у Wayback Machine.]
  15. ↑ The Punishment of Luxury – Out Now – Orchestral Manoeuvres In The Dark (англ.). Архів оригіналу за 18 жовтня 2019. Процитовано 21 березня 2021. [Архівовано 2019-10-18 у Wayback Machine.]
  16. ↑ Pretending To See The Future – 40th Anniversary Book – Orchestral Manoeuvres In The Dark (англ.). Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 21 березня 2021. [Архівовано 2020-08-15 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Staff, Bernard-Side-Line (14 червня 2018). OMD to release 40th anniversary book ‘Pretending to see the future’. Side-Line Music Magazine (англ.). Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 21 березня 2021.
  18. ↑ UK & Europe 40th Anniversary Tour – Orchestral Manoeuvres In The Dark (англ.). Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 21 березня 2021. [Архівовано 2020-12-04 у Wayback Machine.]
  19. ↑ Souvenir – New Greatest Hits & Deluxe Boxset Announced – Orchestral Manoeuvres In The Dark (англ.). Архів оригіналу за 16 березня 2021. Процитовано 21 березня 2021. [Архівовано 2021-03-16 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Hussey, Allison. Grammy Nominations 2021: See the Full List of Nominees Here. Pitchfork (en-) . Архів оригіналу за 17 березня 2021. Процитовано 21 березня 2021.
  21. ↑ Orchestral leap in the dark. www.scotsman.com (англ.). Архів оригіналу за 8 червня 2021. Процитовано 21 березня 2021.
  22. ↑ Paul Humphreys of Orchestral Manoeuvres In The Dark. Music (англ.). Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 21 березня 2021. [Архівовано 2020-10-29 у Wayback Machine.]
  23. ↑ The Quietus | Reviews | OMD. The Quietus (англ.). Процитовано 21 березня 2021.
  24. ↑ Liberator - Orchestral Manoeuvres in the Dark | Songs, Reviews, Credits | AllMusic (англ.), архів оригіналу за 2 травня 2021, процитовано 21 березня 2021
  25. ↑ Interview: Andy McCluskey, OMD. PRS for Music Online Magazine. 19 березня 2013. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 1 жовтня 2013.
  26. ↑ Stanley, Bob. How to lose 3 million fans in one easy step [Архівовано 27 лютого 2010 у Wayback Machine.]. The Guardian. 7 March 2008. Retrieved 13 June 2013.
  27. ↑ McCluskey, Andy (24 листопада 2010). The Future, the Past and Forever After. Athens Voice. [B]ecause we weren't trying to be pop stars and weren't terribly interested in presenting ourselves as sexy or colourful, when people think back to 30 years ago, we're often forgotten. Because we were just about the music... We were fed up of being the forgotten band!
  28. ↑ Orchestral Manoeuvres in the Dark. BBC Breakfast. 13 вересня 2010. BBC One. British Broadcasting Corporation. We [OMD] were trying to have no image.
  29. ↑ McCluskey, Andy (24 листопада 2010). The Future, the Past and Forever After. Athens Voice. [B]ecause we weren't trying to be pop stars and weren't terribly interested in presenting ourselves as sexy or colourful, when people think back to 30 years ago, we're often forgotten. Because we were just about the music... We were fed up of being the forgotten band!
  30. ↑ West, p. 31
  31. ↑ Hoong, Yong Shu (3 березня 2012). Duran Duran and OMD revive disco fever. AsiaOne. Архів оригіналу за 30 жовтня 2017. Процитовано 28 січня 2016.
  32. ↑ Cubarrubia, RJ (15 квітня 2013). OMD Marvel Over Synthpop's Growing Fanbase. Rolling Stone. Архів оригіналу за 16 квітня 2013. Процитовано 28 січня 2016.
  33. ↑ Power, Ed (21 травня 2013). Reunion sparks renewed synths of purpose. Irish Examiner. Архів оригіналу за 13 січня 2016. Процитовано 28 січня 2016.
  34. ↑ Doran, John (25 вересня 2008). Messages – Greatest Hits. The Quietus. Процитовано 3 липня 2013.
  35. ↑ Hickling, Alfred. The Electric Hills [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]. The Guardian. 19 March 2007. Retrieved 3 September 2013.
  36. ↑ Jeffries, David. English Electric review. Allmusic. Архів оригіналу за 26 січня 2016. Процитовано 28 січня 2016.
  37. ↑ Michaels, Sean (21 травня 2010). OMD announce first studio album in 14 years. The Guardian. Архів оригіналу за 8 січня 2013. Процитовано 28 січня 2016.
