Біблія (Огієнко)/Новий Заповіт/Євангелія від св. Луки
| ◀ Євангелія від св. Марка | Біблія, Новий Заповіт пер.: Іван Огієнко Євангелія від св. Луки |
Євангелія від св. Івана ▶ |
|
|
1 Через те, що багато-хто брались складати опо́вість про спра́ви, які стались між нами,
2 як нам ті розповіли, хто споча́тку були самови́дцями й слу́гами Сло́ва,
3 тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодосто́йний Тео́філе,
4 щоб пізнав ти істо́ту науки, якої навчився.
5 За днів царя юдейського Ірода був один священик, на ім'я́ Заха́рій, з денної черги́[1] Аві́я, та дружина його із дочо́к Ааро́нових, а ім'я́ їй Єлисавета.
6 І обо́є вони були праведні перед Богом, бездоганно сповня́ючи заповіді й постанови Господні.
7 А дитини не мали вони, бо Єлисавета неплідна була, — та й віку старого обо́є були́.
8 І ось раз, як у порядку своєї черги́ він служив перед Богом,
9 за звича́єм свяще́нства, жеребко́м йому випало до Господнього храму ввійти й покади́ти.
10 Під час же каді́ння вся бе́зліч народу молилась знадво́ру.
11 І з'явивсь йому ангол Господній, ставши право́руч кадильного же́ртівника.
12 І стриво́живсь Захарій, побачивши, і о́страх на нього напав.
13 А ангол до нього промовив: „Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружи́на твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому йме́ння Іван.
14 І він буде на радість та втіху тобі, і з його наро́дження багато-хто втішаться.
15 Бо він бу́де великий у Господа, „ні вина, ні п'янко́го напо́ю не питиме“, і напо́вниться Духом Святим ще з утро́би своєї матері.
16 І багато синів із Ізраїля він наве́рне до їхнього Господа Бога.
17 І він сам перед Ним буде йти в духу й силі Іллі, „щоб серця́ батьків приверну́ти до дітей“, і неслухняних — до мудрости праведних, щоб готових людей споряди́ти для Господа“.
18 І промовив Захарій до Ангола: „Із чо́го пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похи́лого віку“.
19 А ангол прорік йому в відповідь: „Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене по́слано, щоб говорити з тобою, і звістити тобі про цю Добру Нови́ну.
20 І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться ча́су свого́!“
21 А люди чекали Захарія, та й дивувались, чого́ забаривсь він у храмі.
22 Коли ж вийшов, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі. А він тільки знаки́ їм давав, — і залиши́вся німий.
23 І як дні його служби скінчи́лись, він вернувся до дому свого́.
24 А після тих днів зачала́ його дружи́на Єлисавета, і таїлась п'ять місяців, кажучи:
25 „Так для мене Господь учинив за тих днів, коли згля́нувся Він, щоб зняти наругу мою між людьми́!“
26 А шостого місяця[2] від Бога був по́сланий ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім'я́ Назаре́т,
27 до діви, що заручена з мужем була́, на ім'я́ йому Йо́сип, із дому Давидового, а ім'я́ діві — Марі́я.
28 І, ввійшовши до неї, промовив: „Раді́й, благода́тная,[3] Госпо́дь із тобою! Ти благослове́нна між жо́нами!“
29 Вона ж затриво́жилась словом, та й стала розду́мувати, що́ б то значило це привіта́ння.
30 А ангол промовив до неї: „Не бійся, Маріє, — бо в Бога благода́ть[4] ти знайшла́!
31 І ось ти в утро́бі зачне́ш, і Сина породиш, і даси Йому йме́ння Ісус.
32 Він же буде Великий, і Сином Всеви́шнього зва́ний, і Господь Бог дасть Йому престола Його ба́тька Давида.
33 І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюва́нню Його не буде кінця“.
34 А Марія озвалась до ангола: „Як же станеться це, коли мужа не знаю?“
35 І ангол промовив у відповідь їй: „Дух Святий зли́не на тебе, і Всеви́шнього сила обго́рне тебе, через те то й Святе, що наро́диться, бу́де Син Божий!
36 А ото твоя родичка Єлисаве́та — і вона зачала́ в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною.
37 Бо „для Бога нема неможливої жодної речі!“
38 А Марія промовила: „Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!“ І відійшов а́нгол від неї.
39 Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську око́лицю, у місто Юдине.
40 І ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоро́вила[5] Єлисавету.
41 Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт,[5] затріпота́ла дитина в утро́бі її. І Єлисавета напо́внилась Духом Святим,
42 і скрикнула голосом гучним, та й прорекла́: „Благослове́нна Ти між жо́нами, і благослове́нний Плід утро́би твоєї!
43 І звідкіля́ мені це, що до мене прийшла мати мого Господа?
44 Бо як тільки в ву́хах моїх голос привіту твого забрині́в, — від ра́дощів затріпота́ла дитина в утробі моїй!
45 Блаженна ж та, що повірила, бо спо́вниться проре́чене їй від Господа!“
46 А Марія промовила: „Велича́є душа моя Господа,
47 і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм,
48 що зглянувся Він на поко́ру Своєї раби, бо ось від ча́су цього́ всі ро́ди мене за блаженну вважатимуть,
49 бо велике вчинив мені Поту́жний! Його ж Іме́ння святе,
50 і милість Його́ з роду в рід на тих, хто боїться Його́!
51 Він показує міць Свого раме́на, розпорошує тих, хто пиша́ється думкою серця свого́!
52 Він могутніх скидає з престолів, підіймає покі́рливих,
53 удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чи́м!
54 Пригорну́в Він Ізраїля, Свого слугу, щоб ми́лість згадати,
55 як прорік був Він нашим отця́м, — Аврааму й насінню його аж повіки!“
56 І залиша́лась у неї Марія щось місяців зо́ три, та й вернулась до дому свого́.
57 А Єлисаветі настав час родити, — і сина вона породила.
58 І почули сусіди й роди́на її, що Господь Свою милість велику на неї послав, — та й утішалися ра́зом із нею.
59 І сталося во́сьмого дня, прийшли, щоб обрізати дитя, і хотіли назвати його йме́нням ба́тька його — Заха́рій.
60 І озвалася мати його та й сказала: „Ні, — нехай на́званий буде Іван!“
61 А до неї сказали: „Таж у роди́ні твоїй нема жодного, який на́званий був тим ім'я́м!“
62 І кива́ли до батька його, — як хотів би назвати його?
63 Попросивши ж табличку, написав він слова́: „Іван[6] імення йому“. І всі дивувались.
64 І в тій хвилі уста та язик розв'язались йому, — і він став говорити, благословляючи Бога!
65 І страх обгорнув усіх їхніх сусідів, і по всіх верхови́нах юдейських проне́слася чутка про це все.
66 А всі, що почули, розважали у серці своїм та казали: „Чим то буде дитина оця?“ І Господня рука була з нею.
67 Його ж батько Захарій напо́внився Духом Святим, та й став пророкувати й казати:
68 „Благослове́нний Госпо́дь, Бог Ізраїлів, що зглянувся й визволив люд Свій!
69 Він ріг[7] спасі́ння підні́с нам у домі Давида, Свого слуги,
70 як був заповів відвіку уста́ми святих пророків Своїх,
71 що від ворогі́в наших визволить нас, та з руки всіх наших ненависників,
72 що вчинить Він милість нашим отцям, і буде пригадувати Свій святий заповіт,
73 що дотримає й нам ту прися́гу, якою Він присягавсь Авраамові, отцю́ нашому,
74 щоб ми, ви́зволившись із руки ворогів, служили безстрашно Йому
75 у святості й праведності перед Ним по всі дні життя нашого.
76 Ти ж, дитино, станеш пророком Всеви́шнього, бо будеш ходи́ти перед Господом, щоб дорогу Йому приготува́ти,
77 щоб наро́ду Його дати пізнати спасі́ння у відпу́щенні їхніх гріхів,
78 через велике милосердя нашого Бога, що ним Схід із висоти нас відвідав,
79 щоб світити всім тим, хто перебуває в те́мряві й тіні смерте́льній, щоб спрямува́ти наші ноги на дорогу спокою!“
80 А дитина росла, і скріплялась на дусі, і перебува́ла в пустинях до дня свого з'я́влення перед Ізраїлем.
2 І трапилося тими днями, — вийшов нака́з царя А́вгуста переписати всю землю.
2 Цей пе́репис перший відбувся тоді, коли вла́ду над Си́рією мав Квірі́ній.
3 І всі йшли записатися, кожен у місто своє.
4 Пішов теж і Йо́сип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеє́м, бо похо́див із дому та з роду Давидового,
5 щоб йому записатись із Марією, із ним зару́ченою, що була́ вагітна́.
6 І сталось, як були́ вони там, то настав їй день породити.
7 І породила вона свого Пе́рвенця Сина, і Його сповила́, і до я́сел поклала Його́, — бо в за́їзді[8] місця не стало для них.
8 А в тій стороні були́ пастухи, які пильнували на полі, і нічно́ї пори вартували отару свою.
9 Аж ось а́нгол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня ося́яла їх. І вони перестра́шились стра́хом великим,
10 Та а́нгол промовив до них: „Не лякайтесь, бо я ось благовіщу́ вам радість велику, що станеться лю́дям усім.
11 Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь.
12 А ось вам ознака: Дитину сповиту ви зна́йдете, що в я́слах лежатиме“.
13 І ось ра́птом з'явилася з а́нголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали:
14 „Слава Богу на висоті, і на землі спокій, у людях добра воля!“
15 І сталось, коли анголи́ відійшли від них в небо, пастухи зачали́ говори́ти один о́дному: „Ходім до Вифлеєму й побачмо, що́ сталося там, про що́ сповістив нас Господь“.
16 І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йо́сипа, та Дитинку, що в я́слах лежала.
17 А побачивши, розповіли́ про все те, що́ про Цю Дитину було́ їм зві́щено.
18 І всі, хто почув, дивувались тому, що́ їм пастухи говорили.
19 А Марія оці всі слова́[9] зберігала, розважаючи, у серці своїм.
20 Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано.
21 Коли ж ви́повнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був а́нгол назвав, перше ніж Він в утро́бі зачався.
22 А коли — за Зако́ном Мойсея — минулися дні їхнього очи́щення, то до Єрусалиму прине́сли Його, щоб поставити Його перед Господом,
23 як у Зако́ні Господнім написано: „Кожне дитя чоловічої ста́ті, що розкриває утро́бу, має бути посвя́чене Господу“,
24 і щоб жертву скла́сти, як у Зако́ні Господньому сказано, — „пару горлича́т або двоє голубеня́т“.
25 І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семе́н, — люди́на праведна та благочести́ва, — що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому.
26 І від Духа Святого йому було зві́щено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього.
27 І Дух у храм припрова́див його. І як внесли Дитину Ісуса батьки́, щоб за Нього вчинити звича́єм зако́нним,
28 тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив:
29 „Нині відпускаєш раба Свого́, Владико, за словом Твоїм із ми́ром,
30 бо побачили очі мої Спасі́ння Твоє,
31 яке Ти приготува́в перед всіма наро́дами,
32 Світло на просвіту поганам і на славу наро́ду Твого Ізраїля!“
33 І дивувалися ба́тько Його й мати тим, що про Нього було́ розповіджене.
34 А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: „Ось призначений Цей багатьо́м на падіння й устава́ння в Ізраїлі, і на знак спереча́ння, —
35 і меч душу проши́є самій же тобі, — щоб відкрились думки́ сердець багатьох!“
36 Була й Анна пророчиця, дочка́ Фануїлова з племени Аси́рового, — вона дожила́ до глибокої старости, живши з мужем сім ро́ків від свого дівува́ння,
37 удова ро́ків вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі поста́ми й моли́твами.
38 І години тієї вона надійшла, Бога сла́вила та говорила про Нього всім, хто визво́лення Єрусалиму чекав.
39 А як виконали за Зако́ном Господнім усе, то вернулись вони в Галілею, до міста свого Назарету.
40 А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробува́ла.
41 А батьки́ Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи.
42 І коли мав Він дванадцять ро́ків, вони за звича́єм на свято пішли.
43 Як дні ж свята скінчи́лись були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лиши́вся, а Йо́сип та мати Його не знали того.
44 Вони ду́мали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж ро́дичами та знайо́мими.
45 Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його.
46 І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислу́хував їх, і запитував їх.
47 Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям.
48 І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: „Дитино, — чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбо́ю шукали Тебе“.
49 А Він їм відказав: „Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?“
50 Та не зрозуміли вони того сло́ва, що Він їм говорив.
51 І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухня́ний. А мати Його зберігала оці всі слова́[10] в своїм серці.
52 А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей.
3 У п'ятнадцятий рік панува́ння Тиве́рія ке́саря, коли По́нтій Пила́т панував над Юдеєю, коли в Галілеї тетра́рхом був І́род, а Пилип, його брат, був тетра́рхом Ітуре́ї й землі Трахоні́тської, за тетра́рха Ліса́нія в Авілі́ні,
2 за первосвящеників Анни й Кайя́фи було Боже слово в пустині Іванові, сину Захарія.
3 І він перейшов усю землю Йорда́нську, проповідуючи хрищення покая́ння для про́щення гріхів,
4 як написано в книзі пророцтва пророка Ісаї: „Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки́ Йому!
5 Нехай кожна долина напо́вниться, гора ж кожна та при́горок зни́зиться, що нерівне, нехай випросто́вується, а доро́ги вибо́їсті стануть гладе́нькі, —
6 і кожна люди́на побачить Боже спасі́ння!“
7 А Іван говорив до людей, хто прихо́див, христитися в ньо́го: Ро́де зміїний, — хто навчив вас тікати від гніву майбу́тнього?
8 Отож, учиніть гідний плід покая́ння. І не починайте казати в собі: „Маємо ба́тька Авраама“. Бо кажу вам, що Бог може підне́сти дітей Авраамові з цьо́го каміння.
9 Бо вже он до корі́ння дере́в і сокира прикла́дена: кожне ж дерево, що доброго пло́ду не родить, буде зрубане та до огню буде вкинене“.
10 А люди питали його й говорили: „Що́ ж нам робити?“
11 І сказав він у відповідь їм: „У кого дві сорочці, — нехай дасть немаючому; а хто має поживу, — нехай робить так само“.
12 І прихо́дили й ми́тники, щоб христитись від нього, і питали його: „Учителю, що́ ми маємо робити?“
13 А він їм казав: „Не стягайте нічого над те, що вам зве́лено“.
14 Питали ж його й вояки́ й говорили: „А нам що робити?“ І він їм відповів: „Ніко́го не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво, удовольня́йтесь платнею своєю“.
15 Коли ж усі люди чекали, і в серцях[11] своїх ду́мали всі про Івана, чи то він не Христос,
16 Іван відповідав усім, кажучи: „Я хрищу́ вас водою, але йде ось Поту́жніший за мене, що Йому́ розв'язати ремінця́ від Його взуття́ я негідний, — Він христитиме вас Святим Духом й огнем!
17 У руці Своїй має Він ві́ячку, — і перечистить Свій тік: пшеницю збере до засі́ків Своїх, а полову попа́лить ув огні невгаси́мім“.
18 Тож багато навчав він і іншого, звіщаючи Добру Нови́ну народові.
