Лідія Сальвер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сальвер.
Лідія Сальвер
Lydie Salvayre
Лідія Сальвер на літературному фестивалі «Livre sur la Place». Нансі, 2014
Ім'я при народженніLydie Arjona — Лідія Архона
Народилася5 вересня 1948(1948-09-05) (76 років)
Тулуза
ГромадянствоФранція Франція
Національністьпо батькові іспанка, по матері каталонка
Діяльністьписьменниця-романістка
Мова творівфранцузька
Роки активностіпочаток 1980-х
Жанрроман, п'єса
Magnum opus«Компанія привидів», «Гімн», «Не пла́кати»
Преміїдив. текст статті Ґонкурівська премія (2014)
CMNS: Лідія Сальвер у Вікісховищі[1]

Лі́дія Сальве́р (фр. Lydie Salvayre), до шлюбу Архона (ісп. Arjona); 5 вересня 1948(19480905), Тулуза) — французька лікарка і письменниця[2], лауреатка Ґонкурівської премії[3] (2014) за роман «Не пла́кати». Твори Лідії Сальвер перекладено двадцятьма мовами.

Біографічні дані

[ред. | ред. код]

Лідія Архона народилася в Тулузі молодшою з трьох дочок у родині муляра[4]. Її батьки у 1930-х належали до числа республіканців в Іспанії й після громадянської війни в цій країні емігрували на Південь Франції. Батько походив із Андалузії, мати — з Каталонії[5]. Лідія провела дитинство в Отеріві, що біля Тулузи. Її сім'я жила в скромних матеріальних і побутових умовах у поселенні іспанських біженців. Її рідною мовою була іспанська[6]. Французьку мову Лідія вивчала в дитячому садку та школі й опанувала її завдяки читанню книжок.

Закінчивши середню школу, вступила до Тулузького університету, де студіювала сучасну літературу та іспанську мову й здобула звання бакалавра, a в 1969-му вступила на медичний факультет того ж закладу. Одержавши диплом медика, вона спеціалізувалася на психіатрії в Марселі й до кінця 1970-х працювала психіатром у клініці муніципалітету Бук-Бель-Ер. Розлучившись із чоловіком, у 1983 році Сальвер переїхала до Парижа й стала працювати педіатром в Аржантеї.

З початку 1980-х з'явилися перші публікації Лідії Сальвер у літературних часописах Екс-ан-Прованса і Марселя. У 1990 році вона отримала премію Ермеса для дебютантів за роман «Заява» (La déclaration). Її роман «Компанія привидів» (La Compagnie des spectres) здобув Листопадову премію (Prix Novembre), а в 1997-му літературний журнал Lire визнав його найкращою книжкою року. Лідія Сальвер одержала Премію Франсуа Бієду (François Billetdoux) за роман «Бернар Валле» (Bernard Wallet).

У 2014 письменниця стала лауреаткою Ґонкурівської премії за роман «Не плакати» (Pas pleurer), у якому показано Жоржа Бернаноса. Авторка написала цю книжку на основі оповідей своєї матері про Громадянську війну в Іспанії 1936 року.

Твори

[ред. | ред. код]

Проза

[ред. | ред. код]
  • 1990 : La Déclaration, Paris, Julliard —
  • 1991 : La Vie commune, Paris, Julliard —
  • 1993 : La Médaille, Paris, Le Seuil —
  • 2001 : Le Vif du vivant, Paris, Cercle d'Art —
  • 2002 : Et que les vers mangent le bœuf mort, Verticales —
  • 2002 : Contre + CD audio avec Serge Teyssot-Gay et Marc Sens, Verticales —
  • 2003 : Passage à l'ennemie, Paris, Le Seuil —
  • 2005 : La méthode Mila, Paris, Le Seuil —
  • 2006 : Dis pas ça + CD audio avec Serge Teyssot-Gay, Marc Sens et Jean-Paul Roy, Verticales —
  • 2006 : Lumières sur la CCAS. Les activités sociales des salariés de l'énergie, collectif, Paris, Cercle d'Art —
  • 2007 : Portrait de l'écrivain en animal domestique, Paris, Le Seuil —
  • 2008 : Petit traité d'éducation lubrique, Cadex —
  • 2009 : Bernard Wallet, Paris, Le Seuil —
  • 2011 : Hymne, Paris, Le Seuil —
  • 2013 : 7 femmes. Emily Brontë, Marina Tsvetaeva, Virginia Woolf, Colette, Sylvia Plath, Ingeborg Bachmann, Djuna Barnes, Paris, Librairie Académique Perrin —
  • 2014 : Pas pleurer, Paris, Le Seuil. Prix Goncourt 2014[3] —

