Лісова пісня

Ця стаття належить до вибраних цитат україномовного розділу Вікіцитат

Обкладинка першого видання.

«Лісова пісня» — драма-феєрія в трьох діях Лесі Українки, написана у 1911 році.

Цитати

Мавка

Ну, як-таки, щоб воля — та пропала? Се так колись і вітер пропаде!

Не точи! Се кров її. Не пий же крові з сестроньки моєї! — До Лукаша, коли той хотів наточити соку із берези.

Німого в лісі в нас нема нічого.

Нічого. Спала. Хто ж зимою робить? Спить озеро, спить ліс і очерет. — Відповідь на запитання Лукаша, що вона робила взимку.

Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає.

Лукаш

Щоб наші людські клопоти збагнути, то треба справді вирости не в лісі.

І та вже відьма? — Ба, то вже судилось відьомською свекрухою вам бути. Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли.

Добро? А може, там згорить і лихо?..

Чого боїшся? Дурня не боялась, а мудрого боїшся? — До Килини.

Дядько Лев

Ей! не вчись брехати, бо ще ти молодий! Язика шкода! — До Лукаша.

…де ж є відьма в лісі? Відьми живуть по селах…

Що лісове, то не погане, сестро, — усякі скарби з ліса йдуть…

…треба тільки слово знати, то й в лісовичку може уступити душа така саміська, як і наша.

Хліб добрий, дівонько, а не людина.

Лісовик

Люблю старого. Таж якби не він, давно б уже не стало сього дуба, що стільки бачив наших рад і танців, і лісових великих таємниць. Вже німці міряли його, навколо втрьох постававши, обсягли руками — і ледве що стікло. Давали гроші, таляри биті, людям дуже милі, та дядько Лев заклявся на життя, що дуба він повік не дасть рубати. Тоді ж і я на бороду заклявся, що дядько Лев і вся його рідня повік безпечні будуть в сьому лісі.

Ні, дитинко, я не держу тебе. То Водяник в драговині цупкій привик одвіку усе живе засмоктувати. Я звик волю шанувати. — До Мавки.

…минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля, — там жура тягар свій носить. Обминай їх, доню: раз тільки ступиш — і пропала воля! — До Мавки.

…ніяка туга краси перемагати не повинна.

Не гідна ти дочкою лісу зватись! бо в тебе дух не вільний лісовий, а хатній рабський!

Русалка

З якого часу тут русалки стали невільницями в озері? Я — вільна! Я вільна, як вода! — До Водяника.

То се тут люди будуть? Ой ті люди з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу! я не терплю солом'яного духу! Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненавидний.

Кохання — як вода, — плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. Де пал — воно кипить, а стріне холод — стає мов камінь.

Килина

Та я б і цілий ліс продати рада або протеребити, — був би грунт, як у людей, не ся чортівська пуща.

І що нам з того лісу за добро? Стикаємось по нім, як вовкулаки, ще й справді вовкулаками завиєм!

Ну вже ж і матінка, Лукашу, в тебе! — залізо — й те перегризе!

Мати Лукашева

О, вже й розвиднилось, а та все спить. Килино! Гей, Килино! Ну, та й спить же! Бодай навік заснула… Встань! А встань, бодай ти вже не встала!

Водяник

В моїй обладі вода повинна знати береги.

«Той, що греблі рве»

Найкраще для Русалки сидіти край рибалки, глядіти неборака від сома та від рака, щоб не відгризли чуба. Ото розмова люба! — До Русалки.

Діалоги

Лукаш: Ой скажи, дай пораду, як прожити без долі! Доля: Як одрізана гілка, що валяється долі!

