Перейти до вмісту

Гней Манлій Капітолін Імперіос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гней Манлій Капітолін Імперіос
Народився4 століття до н. е.
Стародавній Рим
Помер4 століття до н. е.
невідомо
КраїнаСтародавній Рим
Діяльністьдавньоримський політик, давньоримський військовий
Суспільний станпатрицій[1] і шляхтич[d][1]
Посадацензор Стародавнього Риму, начальник кінноти, давньоримський сенатор[d][2], консул[2] і консул
РідManlii Capitolinid
БатькоЛуцій Манлій Капітолін Імперіос[3][4][…]
Матиневідомо
Брати, сестриТит Манлій Імперіос Торкват[1][1]

Гней Манлій Капітолін Імперіос (IV століття до н. е.) — політичний та військовий діяч Римської республіки, консул 359 і 357 років до н. е.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з патриціанського роду Манліїв. Син Луція Манлія Капітоліна Імперіоса, диктатора 363 року до н. е.

У 359 році до н. е. Гнея Манлія було обрано консулом разом з Марком Попіллієм Ленатом. На цій посаді вів невдалу війну з містом Тібур. У 357 році до н. е. його вдруге було обрано консулом, цього разу разом з Гаєм Марцієм Рутілом. На цій посаді воював з фалісками та містом Тарквінії, втім без особливо успіху, вів бойові дії мляво, здебільшого простояв військовим табором біля Сутріума (сучасне місто Сутрі).

У 355 році до н. е. його було призначено інтеррексом для вибору вищих магістратів. У 351 році до н. е. його було обрано цензором разом з Гаєм Марцієм Рутілом. У 345 році до н. е. призначений начальником кінноти при диктаторі Луції Фурії Каміллу. Воював проти племені аврунків.

З того часу про подальшу долю Гнея Манлія Капітоліна Імперіоса згадок немає.

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д Digital Prosopography of the Roman Republic
  2. а б Thomas Robert Shannon Broughton The Magistrates of the Roman RepublicSociety for Classical Studies, 1951. — ISBN 0-89130-812-1, 0-89130-811-3
  3. Любкер Ф. Manlii // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 819–820.
  4. Торкваты // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1901. — Т. XXXIIIа. — С. 630–631.