  38. ↑ Bray, Elisa (5 квітня 2013). Our friends electric: Orchestral Manoeuvres in the Dark. The Independent. Архів оригіналу за 7 січня 2016. Процитовано 28 січня 2016.
  39. ↑ Gaston, Peter (16 серпня 2010). EXCLUSIVE: New Song from Synth Pop Legends OMD. Spin. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 28 січня 2016.
  40. ↑ See: Reception and legacy of Architecture & Morality and Reception and legacy of Dazzle Ships.
  41. ↑ Orchestral leap in the dark. The Scotsman. The Scotsman Publications. 3 лютого 2007. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 28 січня 2016.
  42. ↑ McGuane, Kenny S. (19 червня 2013). Orchestral Manoeuvres in the Dark. Under the Radar. Архів оригіналу за 13 січня 2016. Процитовано 28 січня 2016.
  43. ↑ Orchestral leap in the dark. The Scotsman. The Scotsman Publications. 3 лютого 2007. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 28 січня 2016.
  44. ↑ Interview: Andy McCluskey, OMD. PRS for Music Online Magazine. 19 березня 2013. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 1 жовтня 2013.
  45. ↑ Morgan, David (7 липня 2015). OMD on the inspiration behind Enola Gay, 80s festivals and coming full circle. Warrington Guardian. Newsquest. Архів оригіналу за 17 грудня 2015. Процитовано 14 квітня 2016.
  46. ↑ Lester, Paul (7 квітня 2013). OMD's return to the lighter side. Express. Архів оригіналу за 31 травня 2013. Процитовано 6 липня 2013.
  47. ↑ Various — Anthems: Electronic 80s [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.] at Discogs.
  48. ↑ Various — Anthems: Electronic 80s 2 [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] at Discogs.
  49. ↑ Various — Anthems: Electronic 80s 3 [Архівовано 10 грудня 2013 у Wayback Machine.] at Discogs.
  50. ↑ Erlewine, Stephen Thomas. Liberator review. AllMusic. Процитовано 12 вересня 2013.
  51. ↑ Raggett, Ned. Junk Culture review [Архівовано 3 травня 2016 у Wayback Machine.]. AllMusic. Retrieved 12 November 2013. «Junk Culture was no sacrifice of ideals in pursuit of cash…[at] points the more adventurous side of the band steps up.»
  52. ↑ Bergstrom, John (17 квітня 2008). Orchestral Manoeuvres in the Dark: Dazzle Ships Review. PopMatters. Архів оригіналу за 23 січня 2013. Процитовано 28 січня 2016. [S]tarting with 1984's Junk Culture, OMD morphed from a risk-taking art-pop band to the still-inventive but commercially calculating act that found American success.
  53. ↑ O'Neal, Sean (26 грудня 2006). Permanent Records: Albums From The A.V. Club's Hall Of Fame. Wayback Machine. The A.V. Club. Архів оригіналу за 13 May 2011. Процитовано 28 січня 2016.
  54. ↑ Marszalek, Julian (7 жовтня 2010). OMG It's OMD! Orchestral Manoeuvres In The Dark Interviewed. The Quietus. Архів оригіналу за 3 лютого 2016. Процитовано 28 січня 2016.
  55. ↑ Doran, John (25 вересня 2008). Messages – Greatest Hits. The Quietus. Процитовано 3 липня 2013.
  56. ↑ Peel, Ian. Messages: Greatest Hits. Record Collector. Архів оригіналу за 7 січня 2016. Процитовано 28 січня 2016.
  57. ↑ Bergstrom, John (9 квітня 2013). OMD: English Electric. PopMatters. Архів оригіналу за 13 червня 2013. Процитовано 28 січня 2016.
  58. ↑ Green, Laurence (6 квітня 2013). OMD – English Electric. musicOMH. Архів оригіналу за 2 лютого 2016. Процитовано 28 січня 2016.
  59. ↑ Hiatt, Brian (22 січня 2009). U2 Break Down 'No Line on the Horizon'. Rolling Stone. Архів оригіналу за 23 жовтня 2009. Процитовано 28 січня 2016. [Архівовано 2009-04-27 у Wayback Machine.]
  60. ↑ Bergstrom, John (1 жовтня 2010). Orchestral Manoeuvres in the Dark: History of Modern. PopMatters. Архів оригіналу за 23 січня 2013. Процитовано 28 січня 2016.