19 А Ірод тетра́рх, що Іван докоря́в йому за Іродія́ду, дружи́ну брата свого, і за все зло, яке заподі́яв був Ірод,
20 до всього додав іще й те, що Івана замкнув до в'язни́ці.
21 І сталося, як христились усі люди, і як Ісус, охристившись, молився, розкрилося небо,
22 і Дух Святий зли́нув на Нього в тілесному ви́гляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: „Ти Син Мій Улю́блений, що Я вподо́бав Тебе!“
23 А Сам Ісус, розпочинаючи, мав ро́ків із тридцять, бувши, як думано, сином Йо́сипа, Ілія,
24 сина Маттатового, сина Леві́їного, сина Мелхіїного, сина Яннаєвого, сина Йо́сипового,
25 сина Маттатієвого, сина Амосова, сина Наумового, сина Еслієвого, сина Наггеєвого,
26 сина Маатового, сина Маттатієвого, сина Семенієвого, сина Йосихового, сина Йодаєвого,
27 сина Йоананового, сина Рисаєвого, сина Зоровавелевого, сина Салатіїлового, сина Нирієвого,
28 сина Мелхієвого, сина Аддієвого, сина Косамового, сина Елмадамового, сина Ірового,
29 сина Ісуєвого, сина Еліезерового, сина Йоримового, сина Маттатієвого, сина Левієвого,
30 сина Семенового, сина Юдиного, сина Йо́сипового, сина Йонамового, сина Еліякимового,
31 сина Мелеаєвого, сина Меннаєвого, сина Маттатаєвого, сина Натамового, сина Давидового,
32 сина Єссеєвого, сина Йовидового, сина Воозового, сина Салаєвого, сина Наассонового,
33 сина Амінадавого, сина Адмінієвого, сина Арнієвого, сина Есромового, сина Фаресового, сина Юдиного,
34 сина Яковлевого, сина Ісакового, сина Авраамового, сина Тариного, сина Нахорового,
35 сина Серухового, сина Рагавового, сина Фалекового, сина Еверового, сина Салиного,
36 сина Каїнамового, сина Арфаксадового, сина Симового, сина Но́євого, сина Ламе́хового,
37 сина Матусалового, сина Ено́хового, сина Яретового, сина Малелеїлового, сина Каїнамового,
38 сина Еносового, сина Ситового, сина Ада́мового, — Сином Божим.
4 А Ісус, повний Духа Святого, вернувсь з-над Йорда́ну, і Дух на пустиню Його попрова́див.
2 Сорок день там диявол Його спокуша́в, і за тих днів Він нічого не їв, а коли закінчи́лись вони, то вкінці зголодні́в.
3 І диявол до Нього сказав: „Якщо Ти Син Божий, — скажи цьому ка́меневі, щоб хлі́бом він став!“
4 А Ісус відповів йому: „Написано: Не хлібом самим буде жити люди́на, але кожним Словом Божим!“[12]
5 І він вивів Його на го́ру високу, і за хвилину ча́су показав Йому всі царства на світі.
6 І диявол сказав Йому: „Я дам Тобі всю оцю вла́ду та їхню славу, бо мені це пере́дане, і я даю, кому хочу, її.
7 Тож коли Ти покло́нишся передо мною, то все буде Твоє!“
8 І промовив Ісус йому в відповідь: „Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одно́му Йому!“
9 І повів Його в Єрусалим, і на нарі́жнику храму поставив, та й каже Йому: „Як Ти Син Божий, — кинься звідси додолу!
10 Бо написано: „Він накаже про Тебе Своїм Ангола́м, щоб Тебе берегли!“
11 і: „Вони на руках понесуть Тебе, щоб коли не спіткнув Ти об камінь Своєї ноги!“
12 А Ісус відказав йому в відповідь: „Сказано: Не спокуша́й Господа Бога свого́!“
13 І диявол, скінчи́вши все цеє споку́шування, відійшов від Нього до ча́су.
14 А Ісус у силі Духа вернувся до Галілеї, і чутка про Нього розне́слась по всій тій країні.
15 І Він їх навчав по їхніх синагогах, і всі Його сла́вили.
16 І прибув Він до Назаре́ту, де був ви́хований. І звича́єм Своїм Він прийшов дня суботнього до синаго́ги, і встав, щоб читати.
17 І подали́ Йому книгу пророка Ісаї. Розгорнувши ж Він книгу, знайшов місце, де було так написано:
18 „На Мені Дух Господній, бо Мене Він пома́зав, щоб Добру Нови́ну звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоне́ним визво́лення, а незрячим прозрі́ння, відпустити на волю пому́чених,
19 щоб проповідувати рік Господнього зми́лування“.
20 І, книгу згорнувши, віддав службі й сів. А очі всіх у синагозі звернулись на Ньо́го.
21 І почав Він до них говорити: „Сьогодні збуло́ся Писа́ння, яке ви почули!“
22 І всі Йому стверджували й дивувались словам благода́ті, що ли́нули з уст Його. І казали вони: „Чи ж то Він не син Йо́сипів?“
23 Він же промовив до них: „Ви Мені конче скажете при́казку: „Лікарю, — уздоров самого себе! Учини те й тут, у вітчи́зні Своїй, що́ сталося — чули ми — у Капернау́мі“.
24 І сказав Він: „Поправді кажу вам: Жоден пророк не буває приємний у вітчи́зні своїй.
25 Та правдиво кажу́ вам: Багато вдовиць перебува́ло за днів Іллі серед Ізраїля, коли на три роки й шість місяців небо було́ зачинилося, так що голод великий настав був по всій тій землі,
26 а Ілля́ не до жодної з них не був посланий, тільки в Саре́пту Сидо́нську до овдові́лої жінки.
27 І багато було́ прокаже́них за Єлисе́я пророка в Ізраїлі, але жоден із них не очи́стився, крім Неєма́на сирі́янина“.
28 І всі в синагозі, почувши оце, перепо́внились гнівом.
29 І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели́ аж до кра́ю гори, на якій їхнє місто було побудо́ване, щоб скинути додолу Його.
30 Але Він перейшов серед них, і віддали́вся.
31 І прийшов Він у Капернау́м, галілейське місто, і там їх навчав по суботах.
32 І дивувались науці Його, бо слово Його було вла́дне.
33 І був чоловік у синагозі, що мав духа нечистого де́мона, і він закричав гучни́м голосом:
34 „Ах, що нам до Тебе,[13] Ісусе Назаряни́не? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто Ти, — Божий Святий“.
35 А Ісус заборони́в йому, кажучи: „Замовчи, і вийди з нього!“ І, кинувши де́мон того насере́дину, вийшов із нього, нічо́го йому не пошко́дивши.
36 І всіх жах обгорнув, і питали вони один о́дного, кажучи: „Що́ то за наука, що ду́хам нечистим наказує з вла́дою й силою, — і виходять вони?“
37 І не́слася чутка про Нього по всіх місцях кра́ю.
38 А як вийшов Він із синагоги, увійшов у дім Си́мона. Теща ж Си́монова в великій гарячці лежала. І просили за неї Його.
39 І, ставши над нею, Він заборони́в тій гарячці, — і вона полишила її. І, зараз уставши, теща їм прислуго́вувала.
40 Коли ж сонце захо́дило, то всі, хто мав яких хворих на різні неду́ги, до Нього приво́дили їх. Він же клав Свої руки на кожного з них, — та їх уздоровля́в.
41 Із багатьох же вихо́дили й де́мони, кричачи́ та гово́рячи: „Ти Син Божий!“ Та Він їм забороня́в, і не давав говорити, що знали вони, що Христос Він.
42 Коли ж настав день, Він вийшов, і подавсь до самотнього місця. А люди шукали Його. І прийшовши до Нього, Його затримували, щоб від них не відхо́див.
43 Він же промовив до них: „І іншим містам Я повинен звіщати Добру Нови́ну про Боже Царство, — бо на те Мене по́слано“.
44 І Він проповідував по синагогах Галілеї.[14]
5 І сталось, як ти́снувся на́товп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаре́тського.
2 І Він побачив два чо́вни, що стояли край о́зера. А риба́лки, відійшовши від них, полоска́ли не́вода.
3 І Він увійшов до одно́го з човні́в, що був Си́монів, і просив, щоб він тро́хи відплив від землі. І Він сів, та й навчав наро́д із чо́вна.
4 А коли перестав Він навчати, промовив до Си́мона: „Попливи на глибі́нь, — і закиньте на по́лов свій не́від“.
5 А Си́мон сказав Йому в відповідь: „Наставнику, — цілу ніч ми працюва́ли, і не вловили нічо́го, — та за словом Твоїм укину не́вода“.
6 А зробивши оце, вони бе́зліч риби набрали — і їхній не́від почав прорива́тись...
7 І кива́ли вони до товаришів, що були в другім чо́вні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й напо́внили оби́два човни́, — аж стали вони потопа́ти.
8 А як Си́мон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: „Господи, — вийди від мене, бо я грішна люди́на!“
9 Бо від по́лову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був,
10 також Якова й Івана, синів Зеведе́євих, що були спільника́ми Си́мона. І сказав Ісус Си́монові: „Не лякайсь, — від цього ча́су ти будеш ловити людей!“
11 І вони повитяга́ли на землю човни́, покинули все, — та й пішли вслід за Ним.
12 А як Він перебува́в в одно́му з міст, ось один чоловік, увесь укритий проказою, Ісуса побачивши, упав ницьма, та й благав Його, кажучи: „Господи, коли хочеш, — Ти можеш очи́стити мене!“
13 А Він руку простяг, доторкнувся до нього й сказав: „Хо́чу, — будь чистий!“ І зараз із нього проказа зійшла.
14 І звелів Він йому не казати ніко́му про це. „Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очи́щення, як Мойсей наказав, на сві́дчення їм“.
15 А чутка про Нього ще більше пішла, і багато наро́ду прихо́дило слухати та вздоровлятись від Нього з неду́гів своїх.
16 Він же відходив на місце самотнє й молився.
17 І сталось одного із днів, коли Він навчав, і сиділи фарисеї й законовчи́телі, що посхо́дилися зо всіх сіл Галілеї й Юдеї та з Єрусалиму, а сила Господня готова була вздоровляти їх,
18 і ось люди на ложі прине́сли чоловіка, що розсла́блений був, і намагалися вне́сти його, і перед Ним покла́сти.
19 Не знайшовши ж кудою проне́сти його з-за наро́ду, злізли на дім, і крізь стелю спустили із ложем його на сере́дину перед Ісуса.
20 І, побачивши їхню віру, сказав Він йому: „Чоловіче, прощаються тобі гріхі твої!“
21 А книжники та фарисеї почали міркувати й казати: „Хто ж Оцей, що богознева́гу говорить? Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?“
22 Відчувши ж Ісус думки́ їхні, промовив у відповідь їм: „Що́ міркуєте ви в серцях ваших?
23 Що́ легше: сказати: „Прощаються тобі гріхи твої“, чи сказати: „Уставай та й ходи“?
24 Але́ щоб ви знали, що Син Лю́дський має вла́ду на землі прощати гріхи́“, — тож каже Він розсла́бленому: „Кажу́ Я тобі: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“
25 І той зараз устав перед ними, узявши те, на чому лежав, і пішов у свій дім, прославляючи Бога.
26 І всіх жах обгорнув, — і сла́вили Бога вони. І перепо́внились стра́хом, говорячи: „Дивні речі сьогодні ми бачили!“
27 Після цього ж Він вийшов, і побачив ми́тника, на йме́ння Леві́я, що сидів на ми́тниці, та й промовив йому: „Іди за Мною!“
28 І, покинувши все, той устав, і пішов услід за Ним.
29 І справив Леві́й у своїм домі велику гости́ну для Нього. І був на́товп великий ми́тників й інших, що сиділи з Ним при столі.
30 Фарисеї ж та книжники їхні нарікали на Нього, та учням Його говорили: „Чому́ з ми́тниками та із грішниками ви їсте́ та п'єте́?“
31 А Ісус відповів і промовив до них: „Лікаря не потребують здорові, а слабі.
32 Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покая́ння, а грішних“.
33 Вони ж відказали до Нього: „Чому́ учні Іванові часто по́стять та моляться, також і фарисейські, а Твої споживають та п'ють?“
34 Ісус же промовив до них: „Чи ж ви можете змусити, щоб по́стили гості весільні, поки з ними ще є молоди́й?
35 Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити будуть тих днів“.
36 Розповів же і при́казку їм: „Ніхто ла́тки з одежі ново́ї в одежу стару не вставляє, а то подере́ й нову́, а латка з ново́ї старій не надасться.
37 І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки́, а то попрорива́є вино молоде бурдюки́, — і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть.
38 Але треба вливати вино молоде до нови́х бурдюкі́в.
39 І ніхто, старе пивши, молодого не схоче, бо каже: „Старе ліпше!“
6 І сталось, як Він перехо́див лана́ми, у суботу, Його учні зривали коло́сся та їли, розтерши руками.
2 А деякі з фарисеїв сказали: „На́що робите те, чого не годи́ться робити в суботу?“
3 І промовив Ісус їм у відповідь: „Хіба ви не читали того, що зробив був Давид, коли сам зголодні́в, також ті, хто був із ним?
4 Як він увійшов був до Божого дому, і, взявши хліби́ показні́, яких їсти не можна було́, тільки самим священикам, споживав, і дав тим, хто був із ним?“
5 І сказав Він до них: „Син Лю́дський — Господь і суботі!“
6 І сталось, як в іншу суботу зайшов Він до синагоги й навчав, знахо́дився там чоловік, що прави́ця йому була всохла.
7 А книжники та фарисеї вважали, чи в суботу того не вздоро́вить, щоб знайти проти Нього оска́рження.
8 А Він знав думки їхні, і сказав чоловікові, що мав суху руку: „Підведися, і стань посере́дині!“ Той підвівся — і став.
9 Ісус же промовив до них: „Запитаю Я вас: Що годи́ться в суботу — робити добре, чи робити лихе, душу спасти́, чи згубити?“
10 І, позирну́вши на всіх них, сказав чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той зробив, — і рука його стала здорова!
11 А вони перепо́внились лютістю, і один з о́дним змовля́лись, що́ робити з Ісусом?
12 І сталось, що ча́су того Він вийшов на го́ру молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога.
13 А коли настав день, покликав Він у́чнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьо́х, яких і апо́столами Він назвав:
14 Си́мона, якого й Петром Він назвав, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Варфоломі́я,
15 Матвія й Хому́, Якова Алфі́євого й Си́мона, зва́ного Зило́том,[15]
16 Юду Якового, й Юду Іскаріо́тського, що й зрадником став.
17 Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також на́товп густий Його у́чнів, і бе́зліч людей з усіє́ї Юдеї та з Єрусалиму, і з примо́рського Тиру й Сидо́ну,
18 що посхо́дилися, щоб послухати Його та вздорови́тися із неду́гів своїх, також ті, хто від ду́хів нечистих стражда́в, — і вони вздоровля́лися.
19 Увесь же наро́д намагався бода́й доторкну́тись до Ньо́го, бо від Ньо́го вихо́дила сила, і всіх вздоровляла.
20 А Він, звівши очі на у́чнів Своїх, говорив: „Блаженні убогі, — Царство Боже бо ваше.
