Перейти до вмісту

Кемаль Тахір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Кемаль Тахір
тур. Kemal Tahir
Народився13 березня 1910(1910-03-13)[1]
Стамбул, Османська імперія
Помер21 квітня 1973(1973-04-21)[1] (63 роки)
Стамбул, Туреччина
·інфаркт міокарда
ПохованняSahrayıcedid Cemeteryd
Країна Туреччина
Діяльністьжурналіст, перекладач, письменник
Alma materГалатасарайський ліцей
Роки активностібл. 1941 — бл. 1973
CMNS: Кемаль Тахір у Вікісховищі

Кемаль Тахір (тур. Kemal Tahir; 13 березня 1910(19100313) Стамбул — 21 квітня 1973, там же) — турецький письменник, видавець, публіцист.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 13 березня 1910 р. у Стамбулі в сім'ї ремісника. Навчався в Галатасарайському ліцеї (Стамбул). Співпрацював з різними виданнями, працював торговим агентом, в адвокатській конторі. У 1937 році одружився із Фатмою Ерфан.

У 1938 році Кемаль Тахір і Назим Хікмет були звинувачені в підбурюванні до бунту серед військовослужбовців. Він був визнаний винним і засуджений до 15 років позбавлення волі. Відбував покарання у в'язницях Чанкири, Малатія, Чорум, Невшехір і Киршехир. Звільнений у 1950 році за загальною амністією. Після звільнення повернувся в Стамбул і почав працювати кореспондентом газети Izmir Commerce. В 1951 році заснував видавництво «Дюшюн» разом з Азізом Несином. Після інцидентів 6-7 вересня 1955 року його знову заарештували і помістили на шість місяців у військову в'язницю в Харбіє. У 1968 році відвідав СРСР.

Творчість

[ред. | ред. код]

Його віршам притаманна злободенність і політична гострота. Планував написати епопею, що складається з 21 книги і охоплювати історію Туреччини від середини 19 до середини 20 століть. У своїх романах Кемаль Тахір розповідав про життя Анатолії між двома світовими війнами, малював широку картину суспільно-політичному житті Туреччини у 1908-40[2], висловлював ідеї «турецького соціалізму». У деяких романах простежуються традиції епічного дастана[3].

Публікації

[ред. | ред. код]
  • «Останнє зведення» (1941),
  • «Глуха долина» (1955),
  • «Люди полоненого міста» (1956),
  • «Сизий дим» (1957),
  • «Пасовище семи чинар» (1958),
  • «Сільський горбань» (1959),
  • «В'язень полоненого міста» (1961),
  • «Втомлений воїн» (1965),
  • «Батьківщина-мати» (1967),
  • «Велике багатство» (1970)[4],
  • «Глибока ущелина» (1971).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
  2. ↑ Кемаль Тахир // Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. 1969—1978.
  3. ↑ А. В. Образцов. Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2009. — Т. 13. Канцелярия конфискации — Киргизы. — С. {{{сторінки}}}. — ISBN 978-5-85270-344-6. (рос.)
  4. ↑ Кемаль Тахир // Литературный энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия. Под редакцией В. М. Кожевникова, П. А. Николаева. 1987.

Література

[ред. | ред. код]
  • Бабаєв А. Нариси сучасної турецької літератури, М., 1959;
  • Бабаєв А. Література, в сб.: Сучасна Туреччина, М., 1965;
  • Musaffer Utkan Bugünkü Türk yazarlari, Ankara, 1960;
  • Dosdoğru M. H. Bati aldatmaciliği ve putlara karși Kemal Tahir. Ist., 1974.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Кемаль_Тахір