  61. ↑ Walsh, Ben (6 травня 2013). Music review: Orchestral Manoeuvres in the Dark, Roundhouse, London. The Independent. Архів оригіналу за 3 лютого 2016. Процитовано 28 січня 2016.
  62. ↑ Orchestral Manoeuvres in the Dark: related [Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.]. AllMusic. Retrieved 15 September 2013.
  63. ↑ Walsh, Ben (6 травня 2013). Music review: Orchestral Manoeuvres in the Dark, Roundhouse, London. The Independent. Архів оригіналу за 3 лютого 2016. Процитовано 28 січня 2016.
  64. ↑ The Quietus | Features | Baker's Dozen | Souvenirs: Andy McCluskey Of OMD's Favourite Albums. The Quietus (англ.). Процитовано 21 березня 2021.
  65. ↑ Stylus Magazine. stylusmagazine.com. Архів оригіналу за 9 листопада 2007. Процитовано 21 березня 2021. [Архівовано 2012-05-07 у Wayback Machine.]
  66. ↑ No Doubt Explain OMD, EDM, and Peter Hook Basslines on ‘Push And Shove’. Spin. 24 вересня 2012. Архів оригіналу за 21 жовтня 2021. Процитовано 21 березня 2021.
  67. ↑ Orchestral Manoeuvres in the Dark: related [Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.]. AllMusic. Retrieved 15 September 2013.
  68. ↑ OMD rediscover the art of 80s noise. HeraldScotland (англ.). Процитовано 21 березня 2021.
  69. ↑ Ware, Gareth (4 березня 2013). OMD: Of All The Thing We've Made: Dazzle Ships At 30. This Is Fake DIY. Архів оригіналу за 15 листопада 2013. Процитовано 28 січня 2016.
  70. ↑ Orchestral Manoeuvres in the Dark: related [Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.]. AllMusic. Retrieved 15 September 2013.
  71. ↑ Orchestral Manoeuvres in the Dark: related [Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.]. AllMusic. Retrieved 15 September 2013.
  72. ↑ Orchestral Manoeuvres in the Dark: related [Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.]. AllMusic. Retrieved 15 September 2013.
  73. ↑ Orchestral Manoeuvres in the Dark: related [Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.]. AllMusic. Retrieved 15 September 2013.
  74. ↑ Harward, Randy (18 серпня 2011). Death Cab for Cutie: The concepts behind Codes & Keys. Salt Lake City Weekly. Архів оригіналу за 12 жовтня 2013. Процитовано 28 січня 2016.
  75. ↑ Henderson, Alex. Esperanto. AllMusic. Архів оригіналу за 21 вересня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  76. ↑ Synth Britannia (Part Two: Construction Time Again). Britannia. 16 October 2009. На 4 хвилині. BBC Four. British Broadcasting Corporation. When I first started playing synthesizers it [my inspiration] would have been people like The Human League; Orchestral Manoeuvres in the Dark, their very first album; I was a big fan of Daniel Miller's work, as the Silicon Teens and as The Normal; and also of Fad Gadget, who was on Mute Records.
  77. ↑ Erasure. The O-Zone. 29 November 1995. На 8 хвилині. BBC 2. British Broadcasting Corporation. When I was 18 or 19 I heard a single called 'Electricity' by Orchestral Manoeuvres in the Dark. It sounded so different from anything I'd heard; that really made me want to make electronic music, 'cause it was so unique.
  78. ↑ Lai, Chi Ming (11 грудня 2011). Howard Jones. The Electricity Club. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 січня 2016. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
  79. ↑ McCormick, Neil (9 вересня 2010). OMD: Orchestral manoeuvres in the Noughties. The Telegraph. Архів оригіналу за 7 травня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  80. ↑ Orchestral Manoeuvres in the Dark. BBC Breakfast. 16 травня 2012. BBC One. British Broadcasting Corporation. Artists like La Roux and The Killers, both of whom have cited our next guests [OMD] as one of their influences.
  81. ↑ McCormick, Neil (9 вересня 2010). OMD: Orchestral manoeuvres in the Noughties. The Telegraph. Архів оригіналу за 7 травня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  82. ↑ Orchestral Manoeuvres in the Dark. BBC Breakfast. 16 травня 2012. BBC One. British Broadcasting Corporation. Artists like La Roux and The Killers, both of whom have cited our next guests [OMD] as one of their influences.
  83. ↑ Bray, Elisa (5 квітня 2013). Our friends electric: Orchestral Manoeuvres in the Dark. The Independent. Архів оригіналу за 7 січня 2016. Процитовано 28 січня 2016.