21 Блаженні голодні тепер, бо ви нагодо́вані бу́дете. Блаженні засму́чені зараз, бо вті́шитесь ви.
22 Блаженні ви бу́дете, коли люди знена́видять вас, і коли прожену́ть вас, і ганьби́тимуть, і знесла́влять, як зле, ім'я́ ваше за Лю́дського Сина.
23 Ра́ді́йте того дня й веселіться, нагоро́да бо ваша велика на небеса́х. Бо так само чинили пророкам батьки́ їхні.
24 Горе ж вам, багатія́м, бо втіху свою ви вже маєте.
25 Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте го́лоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо бу́дете ви сумувати та плакати.
26 Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки́ їхні!
27 А вам, хто слухає, Я кажу́: „Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто нена́видить вас.
28 Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить.
29 Хто вдарить тебе по щоці́, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти, — не забороняй і сорочки.
30 І кожному, хто в тебе просить — подай, а від того, хто твоє забирає, — назад не жадай.
31 І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви.
32 А коли любите тих, хто любить вас, — яка вам за те ла́ска? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить.
33 І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, — яка вам за те ла́ска? Бо те саме і грішники роблять.
34 А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, — яка вам за те ла́ска? Позичають бо й грішники грішникам, щоб оде́ржати стільки ж.
35 Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, — і ваша за це нагоро́да великою буде, і синами Всеви́шнього станете ви, — добрий бо Він до невдячних і злих!
36 Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!
37 Також не судіть, щоб не су́джено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осу́джено; прощайте, то простять і вам.
38 Давайте — і дадуть вам; мірою доброю, нато́птаною, стру́снутою й перепо́вненою вам у подо́лок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відмі́ряють вам“.
39 Розповів також при́казку їм: „Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не оби́два в яму впаду́ть?
40 Учень не більший за вчителя; але, удоскона́лившись, кожен буде, як учитель його.
41 Чого́ ж в оці брата свого ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш?
42 Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я за́скалку вийму із ока твого́, сам колоди, що в оці твоїм, не вбача́ючи? Лицеміре, — вийми перше колоду із вла́сного ока, а потім побачиш, як вийняти за́скалку з ока брата твого́!
43 Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий.
44 Кожне ж дерево з пло́ду свого́ пізнає́ться. Не збирають бо фіґ із терни́ни, винограду ж на гло́ду не рвуть.
45 Добра люди́на із доброї скарбни́ці серця добре вино́сить, а лиха із лихої вино́сить лихе. Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́ його!
46 Що звете́ ви Мене: „Господи, Господи“, та не робите того, що Я говорю́?
47 Скажу́ вам, до ко́го подібний усякий, хто до Мене приходить та слів Моїх слухає, і виконує їх :
48 Той подібний тому чоловікові, що, будуючи дім, він гли́боко ви́копав, і основу на камінь поклав. Коли ж зли́ва настала, вода кинулася на той дім, — та однак не змогла захитати його, бо збудований добре він був!
49 А хто слухає та не виконує, той подібний тому́ чоловікові, що свій дім збудував на землі без основи. І напе́рла на нього ріка, — і зараз упав він, і велика була́ того дому руїна!“
7 А коли Він скінчи́в усі слова́ Свої до наро́ду, що слухав Його, то ввійшов у Капернау́м.
2 У одного ж сотника тяжко раб[16] занедужав, що був дорогий йому́, і вмирати вже мав.
3 А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старши́х, і благав Його, щоб прийшов, і вздоро́вив раба́ його.
4 Вони ж прибули́ до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: „Він достойний, щоб Ти це зробив йому.
5 Бо він любить наро́д наш, та й для нас синагогу поставив“.
6 І пішов Ісус із ними. І коли недале́ко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: „Не турбу́йся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою.
7 Тому́ то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, — і раб мій одужає.
8 Бо й я — люди́на підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, — то йде він, а тому: прийди, — і прихо́дить, а своєму рабо́ві: зроби теє — і зробить“.
9 Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до на́товпу, що йшов слідо́м за Ним, промовив: „Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!“
10 А коли посланці́ повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб!
11 І сталось, — насту́пного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наї́н, а з Ним ішли учні Його та багато наро́ду.
12 І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста.
13 Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“
14 І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“
15 І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері.
16 А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“
17 І розійшлася ця чутка про Нього по ці́лій Юдеї, і по всій тій країні.
18 Про все ж те сповістили Івана учні його. І покликав Іван двох із у́чнів своїх,
19 і послав їх до Господа з за́питом: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“
20 А мужі, прийшовши до Нього, сказали: „Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“
21 А саме тоді багатьох уздоро́вив був Він від неду́гів і мук, і від ду́хів злих, і сліпим багатьо́м вернув зір.
22 І промовив Ісус їм у відповідь: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви бачили й чули: „Сліпі прозрівають“, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, „убогим звіщається Добра Нови́на“.
23 І блаженний, хто через Мене споку́си не матиме!“
24 А коли відійшли посланці́ Іванові, Він почав говорити про Івана наро́дові: „На що́ ви дивитись ходили в пустиню? Чи на очере́т, що вітер гойда́є його?
25 Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, — по палатах царськи́х.
26 На що́ ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, — навіть більше, аніж на пророка.
27 Це той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є!“
28 Кажу вам: Між наро́дженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві — той більший за нього“.
29 І всі люди, що слухали, і ми́тники визнали Божу волю за слушну, — і охристились Івановим хрищенням.
30 А фарисеї й зако́нники відкинули Божу волю про себе, — і не христились від нього.
31 І промовив Госпо́дь: „До кого ж уподо́блю людей цього роду? І до ко́го подібні вони?
32 Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один о́дного кличуть та кажуть: „Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“.
33 Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: „Має він де́мона“.
34 Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, а ви кажете: „Чоловік Цей ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“.
35 І ви́правдалася мудрість усіма́ своїми діла́ми“.[17]
36 А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі.
37 І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, аляба́строву пляшечку мира принесла,
38 і, припавши до ніг Його зза́ду, плачучи́, почала обливати слізьми́ Йому ноги, і воло́ссям своїм витирала, но́ги Йому цілувала та миром масти́ла.
39 Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, ка́жучи: „Коли б був Він пророк, Він би знав, хто́ ото й яка жінка до Нього торкається, — бож то грішниця!“
40 І озвався Ісус та й говорить до нього: „Маю, Си́моне, дещо сказати тобі“. А той відказав: „Кажи, Учителю“.
41 І промовив Ісус: „Були два боржники́ в одно́го віри́теля; один був винен п'ятсо́т динаріїв, а другий — п'ятдеся́т.
42 Як вони ж не могли заплатити, простив він обо́м. Скажи ж, котри́й із них більше полюбить його?“
43 Відповів Си́мон, говорячи: „Ду́маю, — той, кому більше простив“. І сказав Він йому: „Розсудив ти правдиво“.
44 І, оберну́вшись до жінки, Він промовив до Си́мона: „Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, — ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропи́ла слізьми́ Мої ноги й обтерла воло́ссям своїм.
45 Поцілунку не дав ти Мені, — а вона, відко́ли ввійшов Я, Мої но́ги цілує невпинно.
46 Голови ти Моєї оливою не намастив, — а вона миром но́ги мої намастила.
47 Ось тому говорю́ Я тобі: „Числе́нні гріхи її про́щені, бо багато вона полюбила. Кому́ ж мало прощається, такий мало любить“.
48 А до неї промовив: „Прощаються тобі гріхи!“
49 А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: „Хто́ ж це Таки́й, що прощає й гріхи?“
50 А до жінки сказав Він: „Твоя віра спасла тебе, — іди з ми́ром собі!“
8 І сталось, що Він після того прохо́див містами та се́лами, проповідуючи та звіщаючи Добру Нови́ну про Боже Царство. Із ним Дванадцять були́,
2 та дехто з жіно́к, що були́ вздоро́влені від злих ду́хів і хвороб: Марія, Магдали́ною[18] звана, що з неї сім де́монів вийшло,
3 і Іва́нна, дружи́на Ху́дзи, урядника Іродового, і Суса́нна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили.
4 І, як зібралось багато наро́ду, і з міста до Нього поприхо́дили, то Він промовляти став притчею.
5 „Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зе́рно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, — і було повито́птуване, а птахи небесні його повидзьо́бували.
6 Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, — і, зійшовши, усохло, не мало бо во́гкости.
7 А інше упало між те́рен, — і вигнався те́рен, і його поглуши́в.
8 Інше ж упало на добру землю, — і, зійшовши, уродило стокро́тно“. Це сказавши, закликав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“
9 Запитали ж Його Його у́чні, гово́рячи: „Що́ визначає ця притча?“
10 А Він відказав: „Вам дано пізнати таємни́ці Божого Царства, а іншим у при́тчах, щоб „дивились вони — і не бачили, слухали — і не розуміли“.
11 Ось що́ означає ця притча: Зе́рно — це Боже Слово.
12 А котрі́ край дороги, — це ті, хто слухає, але по́тім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони.
13 А що на кам'яни́стому ґрунті, — це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують доча́сно, — і за час випробо́вування відпадають.
14 А що впало між те́рен, — це ті, хто слухає слово, але, хо́дячи, бувають придушені кло́потами, та багатством, та життєви́ми розко́шами, — і пло́ду вони не дають.
15 А те, що на добрій землі, — це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, — і плід приносять вони в терпеливості.
16 А сві́тла засвіченого ніхто не покриває посу́диною, і не ставить під ліжко, але ставить його на світильни́к, щоб бачили світло, хто входить.
17 Немає нічого захо́ваного, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не ви́йде ная́в.
18 Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому́, хто ж не має, — забереться від нього і те, що, здається йому́, ніби має“.
19 До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через наро́д не могли доступи́тись до Нього.
20 І сповістили Йому: „Твоя мати й брати Твої он стоять о́сторонь, і бажають побачити Тебе“.
21 А Він відповів і промовив до них: „Моя мати й брати Мої — це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!“
22 І сталось, одно́го з тих днів увійшов Він до чо́вна, а з Ним Його у́чні. І сказав Він до них: „Перепли́ньмо на другий бік озера“. І відча́лили.
23 А коли вони пли́вли, Він заснув. І зняла́ся на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпе́ці вони.
24 І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: „Учителю, Учителю, гинемо!“ Він же встав, наказав бурі й хвилям, — і вони вщу́хнули, і тиша настала!
25 А до них Він сказав: „Де ж ваша віра?“ І дивувались вони, перестра́шені, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітра́м і воді Він наказує, а вони Його слухають?“
26 І вони припливли́ до землі Гадари́нської, що навпроти Галілеї.
27 І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі ро́ки мав він де́монів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гроба́х.
28 А коли він Ісуса побачив, то закричав, повали́всь перед Ним, і голосом гучним закликав: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Благаю Тебе, — не муч мене!“
29 Бо звелів Він нечистому духові вийти з люди́ни. Довгий час він хапа́в був його́, — і в'язали його ланцюга́ми й кайда́нами, і стерегли його, але він розривав ланцюги́, — і демон гнав по пустині його.
30 А Ісус запитався його: „Як тобі на ім'я́?“ І той відказав: „Леґіо́н“, бо багато ввійшло в нього де́монів.
31 І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безо́дню.
32 Пасся ж там на горі гурт великий свине́й. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм.
33 А як де́мони вийшли з того́ чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, — і потопи́лась.
34 Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по се́лах звістили.
35 І вийшли побачити, що́ сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що де́мони вийшли із нього, сидів при нога́х Ісусових вдя́гнений та при умі, — і полякались.
36 Самови́дці ж їм розповіли́, як видужав той біснуватий.
37 І ввесь наро́д Гадари́нського кра́ю став благати Його, щоб пішов Він від них, — великий бо страх обгорнув їх. Він же до чо́вна ввійшов і вернувся.
38 А той чоловік, що де́мони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи:
39 „Вернися до дому свого́, і розпові́ж, які речі великі вчинив тобі Бог!“ І той пішов, і по ці́лому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив!
40 А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли́, бо всі чека́ли Його.
41 Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я́, що був старши́м синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його.
42 Бо він мав одиначку дочку́, років десь із дванадцять, — і вмирала вона. А коли Він ішов, наро́д тиснув Його.
43 А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́, що ніхто вздорови́ти не міг її,
44 підійшовши зза́ду, доторкнулась до кра́ю одежі Його, — і хвилі тієї спинилася їй кровоте́ча.
45 А Ісус запитав: „Хто доторкнувся до Мене?“ Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: „Учителю, наро́д коло Тебе он то́впиться й тисне“.
46 Ісус же промовив: „Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене“.
47 А жінка, побачивши, що вона не втаї́лась, трясучи́сь, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми́, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала.
48 Він же промовив до неї: „До́чко, твоя віра спасла тебе; іди з ми́ром собі!“
49 Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини́ синагоги один та й говорить: „Дочка твоя вмерла, — не турбуй же Вчителя!“
50 Ісус же, почувши, йому відповів: „Не лякайсь, тільки віруй, — і буде спасе́на вона“.
51 Прийшовши ж до дому, не пустив Він ніко́го з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівча́ти, та матері.
52 А всі плакали та голосили за нею. Він же промовив: „Не плачте, — не вмерла вона, але спить!“
53 І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона.
54 А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: „Дівчатко, вставай!“
55 І вернувся їй дух, — і хвилі тієї вона ожила́. І звелів дать їй їсти.
56 І здивувались батьки її. А Він наказав їм ніко́му не розповідати, що́ сталось.
9 І скликав Він Дванадцятьо́х, і дав їм силу та вла́ду над усіма де́монами, і вздоровля́ти неду́ги.
2 І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих.
3 І промовив до них: „Не беріть нічо́го в дорогу: ані па́лиці, ані торби, ні хліба, ні срі́бла, ані майте по двоє убра́нь.
4 І в який дім уві́йдете, — зоставайтеся там, і звідти відходьте.
5 А як хто вас не при́йме, то, вихо́дячи з міста того, обтрусіть від ніг ваших по́рох на сві́дчення су́проти них“.
6 І вийшли вони, та й ходили по селах, звіщаючи Добру Нови́ну та всюди вздоровля́ючи.
7 А І́род тетра́рх прочув усе, що сталось було, і вагався, бо дехто казали, що Іван це із мертвих устав,
8 а інші, що Ілля́ то з'явився, а знов інші, що ожив це один із стародавніх пророків.
9 Тоді Ірод сказав: „Іванові стяв я голову; хто ж Оцей, що я чую про Нього речі такі?“ І він намагався побачити Його.
10 А коли повернулись апо́столи, вони розповіли Йому, що́ зробили. І Він їх узяв, та й пішов самото́ю на місце безлюдне, біля міста, що зветься Віфсаі́да.
11 А як люди дові́далися, то пішли вслід за Ним. І Він їх прийняв, і розповідав їм про Боже Царство, та тих уздоровля́в, хто потребува́в уздоро́влення.
12 А день став схилятися. І Двана́дцятеро підійшли та й сказали Йому: „Відпусти вже людей, — нехай вони йдуть у довко́лишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлю́дному!“
13 А Він їм сказав: „Дайте їсти їм ви“. Вони ж відказали: „Немає в нас більше, як п'я́теро хліба й дві риби. Хіба пі́демо та купимо поживи для всього наро́ду цього́“.
