Перейти до вмісту

Ніжинська Броніслава Хомівна

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ніжинська.
Ніжинська Броніслава Хомівна
пол. Bronislava Nijinska
Броніслава Ніжинська, 1907
Народилася8 січня 1891(1891-01-08)
Мінськ, Російська імперія
Померла11 квітня 1972(1972-04-11) (81 рік)
Лос-Анджелес, США
Громадянство Російська імперія
Національністьполька
Діяльністьартистка балету, балетмейстер
Галузьбалет
Alma materАкадемія російського балету імені А. Я. Ваганової
ВчителіЕнріко Чекетті
Знання мованглійська[1], російська, французька і польська
Брати, сестриНіжинський Вацлав Фомич

Бронісла́ва Ніжи́нська (пол. Bronisława Niżyńska, 8 січня 1891, Мінськ — 21 лютого 1972, Лос-Анджелес, США) — українська артистка балету польського походження, балетмейстерка і балетна педагогиня. Видатна танцюристка зіркової трупи Сергія Дягілєва.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Броніслава Ніжинська була третьою, наймолодшою ​​дитиною в сім'ї артистів балету, уродженців Варшави Томаша (українською Хоми) Ніжинського і Елеонори Береди. Батько починав у оперному театрі у Варшаві, а вийшовши у відставку, виступав і ставив танці в багатьох містах Російської імперії, зокрема, в Києві, Одесі, Харкові, вважався одним з найкращих постановників і виконавців українських народних танців (помер 15 жовтня 1912 року під час довготривалого проживання у Харкові, похований на харківському міському цвинтарі). Після 1897 батьки розлучилися, і мати з дітьми переїхала до Петербурга. У 1902 році Броніслава була прийнята до Театрального училища, де вже навчався її брат Вацлав Ніжинський. Серед її педагогів були Михайло Фокін, Микола Леґат та Енріко Чекетті.

У 1908 році, після закінчення училища, Ніжинська увійшла до складу балетної трупи Маріїнського театру, який покинула на знак протесту в 1911 році після звільнення Вацлава Ніжинського з Імператорської трупи[2].

З 1910 по 1913 рік, як і брат, брала участь в «Російських сезонах» Сергія Дягілєва[3]. Потім відкрила балетну "Школу руху" в Києві, де серед її учнів зокрема був Серж Лифар, що згодом став останнім прем'єром Дягілєва. У 1915 році танцювала в лондонській антрепризі брата. У 1915-1918 роках разом з чоловіком, артистом балету і хореографом Олександром Кочетовським, очолювала балетну трупу Київської опери, яка у часи Української Держави називалася "Український театр драми та опери". Крім власної студії у Києві, Ніжинська також викладала у Київському експериментальному театрі-студії — Центростудії, працювала в Київській консерваторії, в драматичній студії Єврейського культурного центру, в Молодому театрі, заснованому Лесем Курбасом, а пізніше і в Українській школі драми.

Однак несприйняття більшовизму прискорило її від'їзд з України. У 1921 році Ніжинська емігрувала і почала працювати у Дягілєва в якості хореографки. За кілька років співпраці з ним вона, не припиняючи виступати на сцені, поставила балети «Лиса» та «Свадебка» Ігоря Стравинського, «Спокуса пастушки», «Лани», «Надокучливі», «Блакитний експрес». В 1925 році у Дягілєва, крім на той час головного хореографа Леоніда М'ясіна, з'явився молодий хореограф — Джордж Баланчин, який мав меншу потребу в послугах Ніжинської. Останньою її роботою для «Російських сезонів» був балет «Ромео і Джульєтта» Константа Ламберта [en] (1926).

Фігури Вацлава та Броніслави Ніжинських, скульптор Г. Єршов встановлено у Великому театрі у Варшаві

1927 року Ніжинська поставила балет «Ала і Лоллій» на музику «Скіфської сюїти» Сергія Прокоф'єва в театрі Колон, Буенос-Айрес[4].

У 1928 року Ніжинська стала хореографкою і педагогинею новоствореної трупи Іди Рубінштейн. У тому ж році поставила для неї в Парижі « Болеро» Моріса Равеля. В 1932 році організувала власну балетну трупу.

У 1935 році працювала в Голлівуді, поставивши танці фей на музику Фелікса Мендельсона для фільму Макса Рейнхардта «Сон у літню ніч »[5].

У 1938 році переїхала в США, де відкрила балетну школу і знову зайнялася викладацькою діяльністю. Згодом продовжувала співпрацювати з різними балетними трупами, в тому числі з театром «Колон».

Броніслава Ніжинська померла від серцевого нападу 21 лютого 1972 року в Лос-Анджелесі.

Сім'я

[ред. | ред. код]
  • Батько — Томаш (Хома Лаврентійович) Ніжинський (1862—1912) — танцюрист, один з найкращих постановників і виконавців українських народних танців.
  • Мати — Елеонора (Миколаївна), до шлюбу Береда (1856—1932) — танцюристка.
  • Перший чоловік — Олександр Володимирович Кочетовський (1889—1952) — танцюрист (1907—1911) — Большой театр; (1915-1918) — разом з Б. Ніжинською очолював балетну трупу Київської опери, артист балету, хореограф.
  • Другий чоловік — Микола Миколайович Сингаївський (1895—1968) — танцюрист, менеджер Ніжинської.
  • Дочка — Ірина Олександрівна Ніжинська (1913—1991) — танцюристка. Народилася в Росії; вчилася у матері. Була з матір'ю всі роки і виступала у понад 20 балетних спектаклях, поставлених нею. У 1939 переїхала до США і відкрила Голлівудську балетну школу (Hollywood Ballet School) (1940). Спільно з матір'ю ставила балетні вистави; після смерті матері відновлювала її постановки в усьому світі.
  • Син — Лев Олександрович Кочетовський (1919—1935) — загинув в автокатастрофі під Парижем, за кермом був Сингаївський, Броніслава Ніжинська та Ірина.

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Красовська, 1981.
  3. ↑ Красовська та тисячу дев'ятсот вісімдесят одна.
  4. ↑ Ванслов В. В. Балет: енциклопедія.
  5. ↑ Иванян Э. А. Энциклопедия российско-американских отношений. XVIII-XX века. — Москва : Международные отношения, 2001. — 696 с. — ISBN 5-7133-1045-0.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ніжинська_Броніслава_Хомівна&oldid=43138755