  84. ↑ OMD to perform in SA [Архівовано 28 червня 2012 у Wayback Machine.]. The Sunday Times. 28 June 2012. Retrieved 18 August 2012.
  85. ↑ Review: American Idol top 12 party. Variety. 7 березня 2008. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 28 січня 2016.
  86. ↑ de Revere, Paul (13 вересня 2011). Terius Nash – 1977. Consequence of Sound. Архів оригіналу за 31 травня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  87. ↑ Goodwin, Stuart (7 серпня 2010). This week's festival news. The Guardian. Архів оригіналу за 4 лютого 2016. Процитовано 28 січня 2016.
  88. ↑ Homewood, Ben (9 березня 2016). Cullen Omori interview. NME. Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  89. ↑ OMD rediscover the art of 80's noise. The Herald. Newsquest. 6 квітня 2013. Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 28 січня 2016. The likes of Robyn, The xx and LCD Soundsystem citing [OMD] as a critical influence.
  90. ↑ McCormick, Neil (9 вересня 2010). OMD: Orchestral manoeuvres in the Noughties. The Telegraph. Архів оригіналу за 7 травня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  91. ↑ Bray, Elisa (5 квітня 2013). Our friends electric: Orchestral Manoeuvres in the Dark. The Independent. Архів оригіналу за 7 січня 2016. Процитовано 28 січня 2016.
  92. ↑ Wright, Jade. OMD: 30 years on, from Eric's to the ECHO arena. Liverpool Echo. 24 September 2010. Retrieved 18 August 2012.
  93. ↑ OMD rediscover the art of 80's noise. The Herald. Newsquest. 6 квітня 2013. Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 28 січня 2016. The likes of Robyn, The xx and LCD Soundsystem citing [OMD] as a critical influence.
  94. ↑ McCormick, Neil (9 вересня 2010). OMD: Orchestral manoeuvres in the Noughties. The Telegraph. Архів оригіналу за 7 травня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  95. ↑ Peter Bjorn And John - Clash Q&A. Clash. 18 березня 2009. Архів оригіналу за 22 березня 2009. Процитовано 28 січня 2016.
  96. ↑ Owen Pallett – Live in Singapore. Power of Pop. 19 грудня 2010. Архів оригіналу за 7 січня 2016. Процитовано 28 січня 2016.
  97. ↑ Doran, John (11 березня 2013). Melancholy Euphoria: A Heterotic Interview & Full Album Stream. The Quietus. Процитовано 28 січня 2016.
  98. ↑ Lerner, Michael (23 квітня 2013). OMD. TheTalkhouse. Архів оригіналу за 27 березня 2014. Процитовано 28 січня 2016.
  99. ↑ Waller; Humphreys, p. 70
  100. ↑ Orchestral Manoeuvres In The Dark — The OMD Singles [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] at Discogs.
  101. ↑ Orchestral Manoeuvres In The Dark — The OMD Singles [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] at Discogs.
  102. ↑ Orchestral Manoeuvres In The Dark — The OMD Singles [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] at Discogs.
  103. ↑ Various — Not Another Teen Movie — Music From The Motion Picture [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] at Discogs («If You Leave»).
  104. ↑ One half of Leftfield, Neil Barnes, tells why he can't wait to give Rockness a blast of the coolest sounds down memory lane. The Scotsman. 25 травня 2010. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 4 травня 2016.
  105. ↑ Scooter — Jumping All Over The World [Архівовано 6 січня 2016 у Wayback Machine.] at Discogs («Enola Gay»).
  106. ↑ Messages: Modern Synthpop Artists Cover OMD [Архівовано 2 квітня 2016 у Wayback Machine.]. AllMusic. Retrieved 17 August 2013.
  107. ↑ Various — Music From The OC: Mix 2 [Архівовано 21 жовтня 2020 у Wayback Machine.] at Discogs («If You Leave»).
  108. ↑ NOFX — 45 Or 46 Songs That Weren't Good Enough To Go On Our Other Records [Архівовано 23 березня 2015 у Wayback Machine.] at Discogs («Electricity»).
  109. ↑ Third Bass — Maid Of Orleans [Архівовано 22 січня 2016 у Wayback Machine.] at Discogs.
  110. ↑ Evans, Max (22 квітня 2013). John Foxx & The Maths Remix OMD. The Quietus. Процитовано 28 січня 2016.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Orchestral_Manoeuvres_in_the_Dark