14 Бо було чоловіків десь тисяч із п'ять. І сказав Він до у́чнів Своїх: „Розсадіть їх рядами — по п'ятидесяти́“.
15 І зробили отак, і всіх їх розсади́ли.
16 I Він узяв п'ять хлібі́в та дві риби, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали наро́дові.
17 І всі їли й наси́тились! А з кусків позосталих зібрали дванадцять коші́в.
18 І сталось, як насамоті Він молився, з Ним учні були́. І спитав Він їх, кажучи: „За кого Мене люди вважають?“
19 Вони ж відповіли́ та сказали: „За Івана Христителя, а ті за Іллю́, а інші, — що воскрес один із давніх пророків“.
20 А Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“ Петро ж відповів та сказав: „За Христа Божого!“
21 Він же їм заказав, і звелів не казати ніко́му про це.
22 І сказав Він: „Синові Лю́дському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, — але третього дня Він воскресне!“
23 А до всіх Він промовив: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зрече́ться само́го себе, і хай ві́зьме щоденно свого́ хреста, та й за Мною йде.
24 Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою́, той її збереже́.
25 Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але́ занапа́стить чи згубить себе?
26 Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Своїй, і Отчій, і святих анголі́в.
27 Правдиво ж кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скуштують смерти, аж поки не побачать Царства Божого“.
28 І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на го́ру.
29 І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобрази́вся, а одежа Його стала біла й блиску́ча.
30 І ось два му́жі з Ним розмовляли, — були то Мойсей та Ілля́,
31 що з'явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчи́ти.
32 А Петро та прия́вні з ним були змо́рені сном, але, пробуди́вшись, бачили славу Його й обох му́жів, що стояли при Ньому.
33 І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: „Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатра: для Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі!“ Він не знав, що говорить...
34 А як він говорив це, насу́нула хмара та їх заслони́ла. І вони полякались, як стали ті вхо́дити в хмару.
35 І почувся ось голос із хмари, який промовляв: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“
36 А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався. А вони промовча́ли, і ніко́му нічо́го тих днів не казали, що́ бачили.
37 А наступного дня, як спустились з гори, перестрів Його на́товп великий.
38 І закричав ось один чоловік із наро́ду й сказав: Учителю, благаю Тебе, — зглянься над сином моїм, бо одина́к він у мене!
39 А ото дух хапає його, і він нагло кричить, і трясе ним, аж той пі́ну пускає. І, вимучивши він його, насилу відхо́дить.
40 І у́чнів Твоїх я благав його вигнати, та вони не змогли“.
41 А Ісус відповів і промовив: „О, роде невірний й розбе́щений, — доки бу́ду Я з вами, і терпітиму вас? Приведи́ свого сина сюди!“
42 А як той іще йшов, де́мон кинув його та затряс. Та Ісус заказав тому духу нечистому, — і вздоро́вив дитину, і віддав її батькові її.
43 І всі дивувалися ве́личі Божій!
А як усі дивувались усьо́му, що чинив був Ісус, Він промовив до у́чнів Своїх:
44 „Вкладіть до вух своїх ці ось слова: Людський Син буде виданий людям до рук“.
45 Проте́ не зрозуміли вони цього слова, було бо закрите від них, щоб його не збагнули, та боялись Його запита́ти про це слово.
46 І прийшло їм на думку: хто б найбільший з них був?
47 А Ісус, думку серця їх знавши, узяв дитину, і поставив її біля Себе.
48 І промовив до них: „Як хто при́йме дитину оцю в Ім'я́ Моє, Мене він приймає, а як хто Мене при́йме, приймає Того, Хто послав Мене. Хто бо найменший між вами всіма́, — той великий!“
49 А Іван відповів і сказав: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, що Ім'я́м Твоїм де́монів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить“.
50 Ісус же йому́ відказав: „Не забороняйте, — бо хто не проти вас, той за вас!“
51 І сталось, коли дні вознесіння Його наближались, Він постановив піти в Єрусалим.[19]
52 І Він посланців вислав перед Собою. І пішли вони, та й прибули́ до села самарянського, щоб ночі́влю Йому пригото́вити.
53 А ті не прийняли Його, бо йшов Він у на́прямі Єрусалиму.[20]
54 Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: „Господи, — хочеш, то ми скажемо, „щоб огонь зійшов з неба та винищив“ їх, як і Ілля був зробив“.
55 А Він оберну́вся до них, їм докорив та й сказав: „Ви не знаєте, якого ви духа.
56 Бо Син Лю́дський прийшов не губи́ть душі лю́дські, а спасати!“ І пішли вони в інше село.
57 І сталось, як дорогою йшли, сказав був до Нього один: „Я піду́ за Тобою, хоч би куди Ти пішов“.
58 Ісус же йому́ відказав: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда — небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має ніде́ й голови прихили́ти!“
59 I промовив до другого Він: „Іди за Мною“. А той відказав: „Дозволь мені перше піти, і батька свого́ похова́ти“.
60 Він же йому відказав: „Зостав мертвим ховати мерці́в своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже“.
61 А інший сказав був: „Господи, я піду́ за Тобою, та дозволь мені перш попрощатись із своїми дома́шніми“.
62 Ісус же промовив до нього: „Ніхто з тих, хто кладе́ свою руку на плуга та назад озира́ється, не надається до Божого Царства!“
10 Після того призна́чив Господь і інших Сімдеся́т, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти.
2 І промовив до них: „Хоч жни́во велике, та робі́тників мало; тож благайте Господаря жни́ва, щоб робі́тників вислав на жни́во Своє.
3 Ідіть! Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки́.
4 Не носіть ні кали́тки, ні торби, ні санда́ль, і не вітайте в дорозі ніко́го.
5 Як до дому ж якого ви вві́йдете, то найперше кажіть: „Мир дому цьому́!“
6 І коли син миру там буде, то спочи́не на ньому ваш мир, коли ж ні — до вас ве́рнеться.
7 Зоставайтеся ж у домі тім самім, споживайте та пийте, що є в них, — бо вартий робі́тник своєї заплати. Не ходіть з дому в дім.
8 А як при́йдете в місто яке, і вас при́ймуть, — споживайте, що вам подадуть.
9 Уздоро́влюйте хворих, що в нім, промовляйте до них: „Набли́зилося Царство Боже до вас!“
10 А як при́йдете в місто яке, і вас не приймуть, то вийдіть на вулиці його та й кажіть:
11 „Ми обтру́шуємо вам навіть порох, що прилип до нас із вашого міста. Та знайте оце, що набли́зилося Ца́рство Боже!“
12 Кажу вам: того дня легше буде содо́млянам, аніж місту тому́!“
13 „Горе тобі, Хоразі́не, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то у Тирі й Сидоні були відбули́ся ті чу́да, що сталися в вас, то давно б вони покаялися в волосяни́ці та в попелі!
14 Але на суді відрадніш буде Тиру й Сидону, як вам.
15 А ти, Капернау́ме, що „до неба піднісся, — аж до аду ти зійдеш!“
16 Хто слухає вас — Мене слухає, хто ж погорджує вами — погорджує Мною, хто ж погорджує Мною — погорджує Тим, Хто послав Мене“.
17 А ті Сімдеся́т повернулися з радістю, кажучи: „Господи, — навіть де́мони ко́ряться нам у Ім'я́ Твоє!“
18 Він же промовив до них: „Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка.
19 Ось Я вла́ду вам дав наступати на змій та скорпіо́нів, і на всю силу ворожу, — і ніщо вам не зашко́дить.
20 Та не тіштеся тим, що вам ко́ряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!“
21 Того ча́су Ісус звеселився був Духом Святим і промовив: „Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби!
22 Передав Мені все Мій Отець. І не знає ніхто, хто є Син, — тільки Отець, і хто Отець — тільки Син, та кому Син захоче відкрити“.
23 І, звернувшись до учнів, наодинці їм сказав: „Блаженні ті очі, що бачать, що́ бачите ви!
24 Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви — та й не бачили, і почути, що́ чуєте ви — і не чули!“
25 І підвівсь ось зако́нник один, і сказав, Його випробо́вуючи: „Учителю, що́ робити мені, щоб вічне життя осягну́ти?“
26 Він же йому відказав: „Що́ в Зако́ні написано, як ти читаєш?“
27 А той відповів і сказав: „Люби Господа Бога свого́ всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом“, і свого ближнього, як само́го себе“.
28 Він же йому́ відказав: „Правильно ти відповів. Роби це, — і будеш жити“.
29 А той бажав сам себе ви́правдати, та й сказав до Ісуса: „А хто то мій ближній?“
30 А Ісус відповів і промовив: „Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихо́ну, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали́ йому рани, та й утекли́, покинувши ле́две живого його́.
31 Прохо́див випа́дком тією дорогою священик один, побачив його, — і проминув.
32 Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, — і теж проминув.
33 Прохо́див же там якийсь самаряни́н, та й натра́пив на нього, і, побачивши, змилосе́рдився.
34 І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худо́бину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопота́вся про нього.
35 А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх госпо́дареві й проказав: „Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, — заплачу́ тобі, як верну́ся“.
36 Котри́й же з цих трьох — на думку твою — був ближній тому, хто попався розбійникам?“
37 А він відказав: „Той, хто вчинив йому ми́лість“. Ісус же сказав йому: „Іди, — і роби так і ти!“
38 І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одно́го села. Одна ж жінка, Марта їй на ім'я́, прийняла Його в дім свій.
39 Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала сло́ва Його.
40 А Марта великою по́слугою клопота́лась, а спинившись, сказала: „Господи, чи байду́же Тобі, що на мене саму́ полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла“.
41 Госпо́дь же промовив у відповідь їй: „Марто, Марто, — турбуєшся й жу́ришся ти про багато чого́,
42 а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу ча́стку, яка не відбереться від неї“.
11 І сталось, як молився Він у місці одно́му, і коли перестав, озвався до Нього один із Його у́чнів: „Господи, навчи нас молитися, як і Іван навчив своїх учнів.“
2 Він же промовив до них: „Коли молитеся, говоріть: „Отче наш, що на небі! Нехай святиться Ім'я́ Твоє, нехай при́йде Царство Твоє, нехай бу́де воля Твоя, як на небі, так і на землі.
3 Хліба нашого щоденного дай нам на кожний день.
4 І прости нам наші гріхи́, бо й самі ми прощаємо кожному боржнико́ві нашому. І не введи нас у випробо́вування, але визволи нас від лукавого!“
5 І сказав Він до них: „Хто з вас матиме при́ятеля, і пі́де до нього опі́вночі, і скаже йому: „Позич мені, друже, три хліби́,
6 бо прийшов із дороги до мене мій при́ятель, я ж не маю, що́ дати йому“.
7 А той із сере́дини в відповідь скаже: „Не роби мені кло́поту, — уже за́мкнені двері, і мої діти зо мною на ліжкові. Не можу я встати та дати тобі“.
8 Кажу вам: коли він не встане, і не дасть ради дружби йому, то за докуча́ння його він устане та й дасть йому, скільки той потребу́є.
9 І Я вам кажу́: просіть, — і буде вам да́но, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам!
10 Бо кожен, хто просить — одержує, хто шукає — знахо́дить, а тому́, хто стукає — відчинять.
11 І котри́й з вас, батьків, як син хліба проси́тиме, подасть йому каменя? Або, як проситиме риби, замість риби подасть йому га́дину?
12 Або, як яйця́ він проситиме, дасть йому скорпіо́на?
13 Отож, коли ви, бувши злі, потра́пите добрі дари́ своїм дітям давати, — скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього?“
14 Раз виго́нив Він де́мона, який був німий. І коли демон вийшов, німий заговорив. А наро́д дивувався.
15 А деякі з них гомоніли: „Виганяє Він де́монів силою Вельзеву́ла, князя де́монів“.
16 А інші, випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба.
17 Він же знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, само проти себе поді́лене, запусті́є, і дім на дім упаде́.
18 А коли й сатана́ поділився сам супроти себе, — як стоятиме царство його? А ви кажете, що Вельзеву́лом виго́ню Я демонів.
19 Коли ж Вельзеву́лом виго́ню Я демонів, то чим виганяють їх ваші сини? Тому вони стануть вам су́ддями.
20 А коли пальцем Божим виго́ню Я де́монів, то справді прийшло до вас Боже Царство.
21 Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпе́ці маєток його.
22 Коли ж дужчий від нього його нападе́ й переможе, то всю збро́ю йому забере́, на яку покладався був той, і роздасть свою здо́бич.
23 Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає!
24 Коли дух нечистий виходить з люди́ни, то блукає місцями безві́дними, відпочинку шукаючи, але, не знахо́дячи, каже: „Верну́ся до хати своєї, звідки я вийшов“.
25 А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить заме́тену й при́брану.
26 Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть там. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше!“
27 І сталось, як Він це говорив, одна жінка з народу свій голос підне́сла й сказала до Нього: „Блаженна утро́ба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!“
28 А Він відказав: „Так. Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже́!“
29 А як люди збира́лися, Він почав промовляти: „Рід цей — рід лукавий: він ознаки шукає, та ознаки йому не дадуть, крім ознаки проро́ка Йо́ни.
30 Бо як Йо́на ознакою був для ніневі́тян, так буде й Син Лю́дський для роду цього́.
31 Цариця півде́нна на суд стане з му́жами роду цього́, — і їх засудить, бо вона з кінця світу прийшла Соломо́нову мудрість послухати. А тут ось Хтось більший, аніж Соломо́н!
32 Ніневі́тяни стануть на суд із цим родом, — і засудять його, вони бо пока́ялися через Йонину проповідь. А тут ось Хтось більший, ніж Йона!
33 Засвіченого світла ніхто в схо́вок не ставить, ані під посу́дину, але на світи́льника, щоб бачили світло, хто входить.
34 Око твоє — то світи́льник для тіла; тому́, як око твоє буде дуже, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око нездатне було́, то й усе тіло твоє буде темне.
35 Отож, уважай, щоб те світло, що в тобі, не сталося те́мрявою!
36 Бо коли твоє тіло все світле, і не має жа́дної темної частини, то все буде світле, неначе б світильник ося́яв блиском тебе“.
37 Коли Він говорив, то один фарисей став благати Його пообідати в нього. Він же прийшов та й сів при столі.[21]
38 Фарисей же, побачивши це, здивувався, що перед обідом Він перш не обмився.
39 Господь же промовив до нього: „Тепер ви, фарисеї, он чистите зо́внішність ку́хля та миски, а ваше нутро́ повне зди́рства та кривди!
40 Нерозумні, — чи ж Той, Хто створив оте зо́внішнє, не створив Він і внутрішнє?
41 Тож милостиню подавайте з унутрішнього, — і ось все буде вам чисте.
42 Горе вам, фарисеям, — бо ви десятину даєте з м'яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того́ не лишати!
43 Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки́ в синагогах та привіти на ри́нках!
44 Горе вам, — бо ви як гроби́ непомітні, — люди ж ходять по них і не знають того“.
45 Озвався ж один із зако́нників, і каже Йому: „Учителю, кажучи це, Ти і нас ображаєш!“
46 А Він відказав: „Горе й вам, зако́нникам, бо ви на людей тягарі́ накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не дото́ркуєтесь тягарі́в!
47 Горе вам, бо надгро́бки пророкам ви ставите, — ваші ж батьки́ були їх повбивали.