Драматургія

[ред. | ред. код]
  • 1995 : La Puissance des mouches, Paris, Le Seuil —
  • 1997 : La Compagnie des spectres, Paris, Le Seuil —
  • 1997 : Quelques conseils aux élèves huissiers, Verticales —
  • 1999 : La Conférence de Cintegabelle, Paris, Le Seuil —
  • 2000 : Les Belles âmes, Paris, Le Seuil —

Передмови

[ред. | ред. код]
  • 2004: Femmes dans la guerre, collectif, Paris, Le Félin
  • 2010: Les Madones du trottoir : évocation de Sylvain Fourcassié, Cadex

Театральні постановки

[ред. | ред. код]
  • La Vie commune
    • 1995: "La Nouvelle secrétaire", адаптував Cosima de Boissoudy, поставив Jacques Taroni, France Culture
  • La Puissance des mouches
    • 2005: поставив Yvon Chaix, Théâtre Jean Vilar
    • 2005: поставив Gérard Lorcy, La Minoterie, Marseille
  • La Compagnie des spectres
    • 2002: поставила Monica Espina, Théâtre national de Chaillot
    • 2003: поставила Monica Espina, Théâtre Jean Vilar.
    • 2006: поставив Gérard Lorcy, Villers-Saint-Paul, Salle Henri Salvador
    • 2008: поставив Pierre Béziers, tournée dans les Bouches du Rhône, Hérault, Haute-Provence, puis au Théâtre du Lucernaire.
    • 2011: поставив Zabou Breitman, Theatre de la commune Aubervilliers
  • La conférence de Cintagabelle
    • 2005: поставив Jean-Yves Lazennec, Théâtre de la Commune.
  • Les Belles âmes
    • 2008: поставив і адаптував Laurence Février, Théâtre national de Chaillot.
  • Quelques conseils aux élèves huissiers
    • 2011: поставили Jeanne Mathis та Frédéric Andrau

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • 1990: Премія Ермеса за дебютний роман (Prix Hermès du premier roman), La déclaration
  • 1997: Листопадова премія (Prix Novembre), La Compagnie des spectres
  • 2009: Премія Франсуа Бієду (Prix François-Billetdoux), BW
  • 2014: Ґонкурівська премія, Pas pleurer

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  2. ↑ Lydie Salvayre [Архівовано 6 листопада 2014 у Wayback Machine.], Biographie de la documentation de Radio France, octobre 2014, bei France Inter
  3. ↑ а б France 24 avec l'AFP (05.11.2014). Lydie Salvayre décroche le prix Goncourt pour son roman "Pas pleurer" (фр.) . france24.com. Процитовано 05.11.2014.
  4. ↑ Ludovic Perrin. Lydie Salvayre, au nom de la mère. Le Journal du Dimanche, 09.11.2014. Архів оригіналу за 11 листопада 2014. Процитовано 14 листопада 2014.
  5. ↑ La francesa d'origen català Lydie Salvayre guanya el premi Goncourt per un llibre sobre la Guerra Civil espanyola [Архівовано 7 листопада 2014 у Wayback Machine.], vilaweb.cat, 5. November 2014
  6. ↑ Marianne Grosjean, Lydie Salvayre remporte le Prix Goncourt pour Pas pleurer [Архівовано 5 листопада 2014 у Wayback Machine.] (Interview mit der Autorin), Tribune de Genève, zuletzt aktualisiert am 5. November 2014

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лідія Сальвер


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лідія_Сальвер&oldid=43084493