Перейти до вмісту

Арап (мечеть)

Координати: 41°01′27.552″ пн. ш. 28°58′15.744″ сх. д. / 41.02432000° пн. ш. 28.97104000° сх. д. / 41.02432000; 28.97104000
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Арап
41°01′27.552″ пн. ш. 28°58′15.744″ сх. д. / 41.02432000° пн. ш. 28.97104000° сх. д. / 41.02432000; 28.97104000
Тип спорудимечеть
Розташування ТуреччинаСтамбул
Початок будівництва1325
Стильготична архітектура
Належністьсуніти
Арап (мечеть). Карта розташування: Туреччина
Арап (мечеть)
Арап (мечеть) (Туреччина)
Мапа
CMNS: Арап у Вікісховищі

Мечеть Арап (тур. Arap Camii, буквально арабська мечеть) — мечеть у кварталі Каракей Стамбулу, Туреччина. Перебудована з римо-католицької церкви, спорудженої в 1325 році монахами Ордену домініканців, біля або над ранішою каплицею, присвяченою Святому Павлу (італ. San Paolo) у 1233 році[1]. Хоча вигляд будівлі був змінений за османської доби, вона залишається єдиним прикладом середньовічної готичної архітектури Стамбулу. Церква була перетворена в мечеть османами між 1475 і 1478 роками, за часів правління султана Мехмеда II, і стала називатися Галатська мечеть. Згодом султан Баязид II подарував її арабським біженцям-мусусльманам з Аль-Андалусу, що втекли від іспанської інквізиції в 1492 році і оселилися в Стамбульському кварталі Галата. Відтоді мечеть отримала свою поточну назву.

Історія

[ред. | ред. код]

Візантійська доба

[ред. | ред. код]

У VI столітті тут була побудована візантійська церква, можливо, присвячена Святій Ірині[1]. З тієї будівлі сьогодні збереглася лише частина стіни.

Є версія, що мечеть була побудована на цьому місці під час Другої арабської облоги Константинополя в 717—18 омеядами на чолі з принцом Маслама ібн Абд аль-Малік. Османські літописці також плутали другу арабську облогу з першою арабською облогою, яка відбулась раніше, і вказали будівництво мечеті приблизно в 686 році[1][2][3][4].

Геральдична скульптура лева

У 1233 році, під час заснування після четвертого хрестового походу Латинської імперії Константинополя (1204—1261), цю церкву було замінено на невелику каплицю, присвячену святому Павлу (Сан-Паоло)[5].

У 1299 році домініканський чернець Гійом Бернар де Северак купив будинок біля церкви, де заснував монастир з 12 монахами[6]. У 1307 році візантійський імператор Андронік II Палеолог розмістив домініканців Константинополя в генуезькому передмісті Пера[1].

Нова, значно більша церква була побудована біля каплиці Сан-Паоло в 1325 році або над нею[7]. Після цього церква була офіційно присвячена святому Домініку,[8] але місцеві жителі продовжували використовувати давню конфесію[9]. У 1407 році папа Григорій XII, щоб забезпечити утримання церкви, дав індульгенції для відвідувачів монастиря Сан-Паоло[10].

Османська доба

[ред. | ред. код]
Напис на будівлі в 2013 році, який засвідчує закладання мечеті Маслама ібн Абд аль-Малік (помилково поставлений 715 р.) як фактичну дату заснування
Вид на мінарет, початково дзвіницю.

Після падіння Константинополя, згідно з капітуляціями Османської імперії та Республіки Генуя, церква, яка до того часу була відома турками під назвою Меса Доменіко, залишалася в генуезьких руках[11], але між 1475 і 1478 роками вона була перетворена, з незначними змінами, в мечеть османським султаном Мехмедом II і стала відома як Галата Джамії («Мечеть Галата») або Камі-і Кебір («Велика мечеть»). Монахи були переведені у монастир Святих Петра і Павла в Галаті у 1476 році, тоді як увесь вівтарний одяг уже був доставлений до Генуї, а архіви — до Кафи[10].

Наприкінці століття султан Баязид II подарував будівлю тим мусульманам Іспанії (Андалусія), які втекли від іспанської інквізиції та переселилися до Стамбула; звідси теперішня назва Арап Камії (Арабська мечеть)[1][9]. Султан Мехмет III відремонтував будівлю, а наприкінці XVII століття будинки навколо мечеті були зруйновані, щоб уникнути шуму[12].

Після Великого пожежі у Галаті 1731 року, у 1734/35 рр. мати Махмуда I, Саліха Султан[13] відремонтувала будівлю, змінивши вікна та портал з готичного на османський стиль[12]. Після чергової пожежі 1808 року, в середині ХІХ століття, дочка Махмуда II, Аділе Султан, знову відремонтувала мечеть і в 1868 році збудувала у дворі шадірван (фонтан для ритуальних вмивань перед молитвою)[8].

У період з 1913 по 1919 рік Гірідлі Хасан Бей знову значно відновив споруду[12]. Під час заміни дерев'яної підлоги було виявлено кілька надгробків генуезців, датованих І половиною XIV та серединою XV століття. Їх відвезли до Стамбульського археологічного музею[14].