48 Так, — визнаєте ви й хвалите вчинки батьків своїх: бо вони їх повбивали, а ви їм надгро́бки будуєте!
49 Через те й мудрість Божа сказала: „Я пошлю їм пророків й апо́столів, — вони ж декого з них повбивають, а декого ви́женуть,
50 щоб на роді оцім відомстилася кров усіх пророків, що пролита від ство́рення світу,
51 від крови Авеля аж до крови Заха́рія, що загинув між же́ртівником і храмом“! Так, кажу вам, — відомсти́ться це все на цім роді!
52 Горе вам, зако́нникам, бо взяли́ ви ключа́ розумі́ння: самі не ввійшли, і тим, хто хотів увійти, борони́ли!“
53 А коли Він вихо́див ізвідти, стали книжники та фарисеї сильно тиснути та від Нього допитуватись про багато речей, —
54 вони чатува́ли на Нього, щоб зловити що з уст Його (і щоб оска́ржити Його́).
12 Того ча́су, як зібралися десятитисячні на́товпи наро́ду, — аж топтали вони один о́дного, — Він почав промовляти перш до учнів Своїх: „Стережіться ро́зчини фарисейської, що є лицемі́рство!
2 Бо немає нічо́го захо́ваного, що не відкриється, ні таємного, що не ви́явиться.
3 Тому все, що́ казали ви по́темки, — при світлі почується, що́ ж шептали на вухо в коморах, — на даха́х проповідане бу́де.
4 Кажу́ ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!
5 Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того́, хто має вла́ду, убивши, укинути в геє́нну. Так, кажу́ вам: Того бійтеся!
6 Чи ж не п'ять горобців продають за два гро́ші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.
7 Але навіть воло́сся вам на голові порахо́ване все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!
8 Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми́ Мене визнає, того визнає й Син Лю́дський перед Ангола́ми Божими.
9 Хто ж Мене відцурається перед людьми́, того відцураються перед ангола́ми Божими.
10 І кожному, хто скаже слово на Лю́дського Сина, йому про́ститься; а хто зневажа́тиме Духа Святого, — не про́ститься.
11 А коли вас водитимуть до синагог, і до уря́дів, і до влад, — не турбуйтеся, я́к або що́ відповідати чи що́ говорити, —
12 Дух бо Святий вас навчи́ть тієї години, що́ потрібно казати!“
13 І озвався до Нього один із наро́ду: „Учителю, скажи братові моєму, щоб він спа́дщиною поділився зо мною“.
14 А Він відказав йому: „Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за поді́льника?“
15 І промовив до них: „Глядіть, остерігайтеся всякої заже́рливости, — бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його“.
16 I Він розповів їм притчу, говорячи: „В одного багача гойно нива вродила була́.
17 І міркував він про себе й казав: „Що́ робити, що не маю куди зібрати пло́дів своїх?“
18 І сказав: „Оце я зроблю́, — порозва́люю клу́ні свої, і просторні́ші поставлю, і позбираю туди пашню́ свою всю та свій достаток.
19 І скажу́ я душі своїй: „Душе́, маєш багато добра, на багато ро́ків скла́деного. Спочивай, їж та пий, і веселися!“
20 Бог же до нього прорік: „Нерозумний, — но́чі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позоста́неться те, що ти був наготовив?“
21 Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога“.
22 І промовив Він у́чням Своїм: „Через це кажу вам: Не журіться про життя, — що́ ви будете їсти, і ні про тіло, — у що́ ви зодя́гнетеся.
23 Бо більше від ї́жі життя, а тіло від одягу.
24 Погляньте на га́йвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, — проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!
25 Хто ж із вас, коли жу́риться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одно́го?
26 Тож коли ви й найменшого не подола́єте, то чого ж ви про інше клопо́четеся?
27 Погляньте на ті он ліле́ї, як вони не пряду́ть, ані тчуть. Але́ говорю́ вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!
28 І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до пе́чі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодя́гне Він вас, маловірні!
29 І не шукайте, що́ будете їсти, чи що́ будете пити, і не клопочіться.
30 Бо всього цього́ й люди світу оцьо́го шукають, Отець же ваш знає, що того́ вам потрібно.
31 Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!
32 Не лякайся, черідко мала́, бо сподо́балося Отцю вашому дати вам Царство.
33 Продавайте достатки свої та ми́лостиню подавайте. Робіть кали́тки собі не старі́ючі, — неви́черпний скарб той у небі, куди не закрадається зло́дій, і міль де не то́чить.
34 Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше!
35 Нехай підпере́зані будуть вам сте́гна, а світла ручні́ позасвічувані!
36 І будьте подібними до людей, що очікують пана свого́, коли ве́рнеться він із весі́лля, щоб, як при́йде й застукає, відчинити негайно йому́.
37 Блаженні раби ті, що пан, коли при́йде, то зна́йде, що пильнують вони! Поправді кажу́ вам: підпере́жеться він і їх посадо́вить, і, підійшовши, буде їм послуго́вувати.
38 І коли при́йде о другій[22] чи при́йде о третій сторо́жі, та зна́йде так само, — блаженні вони!
39 Знайте ж це, що коли б знав госпо́дар, о котрі́й то годині підкра́деться злодій, то він пильнував би, і́ свого б дому не дав підкопати.
40 Тому будьте готові і ви, — бо при́йде Син Лю́дський тієї години, коли ви не ду́маєте!“
41 Озвався ж Петро: „Господи, чи до нас кажеш при́тчу оцю, чи до всіх?“
42 А Господь відказав: „Хто ж тоді вірний і мудрий домоправи́тель, що пан настано́вить його над своїми челя́дниками, щоб давати харч ви́значену своєчасно?
43 Блаженний той раб, що пан його при́йде та зна́йде, що робить він так!
44 Поправді кажу́ вам, що над всім маєтком своїм він поставить його.
45 А коли раб той скаже у серці своїм: „Заба́риться пан мій прийти“, і зачне бити слуг та служниць, їсти та пити та напиватися,
46 то при́йде раба того пан за дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає, — і розі́тне його пополовині, і визначить долю йому з невірними!
47 А раб той, що знав волю свого госпо́даря, але не приготува́в, ані не вчинив згідно волі його, буде тяжко побитий.
48 Хто ж не знав, а вчинив каригі́дне, буде мало він битий. Тож від кожного, кому да́но багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато пові́рено, від того ще більше жадатимуть.
49 Я прийшов огонь кинути на землю, — і як Я пра́гну, щоб він уже запала́в!
50 Я ж маю христитися хрищенням, — і як Я мучуся, поки те спо́вниться!
51 Чи ви ду́маєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але по́діл!
52 Віднині бо п'ятеро в домі одно́му поді́лені бу́дуть: троє супроти двох, і двоє супроти трьох.
53 Стане ба́тько на сина, а син проти батька, мати проти дочки́, а дочка́ проти матері, свекруха навпроти невістки своєї, а невістка навпроти свекрухи!“
54 Промовив же Він і до наро́ду: „Як побачите хмару, що з за́ходу суне, то кажете за́раз: Зближається дощ“, — і так і буває.
55 А коли віє вітер півде́нний, то кажете: „Буде спеко́та“, — і́ буває.
56 Лицеміри, — лице неба й землі розпізна́ти ви вмієте, чому ж не розпізна́єте часу цього?
57 Чого ж і самі по собі ви не судите, що́ справедливе?
58 Бо коли до уря́ду ти йдеш зо своїм супроти́вником, попильнуй з ним зала́годити по дорозі, щоб тебе до судді не потяг він, а суддя щоб прислужникові не віддав тебе, а прислужник щоб не посадив до в'язниці тебе.
59 Поправді кажу́ тобі: Не ви́йдеш ізвідти, поки не віддаси й останнього ше́ляга!“
13 Того ча́су прийшли були дехто, та й розповіли́ Йому про галіле́ян, що їхню кров Пила́т змішав був із їхніми жертвами.
2 Ісус же сказав їм у відповідь: „Чи ви ду́маєте, що оці галіле́яни, що так постраждали, грішніші були від усіх галіле́ян?
3 Ні, кажу́ вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так!
4 Або ті вісімнадцять, що ба́шта на них завалилась була́ в Сілоа́мі й побила їх, — чи ду́маєте, що ті винні були більш за всіх, що в Єрусалимі живуть?
5 Ні, кажу вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так!“
6 І Він розповів оцю притчу: „Один чоловік у своїм винограднику мав поса́джене фіґове дерево. І прийшов він шукати на ньому плоду, але не знайшов.
7 І сказав винаре́ві: „Оце́ третій рік, відко́ли прихо́джу шукати плоду на цім фіґовім дереві, але не знахо́джу; зрубай його, — нащо й землю марну́є воно?“
8 А той йому в відповідь каже: „Позостав його, пане, і на цей рік, аж поки його обкопа́ю довко́ла, і обкладу його гноєм, —
9 чи року наступного пло́ду не вродить воно. Коли ж ні, то зрубаєш його“.
10 І навчав Він в одній з синагог у суботу.
11 І ось там була́ одна жінка, що вісімнадцять ро́ків мала духа не́мочі, і була скорчена, і не могла ніяк ви́простатись.
12 А Ісус, як побачив її, то покликав до Себе. І сказав їй: „Жінко, — звільнена ти від неду́ги своєї“.
13 І Він руки на неї поклав, — і вона зараз ви́просталась, — і стала сла́вити Бога!
14 Озвався ж старши́й синагоги, обу́рений, що Ісус уздоро́вив у суботу, і сказав до наро́ду: „Є шість день, коли працювати належить, — приходьте тоді та вздоро́влюйтеся, а не дня суботнього“.
15 А Госпо́дь відповів і промовив до нього: „Лицеміре, — хіба́ ж не відв'язує кожен із вас у суботу свого́ вола чи осла від я́сел, і не веде напоїти?
16 Чи ж цю дочку́ Авраамову, яку сатана був зв'язав вісімнадцять ось ро́ків, не належить звільни́ти її суботнього дня від цих пут?“
17 А як Він говорив це, — засоро́милися всі Його супротивники. І тішився ввесь наро́д всіма славними вчинками, які Він чинив!
18 Він же промовив: „До чо́го подібне Царство Боже, і до чо́го його прирівняю?
19 Подібне воно до гірчи́чного зе́рна, що взяв чоловік і посіяв його в своїм са́ді. І воно виросло, і деревом стало, і „ку́блилось птаство небесне на ві́ттях його“.
20 І зно́ву сказав Він: „Із чим порівняю Я Боже Царство?
21 Подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірки муки, аж поки все вки́сне“.
22 І прохо́див містами та се́лами Він і навчав, до Єрусалиму просту́ючи.
23 І озвався до Нього один: „Господи, — хіба буде мало спасе́них?“ А Він відказав їм:
24 „Силку́йтеся ввійти тісни́ми ворі́тьми, бо кажу́ вам, — багато-хто будуть намага́тися ввійти, — та не зможуть!
25 Як устане Госпо́дар та двері замкне́, ви зачне́те висто́ювати ізнадво́ру, та стукати в двері й казати: „Господи, — відчини нам!“ А Він вам у відповідь скаже: „Не знаю Я вас, звідки ви!“
26 Тоді станете ви говорити: „Ми їли й пили перед Тобою і на вулицях наших навчав Ти“.
27 А Він вам відкаже: „Говорю́ вам, — не знаю Я, звідки ви. „Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду!“
28 Буде плач там і скре́гіт зубів, як побачите ви Авраама, та Ісака та Якова, та пророків усіх в Царстві Божім, себе ж — вигнаних геть.
29 І при́йдуть інші від сходу й захо́ду, і пі́вночі й пі́вдня, і при столі́ в Царстві Божім засядуть!
30 І ось, є останні, що стануть за перших, і є перші, що стануть останніми!“
31 Тієї години підійшли дехто з фарисеїв, і сказали Йому: „Вийди собі, і піди звідси, — хоче бо І́род убити Тебе“.
32 А Він відказав їм: „Ідіть і скажіть тому ли́сові: Ось де́монів Я виганяю, і чиню вздоро́влення, — сьогодні та взавтра, а третього дня закінчу́.
33 Однак, Мені треба ходити сьогодні та взавтра, і ча́су найближчого, бо згинути не може пророк поза Єрусалимом.
34 Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та камену́єш посла́них до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курча́ток своїх, — та ви не захотіли!
35 Ось „ваш дім зостається порожній для вас!“ Говорю́ бо Я вам: Ви мене не побачите, аж поки не наста́не, що скажете: „Благослове́нний, Хто йде в Господнє Ім'я́!“
14 І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одно́го з фарисейських старши́н, щоб хліба спожити, а вони назира́ли за Ним.
2 І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водя́нку.
3 Ісус же озвався й сказав до зако́нників та фарисеїв: „Чи вздоровляти в суботу годи́ться чи ні?“
4 Вони ж мовчали. А Він, доторкну́вшись, уздоровив його та відпустив.
5 І сказав Він до них: „Коли осел[23] або віл котро́гось із вас упаде́ до крини́ці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?“
6 І вони не могли відповісти на це.
7 А як Він спостері́г, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запро́шених притчу:
8 „Коли́ хто покличе тебе на весі́лля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважні́ший за тебе з покли́каних,
9 і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: „Поступи́ся цьому місцем!“ І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє.
10 Але як ти будеш запро́шений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: „При́ятелю, — сідай вище!“ Тоді буде честь тобі перед покли́каними з тобою.
11 Хто́ бо підно́ситься — буде впоко́рений, а хто впокоря́ється — той піднесе́ться“.
12 А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі.
13 Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих,
14 і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“
15 Як почув це один із отих, що сиділи з Ним при столі, то до Нього сказав: „Блаженний, хто хліб споживатиме в Божому Царстві!“
16 Він же промовив до нього: „Один чоловік споряди́в був велику вече́рю, і запросив багатьох.
17 І послав він свого раба ча́су вече́рі сказати запро́шеним: „Ідіть, бо вже все нагото́вано“.
18 І зараз усі почали́ відмовлятися. Перший сказав йому: „Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу́ тебе, — вибач мені!“
19 А другий сказав: „Я купив собі п'ять пар волів, — і йду спро́бувати їх. Прошу́ тебе, — вибач мені!“
20 І знов інший сказав: „Одружився ось я, і через те я не мо́жу прибути“.
21 І вернувся той раб і па́нові своєму про все розпо́вів. Розгнівавсь госпо́дар тоді, та й сказав до свого раба: „Піди швидко на вулиці та на завулки міські́, і приведи́ сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих“.
22 І згодом раб повідо́мив: „Пане, сталося так, як звелів ти, та мі́сця є ще“.
23 І сказав пан рабові: „Піди на дороги й на за́городи, та й си́луй прийти, щоб напо́внився дім мій.
24 Кажу́ бо я вам, що жоден із запрошених му́жів тих не покушту́є моєї вечері. Бо багато покли́каних, та ви́браних мало!“
25 Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них:
26 „Коли хто прихо́дить до Мене, і не знена́видить свого батька та матері, і дружи́ни й дітей, і братів і сесте́р, а до того й своє́ї душі́[24], — той не може буть учнем Моїм!
27 І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, — той не може бути учнем Моїм!