Про п'єсу

	Взялась я до нової уліти — фантастичної на сей раз — voila! — Уривок листа до Олени Пчілки (16 липня 1911)
	— Леся Українка

	А проте я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа, згадавши про їх, написала «драму-феєрію» на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї (без сього вже не йде!). Се, властиве, ein Märchendrama, по термінології Гауптмана (так він зве свій «Потоплений дзвін»), але я не знаю, як би се могло по-нашому зватись. — Уривок листа до Агатангела Кримського (27 жовтня 1911)
	— Леся Українка

	Мушу признатись, що таки й ся нова драма (що тепер посилаю — «Лісова пісня») стала мені трохи на заваді. Правда, писала я її дуже недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті». — Уривок листа до сестри Ольги (9 листопада 1911)
	— Леся Українка

	Та не думай, однак, що я мало ціню уважне читання з руки ближчої родини, ні, я його ціню найбільше, це я зовсім щиро кажу, і успіх «Лісової пісні» серед вас вважаю за великий тріумф собі, тим більше що я його не сподівалась чогось. <…> Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували — пам'ятаєш? — у дядька Лева Скулинського… Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» — я й сама не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік. <…> А от досада, що ніяк не можна по-нашому перекласти «Märchendrama» — «драма-феєрія» те, та не те. Як би його сказати? «Драма-казка» чогось незграбно, правда? <…> «Лісову пісню» я потім так відхорувала, що боялася повороту зимової історії, інші речі менших нападів коштували, але жадна не минула дарма, — вже нехай ніхто не скаже, що я «ні горівши, ні болівши» здобуваю собі «лаври», бо таки в буквальному значенні горю й болію кожнісінький раз. — Уривки листа до Олени Пчілки (2 січня 1912)
	— Леся Українка

	Я і про «Лісову пісню» думала, що всі тільки сміятимуться з сеї «старомодної романтики», а її, здається, признано за мій chef d'oeuvre. — Уривок листа до сестри Ольги (18 жовтня 1912)
	— Леся Українка

	Хочеться при тому відзначити, що, вихована, в безмежній пошані до Шевченка, Леся, ніколи тої пошани не зраджуючи, ще замолоду не стала на шлях епігонського наслідування Кобзаря, маючи з ним, проте, спільну рису — широке використання народнопоетичних елементів, які розцвіли пишним цвітом у перлині великої поетеси — «Лісовій пісні»… <…> І останні роки життя поетеси, роки створення «Лісової пісні», «Камінного господаря», «Оргії» — це роки найвищого титанічного зльоту великої поетеси і найповніше виявлення саме драматургічного, трагедійного її хисту. <…> Зовсім осібно, як чарівний заквітчаний острів, височіє в творчій спадщині Лесі Українки драма-феєрія «Лісова пісня». <…> Чарівлива Мавка в «Лісовій пісні», фантастична істота, що має в собі востократ більше людського, ніж червонощока, дебела й моторна Килина, м'якосердий і слабодухий Лукаш з його глибоко артистичною натурою, мудрий друг природи дядько Лев, та навіть і такі міфічні персонажі, як «Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить», Водяник, Русалка, Перелесник — усі вони живуть своїм повним життям, усі вони мають своє обличчя, свій голос, свою мову… <…> «Оргія», «Камінний господар», «Лісова пісня» — це такі зльоти творчого генія, що вищі за них важко собі уявити. Це — діамантовий вінець Лесі Українки. — «Слово про Лесю Українку»
	— Максим Рильський

	В Лесиній «Лісовій пісні» нема ні одного персонажа, ні одного повір'я, ні одної мелодії, щоб були мені незнайомі, — все то мої давні знайомі поліські, все те я чула і знала ще в Колодяжному. Для мене нема найменшого сумніву, що здогади різних літературознавців про те, під яким впливом Леся написала свою «Лісову пісню» (тут фігурує і Гоголь, і Гауптман, і навіть Римський-Корсаков), зовсім марні, бо написала вона її, як сама каже в листі до матері, тому, що затужила за рідними волинськими лісами і за всіми тими істотами, що ними заселяла ті ліси уява старих і молодих волиняків-поліщуків, Лесиних приятелів дитячих і юнацьких днів. <…> Коли перечитую «Лісову пісню» або дивлюся на неї на сцені, зараз мені в уяві стає Нечімне з його краєвидом, з тими людьми, що були там з нами. Коли бачу на сцені в «Лісовій пісні» чи в краєвиді, чи в постатях, чи в одежі, чи у вимові щось не так, як було в Нечімному, то воно мене аж мучить, настільки «Лісова пісня» пов'язана в моїй уяві з Нечімним і взагалі з нашим рідним Волинським Поліссям. — «З моїх споминів»
	— Ольга Косач-Кривинюк