На початку 2010-х років мечеть зазнала масштабної реставрації, яка була закінчена у 2013 році. Неточний напис про те, що мечеть була заснована в 715 році нашої ери, також був встановлений перед мечеттю як частина реставрації.

Зведена у відповідності до моделі італійських церков Жебручого ордену цього періоду[1], церква мала тринефну прямокутну основу, з квадратною східною частиною і квадратним святилищем, зверху — ребристе хрестоподібне склепіння[8].

Ще один вид на мінарет через двір.

Портал у готичному стилі, ланцетні вікна та видатна дзвіниця (яка була перетворена на мінарет додаванням конічного даху) відрізняли будівлю від візантійських церков у місті. З іншого боку, техніка, яка застосовувалася для цегляної кладки, була місцевою, і чергувала невеликі частини цегли та ашлара[1].

Неф, можливо, був порушений низкою каплиць, кожна з яких належала дворянській генуезькій родині. Одна з них була присвячена Богородиці, а інша — Святому Миколаю[12]. В цілому, будівля нагадувала церкви К'єрі та Фінале-Лігуре в Італії[15].

Плоский дерев'яний дах і досить гарні дерев'яні галереї датуються реставрацією в 1913—1919 роках. З цієї причини було знайдено багато генуезьких надгробків[12]. Під час тих же реставрацій залишки картин були також виявлені біля Міхраба, але знову були закриті[8].

У проїзді під дзвіницею все ще видно молдинги, а також фрагменти каміння з підшипниками, які колись були розміщені уздовж стіни[15]. На північній стороні будівлі є великий і привабливий двір.

Сьогодні мечеть Арап — найбільша мечеть з боку Галати Золотого Рогу. Це одна з найцікавіших мечетей міста завдяки своєму ранньому італійському готичному архітектурному стилю та церковній дзвіниці, яка практично залишилась незмінною навіть після перетворення в мінарет.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж Müller-Wiener (1977), p. 79
  2. Canard (1926), p. 99
  3. Hasluck (1929), pp 718—720
  4. Mordtmann (1986), p. 533
  5. This date comes from a tombstone found in San Domenico (the only one anterior to 1325), and almost certainly brought here from the Chapel of San Paolo. Janin (1953), p. 599
  6. This was the lowest number of friars necessary to establish a regular monastery of the Order. Janin (1953), p. 599
  7. This date comes from several contemporary documents and from dates inscribed on tombstones. Müller-Wiener (1977), p. 79
  8. а б в г Eyice (1955), p. 102
  9. а б Janin (1953), p. 599
  10. а б Janin (1953), p. 600
  11. The Sultan required only the delivery of the bells. Mamboury (1953), p. 319
  12. а б в г д Müller-Wiener (1977), p. 80
  13. She also built the nearby Azapkapısı Fountain. Gülersoy (1976), p. 267
  14. Mamboury (1953), p. 320
  15. а б Mamboury (1953), p. 319

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Canard, Marius (1926). Les expéditions des Arabes contre Constantinople dans l'histoire et dans la légende. Journal Asiatique (French) : 61—121. ISSN 0021-762X. Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 22 травня 2020.
  • Janin, Raymond (1953). La Géographie Ecclésiastique de l'Empire Byzantin. 1. Part: Le Siège de Constantinople et le Patriarcat Oecuménique. 3rd Vol. : Les Églises et les Monastères (French) . Paris: Institut Français d'Etudes Byzantines.
  • Eyice, Semavi (1955). Istanbul. Petite Guide a travers les Monuments Byzantins et Turcs (French) . Istanbul: Istanbul Matbaası.
  • Gülersoy, Çelik (1976). A Guide to Istanbul. Istanbul: Istanbul Kitaplığı. OCLC 3849706.
  • Hasluck, F. W. (1929). LVII. The Mosques of the Arabs in Constantinople. Christianity and Islam Under the Sultans, Volume 2. Oxford, United Kingdom: Clarendon Press. с. 717–735.
  • Mamboury, Ernest (1953). The Tourists' Istanbul. Istanbul: Çituri Biraderler Basımevi.
  • . ISBN 90-04-07819-3. {{cite encyclopedia}}: Пропущений або порожній |title= (довідка) . ISBN 90-04-07819-3. {{cite encyclopedia}}: Пропущений або порожній |title= (довідка) . ISBN 90-04-07819-3. {{cite encyclopedia}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  • Müller-Wiener, Wolfgang (1977). Bildlexikon zur Topographie Istanbuls: Byzantion, Konstantinupolis, Istanbul bis zum Beginn d. 17 Jh (German) . Tübingen: Wasmuth. ISBN 978-3-8030-1022-3. Müller-Wiener, Wolfgang (1977). Bildlexikon zur Topographie Istanbuls: Byzantion, Konstantinupolis, Istanbul bis zum Beginn d. 17 Jh (German) . Tübingen: Wasmuth. ISBN 978-3-8030-1022-3. Müller-Wiener, Wolfgang (1977). Bildlexikon zur Topographie Istanbuls: Byzantion, Konstantinupolis, Istanbul bis zum Beginn d. 17 Jh (German) . Tübingen: Wasmuth. ISBN 978-3-8030-1022-3.