28 Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й вида́тків не ви́рахує, — чи має потрібне на ви́конання,
29 щоб, коли покладе він основу, але докінчи́ти не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього,
30 говорячи: „Чоловік цей почав будувати, але докінчи́ти не міг“.
31 Або який цар, ідучи́ на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спромо́жен він із десятьма́ тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма́ тисячами проти нього?
32 Коли ж ні, то, як той ще дале́ко, шле посольство до нього та й просить про мир.
33 Так ото й кожен із вас, який не зречеться усьо́го, що має, не може бути учнем Моїм.
34 Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її?
35 Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, — її геть викидають. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“
15 Наближа́лись до Нього всі ми́тники й грі́шники, щоб послу́хати Його.
2 Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: „Приймає Він грішників та з ними їсть“.
3 А Він їм розповів оцю притчу, говорячи:
4 „Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти́ й дев'яти́, та й не пі́де шукати загинулої, аж поки не зна́йде її?
5 А знайшовши, кладе на раме́на свої та радіє.
6 І, прийшовши додому, скликає він дру́зів і сусідів, та й каже до них: „Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загу́блену“.
7 Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одно́го грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х праведників, що не потребу́ють покая́ння!...
8 Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не зна́йде?
9 А знайшовши, кличе при́ятельок та сусідок та каже: „Радійте зо мною, бо знайшла я загу́блену дра́хму!“
10 Так само, кажу вам, радість буває в Божих анголі́в за одного грішника, який кається“.
11 І Він оповів: „У чоловіка одно́го було́ два сини.
12 І молодший із них сказав ба́тькові: „Дай мені, батьку, належну частину маєтку!“ І той поділив поміж ними маєток.
13 А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого кра́ю, і розтратив маєток свій там, живучи́ марнотра́тно.
14 А як він усе прожив, настав голод великий у тім кра́ї, — і він став бідува́ти.
15 І пішов він тоді і пристав до одно́го з мешка́нців тієї землі, а той вислав його на поля́ свої па́сти свине́й.
16 I бажав він напо́внити шлунка свого хоч стручка́ми, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому́.
17 Тоді він спам'ята́вся й сказав: „Скільки в батька мого наймиті́в мають хліба аж на́дмір, а я отут з голоду гину!
18 Устану, і піду́ я до батька свого, та й скажу йому: „Прогрішився я, отче, против неба та су́проти тебе.
19 Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одно́го з своїх наймитів“.
20 І, вставши, пішов він до ба́тька свого́. А коли він далеко ще був, його ба́тько вгледів його, — і перепо́внився жа́лем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!
21 І озвався до нього той син: „Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм“.
22 А батько рабам своїм каже: „Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягні́ть, і персня подайте на руку йому, а санда́лі на но́ги.
23 Приведіть теля відгодо́ване та заколіть, — будемо їсти й радіти,
24 бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“ І почали веселитись вони.
25 А син ста́рший його був на полі. І коли він ішов й наближа́вся до дому, почув музи́ки та танці.
26 І покли́кав одно́го зо слуг, та й спитав: „Що це таке?“
27 А той каже йому: „То вернувся твій брат, і твій ба́тько звелів заколоти теля відгодо́ване, — бож здоровим його він прийняв“.
28 І розгнівався той, — і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його.
29 А той відповів і до батька сказав: „Ото, стільки ро́ків служу́ я тобі, і ніко́ли нака́зу твого не пору́шив, — ти ж ніко́ли мені й козеняти не дав, щоб із при́ятелями своїми поті́шився я.
30 Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудни́цями, — ти для нього звелів заколоти теля відгодо́ване“.
31 І сказав він йому: „Ти за́вжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє!
32 Веселитись та тішитись треба було́, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“
16 Оповів же Він й учням Своїм: „Один чоловік був багатий, і мав управи́теля, що оска́ржений був перед ним, ніби він перево́дить маєток його.
2 І він покликав його, і до нього сказав: „Що́ це чую про тебе? Дай звіт про своє управи́тельство, бо більше не зможеш рядити“.
3 І управи́тель почав міркувати собі: „Що́ я маю робити, коли пан управи́тельство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь.
4 Знаю, що́ я зроблю́, щоб мене прийняли́ до домів своїх, коли буду я ски́нений із управи́тельства“.
5 І закликав він на́різно кожного з боржників свого пана, та її питається першого: „Скільки винен ти панові моєму?“
6 А той відказав: „Сто кадок оливи“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п'ятдеся́т“.
7 А потім питається другого: „А ти скільки винен?“ І той відказав: „Сто кірців пшениці“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдеся́т“.
8 І пан похвалив управи́теля цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла.
9 І Я вам кажу́: „Набувайте дру́зів собі від багатства[25] неправедного, щоб, коли промине́ться воно, прийняли вас до вічних осель.
10 Хто вірний в найменшому, — і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, — і в великому несправедливий.
11 Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, — хто вам правдиве довірить?
12 І коли ви в чужому не були́ вірні, — хто ваше вам дасть?
13 Жа́ден раб не може служи́ть двом панам, — бо або одно́го знена́видить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого зне́хтує. Не можете Богові й мамо́ні[26] служити!“
14 Чули все це й фарисеї, що були́ сріблолюбці, та й стали сміятися з Нього.
15 Він же промовив до них: „Ви себе видаєте за праведних перед людьми́, але ваші серця знає Бог. Що бо високе в людей, те перед Богом гидо́та.
16 Зако́н і Пророки були до Івана; відтоді Царство Боже благовісти́ться, і кожен силку́ється втиснутись в ньо́го.
17 Легше небо й земля промине́ться, аніж одна риса з Зако́ну загине.
18 Кожен, хто дружи́ну свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить пере́люб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить пере́люб.
19 Один чоловік був багатий, і зодягався в порфі́ру й віссо́н, і щоденно розкішно бенкетува́в.
20 Був і вбогий один, на ім'я́ йому Ла́зар, що лежав у воріт його, стру́пами вкритий,
21 і бажав годува́тися кри́шками, що зо сто́лу багатого падали; пси ж прихо́дили й рани лизали йому́.
22 Та ось сталось, що вбогий умер, — і на Авраамове ло́но[27] відне́сли його анголи́. Умер же й багатий, — і його поховали.
23 І, те́рплячи муки в аду́, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його.
24 І він закричав та сказав: „Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Ла́заря, — нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика́ прохоло́дить, бо я мучуся в по́лум'ї цім!“
25 Авраам же промовив: „Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само — лихе; тепер він тут ті́шиться, а ти мучишся.
26 А крім того всього́, поміж нами та вами велика безо́дня поста́влена, так що ті, що хо́чуть, перехо́дити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас“.
27 А він відказав: „Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім ба́тька мого,
28 бо п'ятьох братів маю, — хай він їм засві́дчить, щоб і вони не прийшли на це місце стражда́ння!“
29 Авраам же сказав: „Вони мають Мойсея й Пророків, — нехай слухають їх!“
30 А він відказав: „Ні ж бо, отче Аврааме, — але коли при́йде хто з мертвих до них, то покаються“.
31 Йому ж він відказав: „Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, — не йня́тимуть віри!“
17 І сказав Він до учнів Своїх: „Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому́, через кого приходять вони!
2 Краще б такому було́, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він одно́го з мали́х цих!
3 Уважайте на себе! Коли провини́ться твій брат, докори́ йому, а коли він покається, то вибач йому.
4 І хоча б сім раз денно він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: „Каюся“, — вибач йому́!“
5 І сказали апо́столи Господу: „Дода́й Ти нам віри!“
6 А Господь відказав: „Коли б мали ви віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і сказали шовко́виці цій: „Ви́рвися з коренем і посадися до моря“, — то й послухала б вас!
7 Хто ж із вас, мавши раба, що оре́ чи пасе, скаже йому, як він ве́рнеться з поля: „Негайно йди та сідай до столу“?
8 Але чи ж не скаже йому: „Приготуй що вече́ряти, і підпережись, і мені прислуго́вуй, аж поки я їстиму й питиму, а пото́му ти сам будеш їсти та пити“?
9 Чи ж він дякує тому рабові, що наказане виконав?
10 Так і ви, коли зробите все вам нака́зане, то кажіть: „Ми — нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були́!“
11 І сталось, коли Він ішов до Єрусалиму, то прохо́див поміж Самарі́єю та Галілеєю.
12 І, коли вхо́див до одно́го села, перестріли Його десять мужів, слаби́х на проказу, що стали здалека.
13 І голос піднесли вони та й казали: „Ісусе, Наставнику, — змилуйсь над нами!“
14 І, побачивши їх, Він промовив до них: „Підіть і покажіться священикам!“ І сталось, коли вони йшли, то очи́стились.
15 Один же з них, як побачив, що видужав, то верну́вся, і почав гучни́м голосом сла́вити Бога.
16 І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самаряни́н був...
17 Ісус же промовив у відповідь: „Чи не десять очи́стилось, — а дев'ять же де́?
18 Чому́ не вернулись вони хвалу́ Богові віддати, крім цього́ чужинця?“
19 І сказав Він йому: „Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!“
20 А як фарисеї спитали Його, коли Царство Боже при́йде, то Він їм відповів і сказав: „Царство Боже не при́йде помітно,
21 і не скажуть: „Ось тут“, або: „Там“. Бо Боже Царство всере́дині вас!“
22 І сказав Він до учнів: „Прийдуть дні, коли побажаєте бачити один з днів Сина Лю́дського, — та не побачите.
23 І скажуть до вас: „Ось тут“, чи: „Ось там“, — не йдіть, і за ним не біжіть!
24 Бо як бли́скавка, бли́снувши, світить із о́дного кра́ю під небом до другого кра́ю під небом, так буде Свого дня й Син Лю́дський.
25 А перше належить багато страждати Йому, і відцурається рід цей від Нього.
26 І, як було за днів Но́євих, то буде так само й за днів Сина Лю́дського:
27 їли, пили, женилися, заміж вихо́дили, аж до того дня, коли „Ной увійшов до ковче́гу“; прийшов же потоп, — і всіх вигубив.
28 Так само, як було за днів Ло́тових: їли, пили, купували, продавали, садили, будували;
29 того ж дня, як Лот вийшов із Содо́му, — огонь із сіркою з неба лину́в, і всіх погубив.
30 Так буде й того дня, як Син Лю́дський з'я́виться!
31 Хто буде того дня на домі, а речі його будуть у домі, нехай їх забрати не зла́зить. Хто ж на полі, так само нехай назад не верта́ється, —
32 пам'ятайте про Ло́тову дружи́ну!
33 Хто дба́тиме зберегти свою душу[28], — той погубить її, а коли хто погубить, — той оживить її.
34 Кажу вам: удвох будуть ночі тієї на о́дному ліжкові: один ві́зьметься, а другий поли́шиться.
35 Дві моло́тимуть ра́зом, — одна ві́зьметься, а друга полишиться.
36 Двоє будуть на полі, — один ві́зьметься, а другий полишиться!“
37 І казали вони Йому в відповідь: „Де, Господи?“ А Він відказав їм: „Де труп, там зберуться й орли“.
18 І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися за́вжди, і не занепада́ти духом,
2 говорячи: „У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соро́мився.
3 У тому ж місті вдова перебува́ла, що до нього ходила й казала: „Оборони мене від мого супроти́вника!“
4 Але він довгий час не хотів. А зго́дом сказав сам до се́бе: „Хоч і Бога я не боюся, і людей не соро́млюся,
5 але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму́ в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені“.
6 І промовив Господь: „Чи чуєте, що́ говорить суддя цей неправедний?
7 А чи ж Бог в оборону не ві́зьме обра́них Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і ба́риться Він щодо них?
8 Кажу вам, що Він їм незаба́ром подасть оборону! Та Син Лю́дський, як при́йде, чи Він на землі зна́йде віру?“
9 А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів.
10 „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник.
11 Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник.
12 Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“
13 А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“
14 Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“.
15 До Нього ж прино́сили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли.
16 А Ісус їх покликав та й каже: „Пустіте дітей, щоб до Мене прихо́дили, і не забороняйте їм, — бо таких Царство Боже.
17 Поправді кажу́ вам: Хто Божого Царства не при́йме, як дитя, той у нього не вві́йде!“
18 І запитався Його один і́з нача́льникі́в, говорячи: „Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкува́ти вічне життя?“
19 Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, — тільки Сам Бог!
20 Знаєш заповіді: „Не чини пере́любу, не вбивай, не кради́, не свідку́й неправдиво, шануй свого батька та матір“.
21 А він відказав: „Усе́ це я виконав від юна́цтва свого́!“
22 Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одно́го тобі ще бракує: Розпро́дай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, — і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!“
23 А він, коли почув це, то засумував, бо був ве́льми багатий.
24 Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: „Як тяжко багатим увійти в Царство Боже!
25 Бо верблю́дові легше пройти через го́лчине[29] ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти“.
26 Ті ж, що чули, спитали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“
27 А Він відповів: „Неможливе лю́дям — можливе для Бога!“
28 І промовив Петро: „От усе ми покинули, — та й пішли за Тобою слідо́м“.
29 А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружи́ну, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства,
30 і не одержав би значно більш цього́ ча́су, а в віці наступнім — життя вічне“.
31 І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина.
32 Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний.
33 і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“
34 Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ[30] перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли.
35 І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив.
36 А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“
37 А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н.
38 І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“
39 А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“
40 І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його:
41 „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“
42 Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“
43 І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.
19 І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихо́н.
2 І ось чоловік, що звався Закхе́й, — він був старши́й над ми́тниками, і був багатий, —
3 бажав ба́чити Ісуса, хто Він, але з-за наро́ду не міг, — бо мали́й був на зріст.
4 І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього прохо́дити.
5 А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув уго́ру до нього й промовив: „Закхе́ю, — зійди за́раз додо́лу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!“
6 І той зараз додо́лу ізліз, і прийняв Його з радістю.
7 А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: „Він до грішного мужа в гости́ну зайшов!“
8 Став же Закхе́й та й промовив до Господа: „Господи, половину маєтку свого́ я віддам ось убогим, а коли кого скри́вдив був чим, — верну вче́тверо“.
9 Ісус же промовив до нього: „Сьогодні на дім цей спасі́ння прийшло, бо й він син Авраамів.
10 Син бо Лю́дський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!“
11 Коли ж вони слухали це, розповів Він іще одну при́тчу, бо Він був недалеко від Єрусалиму, вони ж ду́мали, що об'я́виться Боже Царство тепер.
12 Отож Він сказав: „Один чоловік, роду славного, відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись.
13 І покликав він десятьох своїх рабів, дав їм десять мін[31], і сказав їм: „Торгуйте, аж поки верну́ся“.
14 Та його громадяни його нена́виділи, і послали посланців услід за ним, кажучи: „Не хочемо, щоб він був над нами царем“.
15 І сталось, коли він верну́вся, як царство прийняв, то звелів посклика́ти рабів, яким срі́бло роздав, щоб довідатися, хто́ що набув.
16 І перший прийшов і сказав: „Пане, міна твоя принесла́ десять мін“.
17 І відказав він йому: „Гаразд, рабе добрий! Ти в мало́му був вірний, — володій десятьма́ містами“.
18 І другий прийшов і сказав: „Пане, твоя міна п'ять мін принесла́“.
19 Він же сказав і тому́: „Будь і ти над п'ятьма́ містами“.