	Сіра нитка поетичного песимізму сплітається в цій пісні з глибокою, ніжно зворушливою вірою в чудодійний вплив мистецтва на долю людини — явище, аналогічне сплетенню щирого романтизму в душі поетеси з ясним і рівним, неодноразово холодним, поглядом раціоналістки на людей і світ. — «Вихід слова»
	— Степан Тудор

	Як це не дивно на перший погляд — лісова царівна Мавка ближча до людей, ніж Долорес. Навіть більше, Мавці властивий справжній гуманізм — любов до людей, а не до одного тільки Лукаша. <…> Мавка органічно злита з персоніфікованою природою, що поділяє переживання героїні, прагне допомогти їй. Картини природи в «Лісовій пісні» завжди відповідають настроям Мавки і змінюються разом з ними. Символічними є навіть пори року, в які розквітає і в'яне її щастя. — «Образ Долорес в драмі Лесі Українки „Камінний господар“»
	— Єлизавета Савельєва

	Але, безперечно, апофеозом творчості Лесі Українки була «Лісова пісня», драма-феєрія, написана влітку 1911 року. <…> Вона і всім дає ось уже стільки дорогих років радості відкриття неповторного світу української міфології, природи, звичаїв, самої душі народу. І в той же час, можливо, це був перший екологічний зойк. Перша пересторога. Перше благання: «Не рубай!» Перше попередження, що зрада може перетворити на вовка. Що все може піти прахом. І тоді по лісах блукатиме тільки наша загублена Доля. — «Поет, що ішов сходами гігантів»
	— Ліна Костенко

	Мавка … є просто прекрасна, наївна, чиста дитина лісу, втілення бездоганної, безгрішної природи. Вона не страждала ніколи, бо згідно з ідеями неоромантиків, та зрештою і Ніцше — природі є чуже страждання. … Мавка є добра від природи .., знає ціну радости, але не розуміє й не цінить, як і решта духів, страждання. <…> В «Лісовій пісні» авторка хотіла висловити на тлі фантастики і фабули, … ідею, а саме, що в кожній людині, яку ще не зробили людські будні і турботи своїм рабом, є нахил до краси, є туга за ідеалом, є те, що зве Мавка «цвітом душі», котрий «скарби творить, а не відкриває», хоча часто людина сама в собі того не бачить. <…> Але найчастіше життєві будні (Килина), матеріялізм, як антитеза ідеалізмові, приглушують той «цвіт душі», вбивають щастя, відривають від прекрасної і чистої природи і викривлюють взаємини, зводячи їх часто до утилітаризму. — ««Лісова пісня» Л. Українки та «Затоплений дзвін» Гавптмана»
	— Роман Задеснянський

Джерела

• Леся Українка. Публікації, статті, дослідження / Відп. ред. А. А. Каспрук; АН УРСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. — Київ: Вид-во АН УРСР, 1960. — Т. ІІІ. — 358 с.
• Рильський М. Зібрання творів: в 20 т. / за ред. О. І. Дея. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1986. — Т. 12. — 536 с.
• Українка Леся. Зібрання творів: в 12 т. / за ред. С. Д. Зубкова. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1976. — Т. 5. — 336 с.
• Українка Леся. Зібрання творів: в 12 т. / за ред. В. Л. Микитася. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1979. — Т. 12. — 696 с.
• Задеснянський Р. Критичні нариси. Творчість Лесі Українки. — В-во «Українська критична думка», б.р. — Т. 4. — 142 с.