20 І ще інший прийшов і сказав: „Пане, ось міна твоя, що я мав її сховану в хустці.
21 Я бо боявся тебе, — ти ж бо люди́на жорсто́ка: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв“.
22 І відказав той йому: „Уста́ми твоїми, злий рабе, суджу́ я тебе! Ти знав, що я — жорстока люди́на, беру́, чого не поклав, і жну, чого не посіяв.
23 Чому́ ж не віддав ти міня́льникам срі́бла мого, — і я, повернувшись, узяв би своє із прибу́тком?“
24 І сказав він присутнім: „Візьміть міну від нього, та дайте тому́, хто десять мін має“.
25 І відказали йому: „Пане, — він десять мін має“.
26 Говорю́ бо я вам: „Кожному, хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього і те, що він має.
27 А тих ворогів моїх, які не хотіли, щоб царював я над ними, приведіте сюди, — і на оча́х моїх їх повбивайте“.
28 А як це оповів, Він далі пішов, простуючи в Єрусалим.
29 І ото, як набли́зився до Вітфагі́ї й Віфа́нії, на горі, що Оли́вною зветься, Він двох учнів послав,
30 наказуючи: „Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, зна́йдете прив'язане осля́, що на нього ніко́ли ніхто із людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть.
31 Коли ж вас хто спитає: „На́що відв'язуєте?“, відкажіть тому так: „Госпо́дь потребу́є його“.
32 Посланці́ ж відійшли, — і знайшли, як Він їм був сказав.
33 А коли осля стали відв'язувати, хазяї́ його їх запитали: „На́що осля ви відв'язуєте?“
34 Вони ж відказали: „Господь потребу́є його“.
35 І вони привели́ до Ісуса його, і, поклавши одежу свою на осля, посадили Ісуса.
36 Коли ж Він їхав, вони простила́ли одежу свою по дорозі.
37 А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то ввесь на́товп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили,
38 кажучи: „Благослове́нний Цар, що йде у Господнє Ім'я́! Мир на небеса́х, і слава на висоті!“
39 А деякі фарисеї з народу сказали до Нього: „Учителю, — заборони́ Своїм учням!“
40 А Він їм промовив у відповідь: „Кажу вам, що коли ці замо́вкнуть, то каміння кричатиме!“
41 І коли Він набли́зився, і місто побачив, то заплакав за ним,
42 і сказав: „О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це.
43 Бо при́йдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе ва́лом ото́чать, і обля́жуть тебе, і стиснуть тебе звідусю́ди.
44 І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоста́влять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти ча́су відвідин твоїх“.
45 А коли Він у храм увійшов, то почав виганяти продавці́в,
46 до них кажучи: „Написано: „Дім Мій — дім молитви“, а ви з нього зробили „пече́ру розбійників“.
47 І Він кожного дня у храмі навчав. А первосвященики й книжники й найважні́ші з наро́ду шукали, щоб Його погубити,
48 але не знахо́дили, що вчинити Йому, бо ввесь наро́д горнувся до Нього та слухав Його.
20 І сталось одно́го з тих днів, як навчав Він у храмі людей, та Добру Нови́ну звіщав, прийшли первосвященики й книжники з старшими,
2 та й до Нього промовили, кажучи: „Скажи нам, якою вла́дою Ти чиниш оце? Або хто Тобі вла́ду цю дав?“
3 І промовив до них Він у відповідь: „Запитаю й Я вас одну річ, — і відповідайте Мені:
4 Іванове хрищення з неба було́, чи від людей?“
5 Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „З неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“
6 А як скажемо: „Від людей“, то всі люди камінням поб'ють нас, бо були переко́нані, що Іван — то пророк“.
7 І вони відповіли, що не знають, ізвідки.
8 А Ісус відказав їм: „То й Я не скажу́ вам, якою вла́дою Я це чиню́“.
9 І Він розповідати почав людям при́тчу оцю. „Один чоловік насадив виноградника, і віддав його винаря́м, та й відбув на час довший.
10 А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб дали йому частку з плоді́в виноградника. Та побили його винарі, і відіслали ні з чим.
11 І знову послав він до них раба і́ншого, а вони й того збили й знева́жили, — та й відіслали ні з чим.
12 І послав він ще третього, а вони й того зранили й вигнали.
13 Сказав тоді пан виноградника: „Що́ маю робити? Пошлю свого сина улю́бленого, — може його посоро́мляться“.
14 Винарі́ ж, як його вгледіли, міркували собі та казали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, щоб спа́дщина наша була́“.
15 І вони його вивели за виноградника, та й убили... Що́ ж зробить їм пан виноградника?
16 Він при́йде та й вигубить цих винарів, виноградника ж іншим віддасть“. Слухачі ж повіли́: „Нехай цього не станеться!“
17 А Він глянув на них та й сказав: „Що ж оце, що написане: „Камінь, що його будівничі відкинули, той нарі́жним став каменем!
18 Кожен, хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде́, — то розчавить його́“.
19 А книжники й первосвященики руки на Нього хотіли накласти тієї години, але побоялись наро́ду. Бо вони розуміли, що про них Він цю притчу сказав.
20 І вони слідкували за Ним, і підіслали підгля́дачів, які праведних із себе вдавали, щоб зловити на слові Його, і Його видати урядові й вла́ді намісника.
21 І вони запитали Його та сказали: „Учителю, знаємо ми, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обли́ччя, але наставляєш на Божу дорогу правдиво.
22 Чи годи́ться давати податок для ке́саря, чи ні?“
23 Знаючи ж їхню хитрість, сказав Він до них: „Чого ви Мене випробо́вуєте?
24 Покажіте дина́рія Мені. Чий образ і напис він має?“ Вони відказали: „Кесарів“.
25 А Він їм відказав: „Тож віддайте ке́сареве — ке́сареві, а Богові — Боже!“
26 І не могли вони перед людьми́ зловити на слові Його. І дивува́лись вони з Його відповіді, та й замовкли.
27 І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресі́ння, і запитали Його,
28 та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як умре кому брат, який має дружи́ну, а помре бездітний, — то нехай його брат візьме дружи́ну, і відно́вить насіння для брата свого“.
29 Було ж сім братів. І перший, узявши дружи́ну, бездітний умер.
30 І другий узяв був ту дружи́ну, та й той вмер бездітний.
31 І третій узяв був її, так само й усі се́меро, — і вони дітей не позоставили, та й повмирали.
32 А по всіх умерла й жінка.
33 А в воскресі́нні котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружину її“.
34 Ісус же промовив у відповідь їм: „Женяться й заміж виходять сини цього віку.
35 А ті, що будуть достойні того віку й воскресі́ння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж вихо́дити,
36 ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони ангола́м, і вони сини Божі, синами воскресі́ння бувши.
37 А що мертві встають, то й Мойсей показав — при кущі, — коли він назвав Господа „Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим“.
38 Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть.“
39 Дехто ж із книжників відповіли та сказали: „Учителю, — Ти добре сказав!“
40 І вже не насмілювалися питати Його ні про що́.
41 І сказав Він до них: „Як то кажуть, що Христос син Давидів?
42 Таж Давид сам говорить у книзі Псалмів: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене,
43 поки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“
44 Отже, Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“
45 І, як увесь наро́д слухав, Він промовив до учнів Своїх:
46 „Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на бенке́тах,
47 що вдови́ні хати́ поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“
21 І поглянув Він уго́ру, і побачив заможних, що кидали да́ри свої до скарбни́ці.
2 Побачив і вбогу вдовицю одну, що дві ле́пти[32] туди вона вки́нула.
3 І сказав Він: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх!
4 Бо всі клали від лишка свого в дар Богові, а вона покла́ла з убозтва свого ввесь прожиток, що мала“.
5 Коли ж дехто казав про храм, що прикрашений дорогоцінним камінням та дарами, тоді Він прорік:
6 „Наді́йдуть ті дні, коли з того, що́ бачите, не зоста́неться й каменя на камені, який не зруйнується“.
7 І запитали Його та сказали: „Учителю, коли ж оце станеться? І, яка буде ознака, коли має початися це?“
8 Він же промовив: „Стережіться, щоб вас хто не звів. Бо багато-хто при́йдуть в Ім'я́ Моє, кажучи: „Це Я“, і „Час набли́зився“. Та за ними не йдіть!
9 І, як про ві́йни та ро́зрухи почуєте ви, — не лякайтесь, бо перш „статись належить тому́“. Але це не кінець ще“.
10 Тоді промовляв Він до них: „Повстане наро́д на наро́д, і царство на царство“.
11 І будуть землетруси великі та голод, та по́мір місцями, і страшні та великі ознаки на небі.
12 Але перед усім тим накладуть на вас руки свої, і переслідувати будуть, і видаватимуть вас у синагоги й в'язни́ці, і поведуть вас до царів та правителів — через Ім'я́ Моє.
13 Але це стане вам на свідо́цтво.
14 Отож, покладіть у серця свої — наперед не гада́ти, що́ будете відповідати,
15 бо дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи супере́чити їй всі противники ваші.
16 І будуть вас видавати і батьки, і брати, і рідня, і дру́зі, а декому з вас заподі́ють і смерть.
17 І за Ім'я́ Моє будуть усі вас нена́видіти.
18 Але й волосина вам із голови не загине!
19 Терпеливістю вашою ду́ші[33] свої ви здобу́дете.
20 А коли ви побачите Єрусалим, військом ото́чений, тоді знайте, що до нього набли́зилося спусто́шення.
21 Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у го́ри втікають; хто ж у сере́дині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях, — хай не вертаються в нього!
22 Бо то будуть дні помсти, щоб ви́коналося все написане.
23 Горе ж вагітним та тим, хто годує грудьми́, у ті дні, бо буде велика нужда́ на землі та гнів над цим лю́дом!
24 І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі наро́ди, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скі́нчиться час тих поган.
25 І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збенте́ження від шуму моря та хвиль,
26 коли люди будуть мертвіти від стра́ху й чека́ння того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні пору́шаться.
27 І побачать тоді „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах “із си́лою й великою славою!
28 Коли ж стане збуватися це, то ви́простуйтесь, і підійміть свої голови, — бо зближається ваше визво́лення!“
29 І розповів Він їм притчу: „Погляньте на фі́ґове дерево, і на всілякі дере́ва:
30 як вони вже розпу́куються, то, бачивши це, самі знаєте, що близько вже літо.
31 Так і ви, як побачите, що діється це, то знайте, що Боже Царство вже близько!
32 Поправді кажу вам: Не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться.
33 Небо й земля промину́ться, але не минуться слова́ Мої!
34 Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтя́жувалися ненаже́рством та п'янством, і життє́вими кло́потами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано,
35 немов сітка; бо він при́йде на всіх, що живуть на пове́рхні всієї землі.
36 Тож пильнуйте, і кожного ча́су моліться, щоб змогли ви уни́кнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Лю́дським!“
37 За дня ж Він у храмі навчав, а на́ ніч виходив та перебува́в на горі, що зветься Оли́вна.
38 А зра́нку всі люди до Нього прихо́дили в храм, щоб послухати Його.
22 Наближа́лося ж свято Опрі́сноків, що Па́схою зветься.
2 А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би вбити Його, та боялись наро́ду.
3 Сатана ж увійшов у Юду, зва́ного Іскаріо́т, одно́го з Дванадцятьо́х.
4 І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, я́к він видасть Його.
5 Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібнякі́в.
6 І він обіцяв, і шукав відповідного ча́су, щоб їм видати Його без наро́ду.
7 І настав день Опрі́сноків, коли пасху прино́сити в жертву нале́жало.
8 І послав Він Петра та Івана, говорячи: „Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили́ ми“.
9 А вони запитали Його: „Де́ Ти хочеш, щоб ми приготува́ли?“
10 А Він їм відказав: „Ось, як бу́дете вхо́дити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, — ідіть за ним аж до дому, куди він уві́йде.
11 І скажіть до госпо́даря дому: Учитель питає тебе: „Де кімна́та, в якій споживу́ зо Своїми учнями пасху?“
12 I він вам покаже велику го́рницю вистелену: там приготуйте“.
13 І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, — і зачали́ там готува́ти пасху.
14 А коли настав час, сів до сто́лу, і апо́столи з Ним.
15 І промовив до них: „Я ду́же бажав спожи́ти цю пасху із вами, перш ніж муки прийму́.
16 Бо кажу́ вам, що вже споживати не буду її, поки спо́вниться в Божому Царстві вона“.
17 Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: „Візьміть її, і поділіть між собою.
18 Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього пло́ду виноградного, доки Боже Царство не при́йде“.
19 Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: „Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спо́мин про Мене!“
20 По вече́рі так само ж і чашу, говорячи: „Оця чаша — Нови́й Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.
21 Та однак, — за столом ось зо Мною рука Мого зра́дника.
22 Бо Син Лю́дський іде, як призна́чено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!“
23 А вони почали́ між собою питати, котри́й з них мав би це вчинити?
24 І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.
25 Він же промовив до них: „Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчи́нцями звуться.
26 Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як слуга,
27 Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуго́вує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як слуга.
28 Ви ж оті, що перетривали зо Мною в споку́сах Моїх,
29 і Я вам запові́тую Царство, як Отець Мій Мені заповів,
30 щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племе́н Ізраїлевих“.
31 І промовив Господь: „Си́моне, Си́моне, — ось сатана жадав вас, щоб вас пересі́яти, мов ту пшеницю.
32 Я ж молився за тебе, щоб не зме́ншилась віра твоя; ти ж колись, як наве́рнешся, зміцни браттю свою!“
33 А той відказав Йому: „Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!“
34 Він же прорік: „Говорю́ тобі, Петре, — півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене“...
35 І Він їм сказав: „Як Я вас посилав без кали́тки, і без торби, і без санда́ль, — чи вам бракувало чого?“ Вони ж відказали: „Нічо́го“.
36 „А тепер — каже їм — хто має калитку, нехай ві́зьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.
37 Говорю бо Я вам, що ви́конатися на Мені має й це ось написане: „До злочинців Його зарахо́вано“. Бо те, що про Мене, вико́нується“.
38 І сказали вони: „Господи, ось тут два мечі“. А Він їм відказав: „До́сить!“
39 І Він вийшов, і пішов за звича́єм на го́ру Оливну. А за Ним пішли учні Його.
40 А прийшовши на місце, сказав їм: „Моліться, щоб не впасти в спокусу“.
41 А Він Сам, відійшовши від них, як докинути ка́менем, на коліна припав та й молився,
42 благаючи: „Отче, як волієш, — пронеси́ мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля!“
43 І Ангол із неба з'явився до Нього, — і додавав Йому сили.
44 А як був у смерте́льній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю.
45 І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби́.
46 І промовив до них: „Чого́ ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!
47 І, коли Він іще говорив, ось наро́д з'явився, і один із Дванадцятьо́х, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати[34] Його. [Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!“][35].
48 Ісус же промовив до нього: „Чи оце поцілу́нком[34] ти, Юдо, видаєш Сина Лю́дського?“
49 А ті, що були́ з Ним, як побачили, що́ має статись, сказали Йому: „Господи, — чи мече́м нам не вдарити?“
50 І, один із них рубону́в раба первосвященикового, — та й відтяв праве вухо йому́.
51 Та Ісус відізвався й сказав: „Лишіть, — уже до́сить!“ І, доторкнувшись до вуха його, у здоро́вив його.
52 А до первосвящеників і вла́ди сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: „Немов на розбійника вийшли з меча́ми та ки́ями.
53 Як щоденно Я з вами у храмі бував, не підне́сли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада те́мряви“.
54 А схопи́вши Його, повели́ й привели́ у дім первосвященика. Петро ж зда́лека йшов слідкома́.
55 Як розклали ж огонь серед дво́ру, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.
56 А служни́ця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: „І цей був із Ним!“
57 І відрікся від Нього він, тве́рдячи: „Не знаю я, жінко, Його!“
58 Незаба́ром же другий побачив його та й сказав: „І ти від отих“. А Петро відказав: „Ні, чоловіче!“
59 І як ча́су минуло з годину, хтось інший твердив і казав: „Поправді, — і цей був із Ним, бо він галіле́янин“.
60 А Петро відказав: „Чоловіче, — не відаю, про що́ ти говориш“... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.
61 І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: „Перше, ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.
62 І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!
63 А люди, які ув'язни́ли Ісуса, знуща́лися з Нього та били.
64 І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: „Пророкуй, хто́ то вдарив Тебе?“
65 І багато інших богознева́г говорили на Нього вони...
66 А коли настав день, то зібралися старші наро́ду, первосвященики й книжники, і повели́ Його в синедріо́н свій,
67 і казали: „Коли Ти Христос, скажи нам“. А Він їм відповів: „Коли Я вам скажу́, — не повірите ви.
68 А коли й поспитаю вас Я, — не дасте Мені відповіді.
69 Незаба́ром Син Лю́дський сидітиме по прави́ці сили Божої!“
70 Тоді всі запитали: „То Ти Божий Син?“ А Він їм відповів: „Самі кажете ви, що то Я“.
71 А вони відказали: „На́що потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!“
23 І зняли́ся всі їхні збори, і повели до Пилата Його.
2 І зачали оскаржа́ти Його й говорити: „Ми стверди́ли, що Цей ворохо́бить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, — Христос Цар“.
3 І Пила́т запитав Його, кажучи: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він відказав йому в відповідь: „Сам ти кажеш“...
4 І Пилат сказав первосвященикам та до народу: „Я не знахо́джу жо́дної провини в Цій Люди́ні“.
5 А вони намагались, говорячи: „Він бунтує наро́д, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі“.
6 А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: „Хіба Він галіле́янин?“
7 І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебува́в тими днями.
8 Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього ча́су бажав Його бачити, — багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього.
9 І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому.
10 І стояли тут первосвященики й книжники, та завзя́то Його оскаржували.
11 Тоді Ірод із ві́йськом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобі́лу одіж, і відіслав до Пилата Його.
12 І того дня стали Ірод із Пилатом за при́ятелів між собою, бо давніш ворожне́ча між ними була́.
13 А Пилат скликав первосвящеників, і старшин, і наро́д,
14 і промовив до них: „Привели́ ви мені Чоловіка Цього́, як того́, що бунтує наро́д. А ось я перед вами розвідав, — і не знахо́джу в Люди́ні Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржуєте.
15 Також Ірод, бо він відіслав Його нам. І ось нічого, що на смерть заслуго́вувало б, Він не вчинив.
16 Отже я покараю Його й відпущу́“.
17 Бо пови́нен був їм відпустити одно́го на свято.
18 А наро́д став кричати й казати: Візьми Цього́, — відпусти ж нам Вара́вву!“
19 А той за повста́ння одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в'язни́ці.
20 І зно́ву сказав їм Пилат, хотячи́ відпустити Ісуса.
21 Та кричали вони й говорили: „Розіпни, розіпни Його!“
22 Він же втретє промовив до них: „Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуго́вувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу́“.
23 А вони сильним криком свого домага́лися, та вимагали розп'я́сти Його. І взяв го́ру крик їхній та первосвящеників.
24 І Пилат присудив, щоб було́, як просили вони:
25 відпустив їм Вара́вву, поса́дженого за повста́ння та вбивство в в'язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі...
26 І як Його повели́, то схопи́ли якогось Си́мона із Кіріне́ї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом!
27 А за Ним ішов на́товп великий людей і жінок, які плакали та голосили за Ним.
28 А Ісус обернувся до них та й промовив: „Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, — за собою ридайте й за ді́тьми своїми!
29 Бо ось дні настають, коли скажуть: „Блаженні неплідні, та утро́би, які не родили, і груди, що не годували“.
30 Тоді стануть казати гора́м: „Поспадайте на нас“, а узгі́р'ям: „Покрийте нас!“
31 Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що́ буде сухому?“
32 І вели́ з Ним також двох злочинників інших, щоб убити.
33 А коли прибули́ на те місце, що звуть „Черепо́вище“, розп'яли́ тут Його та злочинників, — одно́го право́руч, а одного ліво́руч.
34 Ісус же промовив: „Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!“ А як Його одіж ділили, то кидали же́реба.
35 А люди стояли й дивились... Насміхалися з ними й старши́ни, говорячи: „Він інших спасав, — нехай Сам Себе ви́зволить, коли Він Христос, Божий Обра́нець!“
36 І вояки́ глузували з Нього: приступаючи, о́цет Йому подавали,
37 і казали: „Коли Цар Ти Юдейський, — спаси Себе Сам!“
38 Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: „Це — Цар Юдейський“.
39 А один із розп'я́тих злочинників став зневажати Його й говорити: „Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!“
40 Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: „Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений?
41 Але ми справедливо засу́джені, і належну заплату за вчинки свої беремо́, — Цей же жодного зла не вчинив“.
42 І сказав до Ісуса: „Спогада́й мене, Господи, коли при́йдеш у Царство Своє!“
43 І промовив до нього Ісус: „Попра́вді кажу́ тобі: ти бу́деш зо Мною сьогодні в раю́!“
44 Наближалася шоста година, — і те́мрява стала по ці́лій землі аж до години дев'ятої.
45 І сонце затьми́лось, і в храмі завіса роздерлась надво́є.
46 І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: „Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!“ І це прорікши, Він духа віддав.
47 Коли ж сотник побачив, що́ сталось, він Бога просла́вив, говорячи: „Дійсно праведний був Чоловік Цей!“
48 І ввесь на́товп, який зійшовсь на видо́вище це, як побачив, що́ сталось, — бив у гру́ди себе та вертався.
49 Усі ж знайо́мі Його й ті жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це.
50 І ось муж, на ім'я́ йому Йо́сип, що був радником синедріону, люди́на шановна і праведна, —
51 не пристав він до ради та чину їх, — із Аримате́ї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства, —
52 цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити.
53 І Йо́сип, знявши Його, обгорнув у полотно, і покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений, і що в ньому ніко́ли ніхто не лежав.
54 День той був Приготува́ння, і наставала субота.
55 А жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідо́м, і вони бачили гро́ба, і як покладене тіло Його.
56 Повернувшись, вони наготува́ли па́хощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.
24 А дня першого в тижні[36] прийшли вони рано вранці до гро́бу, несучи́ нагото́вані па́хощі,
2 та й застали, що камінь від гро́бу відва́лений був.
3 А ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса.
4 І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі́ в одежах блискучих з'явились при них.
5 А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: „Чого ви шукаєте Живого між мертвими?
6 Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебува́в в Галілеї.
7 Він казав: „Сину Лю́дському треба бути ви́даному до рук грішних людей, і розп'я́тому бути, і воскре́снути третього дня“.
8 І згадали вони ті слова́ Його!
9 А вернувшись від гро́бу, про все те сповістили Одинадцятьох та всіх інших.
10 То були́: Марія Магдали́на, і Іванна, і Марія, мати Яковова, і інші з ними, — і вони розповіли апо́столам це.
11 Та слова́ їхні здалися їм вигадкою, — і не повірено їм.
12 Петро ж устав та до гро́бу побіг, і, нахилившися, бачить — лежать самі тільки покривала. І вернувсь він до себе, і дивувався, що́ сталось.
13 І ото, двоє з них того ж дня йшли в село, на ім'я́ Еммау́с, що від Єрусалиму лежало на стадій[37] із шістдеся́т.
14 І розмовляли вони між собою про все те, що́ сталося.
15 І ото, як вони розмовляли, і розпитували один о́дного, підійшов Сам Ісус, — і пішов разом із ними.
16 Очі ж їхні були стри́мані, щоб Його не пізнали.
17 І спитався Він їх: „Що́ за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні́?“
18 І озвався один, йому йме́ння Клео́па, та й промовив до Нього: „Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що́ сталося в нім цими днями?“
19 І спитався Він їх: „Що таке?“ А вони розпові́ли Йому: „Про Ісуса Назаряни́на, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім наро́дом.
20 Як первосвященики й наша старши́на Його віддали́ на суд смертний, — і Його розп'яли́.
21 А ми сподівались були́, що Це Той, що має Ізраїля ви́зволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося.
22 А дехто з наших жінок, що рано були́ коло гро́бу, нас здивували:
23 вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'я́влення анголі́в, які кажуть, що живий Він.
24 І пішли дехто з наших до гро́бу, і знайшли так, як казали й жінки́; та Його не побачили“.
25 Тоді Він сказав їм: „О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що́ сповіщали Пророки!
26 Чи ж Христові не це перете́рпіти треба було, і ввійти в Свою славу?“
27 І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясня́в їм зо всього Писа́ння, що́ про Нього було́.
28 І набли́зились вони до села, куди йшли. А Він удавав, ніби хоче йти далі.
29 А вони не пускали Його й намовляли: „Зостанься з нами, бо вже вечорі́є, і кінча́ється день“. І Він увійшов, щоб із ними побути.
30 І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав.
31 Тоді очі відкрилися їм, — і пізнали Його́. Але Він став для них невиди́мий...
32 І говорили вони один о́дному: „Чи не пала́ло нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писа́ння?“
33 І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму, і знайшли там у зборі Одинадцятьо́х, і і тих, що з ними були́,
34 які розповідали, що Госпо́дь дійсно воскрес, і з'явився був Си́монові.
35 А вони розпо́віли, що́ сталось було на дорозі, і як пізнали Його в лама́нні хліба.
36 І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: „Мир вам!“
37 А вони налякалися та перестра́шились, і ду́мали, що бачать духа.
38 Він же промовив до них: „Чого́ ви стриво́жились? І пощо́ ті думки до серде́ць ваших входять?
39 Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, — це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, — бо не має дух тіла й косте́й, а Я, бачите, маю“.
40 І, промовивши це, показав Він їм руки та но́ги.
41 І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: „Чи не маєте тут чогось їсти?“
42 Вони ж подали́ Йому ку́сника риби печеної та стільника́ медово́го.
43 І, взявши, Він їв перед ними.
44 І промовив до них: „Це слова́, що казав Я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб ви́коналось усе, що про Мене в Зако́ні Мойсеєвім, та в Пророків, і в Пса́лмах написане“.
45 Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писа́ння.
46 І сказав Він до них: „Так написано є, і так потрібно було́ постраждати Христові, і воскре́снути з мертвих дня третього,
47 і щоб у Йме́ння Його проповідувалось покая́ння, і про́щення гріхів між наро́дів усіх, від Єрусалиму почавши.
48 А ви свідки того́.
49 І ось Я посилаю на вас обі́тницю Мого Отця; а ви позоста́ньтеся в місті, аж поки зодя́гнетесь силою з висоти“.
50 І Він вивів за місто їх аж до Віфа́нії; і, знявши руки Свої, поблагословив їх.
51 І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступа́ти від них, і на небо возно́ситись.
52 А вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю.
53 І постійно вони перебува́ли в храмі, переславля́ючи й хва́лячи Бога. Амінь.
- ↑ Усі священики єрусалимського храму були поділені на 24 черги чи зміни, кожна по 7 день, від суботи до суботи. Пор. 1 Хр. 24. 3-10.
- ↑ Шостого, — від зачаття́ Івана Христителя. Пор. Луки 1. 36.
- ↑ Грецьке Κεχαριτωμένη, латинське gratia plena — повна благода́ті Божої, благода́тна.
- ↑ Грецьке χάρις — благода́ть, цебто ласка Божа з Його дарами.
- ↑ 5,0 5,1 У грецькому ориґіналі: поцілувала, поцілунок. Пор. Луки 22. 47.
- ↑ Ім'я Іван визначає „благодать Господня“, а Захарій — „пам'ять Господня“.
- ↑ Ріг — у мові біблійній це сила.
- ↑ Грецьке καταλύμα — заїжджий двір, гостиниця.
- ↑ Тут гебраїзм: „слова“ — це речі, випадки. Пор. Луки 2. 51.
- ↑ Ρήματα — слова, а також: речі, події. Пор. Луки 2. 19.
- ↑ Це гебраїзм, тут „серце“ — це розум, як то часто в Св. Писанні.
- ↑ Останнього речення: „але...“ по багатьох грецьких текстах тут нема.
- ↑ В ориґіналі частий гебраїзм: „Що нам і тобі“. Пор. Ів. 2. 4.
- ↑ По деяких грецьких текстах: Юдеї.
- ↑ Грецьке Ζηλωτής — ревнитель, горливий.
- ↑ По деяких грецьких текстах дається παϊς, отрок, хлопець, слуга.
- ↑ Грецькі тексти часто мають тут τω̃ν τέκνων αύτη̃ς — своїми дітьми, а інші мають τω̃ν έργων αύτη̃ς — своїми ділами. Пор. Мт. 11. 19.
- ↑ Бо походила з місцевости Магдала, що на західнім березі Тиверіядського озера.
- ↑ В ориґіналі: „Він поставив лице Своє піти в Єрусалим“; це гебраїзм, — пор. Дан. 11. 17.
- ↑ Між самарянами та євреями була велика давня незгода (пор. Ів. 4. 9), тому самаряни не пропускали через свою землю євреїв, прочан до Єрусалиму.
- ↑ Возліг — засів при столі, — за східнім звичаєм, — півлежачи.
- ↑ Друга сторожа — це година 9-12 вечора, а третя сторожа — це година 12-3 ночі.
- ↑ Деякі джерела подають — син.
- ↑ В євангельскій мові, як і в мові Старого Заповіту, слово „душа“ часто визначає „життя“.
- ↑ Від мамони, пор. Мт. 6. 27.
- ↑ Мамо́на — гроші, набуток, з арамейського μαμωνα̃. Тут уосіблений божок грошолюбства. Пор. Матвія 6. 24.
- ↑ Грецьке κόλπος — лоно, груди.
- ↑ „Душа“ — тут „життя“.
- ↑ Грецьке βελόνη — хірургічна голка.
- ↑ Грецьке ρ́η̃μα — слово, річ, випадок. Пор. Лк. 2. 19.
- ↑ Міна — фунт срібла, 100 драхм.
- ↑ Лепта, гр. λεπτόν, — найдрібніша мідна монета.
- ↑ Душа — тут життя.
- ↑ 34,0 34,1 Поцілунком вітали поважаних осіб. Тому поцілувати — привітати, пор. Луки 1. 40.
- ↑ У багатьох грецьких текстах узятого в [ ] нема.
- ↑ Цебто в неділю рано вранці, див. Ів. 20. 1.
- ↑ Ста́дія — міра на 600 стіп. Деякі грецькі тексти й давні переклади подають тут 160 стадій.