Очікує на перевірку

Ще не вмерла Україна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Ще не вмерла Україна»
Пісня
Випущено1865
Жанргімн
Моваукраїнська
Автор слівПавло Чубинський
КомпозиторМихайло Вербицький
S:  Цей твір у  Вікіджерелах

«Ще не вмерла Україна» — урочиста пісня Михайла Вербицького на слова Павла Чубинського, основа Державного Гімну України. Існує в кількох версіях.

Історія

Автограф Михайла Вербицького. Ноти для голосу й гітари (1965).
Один з перших в історії тиражований на грамплатівці запис гімну «Ще не вмерла Україна». Виконує Михайло Зазуляк. Студія Columbia (США) 1916 рік.

Як свідчать сучасники, восени 1862 року на одній із вечірок у Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, у якій згадувався цар Душан, а в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»)[1]. Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через пів години вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив[2]. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки Jeszcze Polska nie zginęła, яка згодом стала польським гімном[3]. «Мазурка Домбровського» на той час була популярною серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського почалося січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, слов'яни», що була гімном Югославії у 1944—2003 роках. Інша відома версія цієї пісні — болгарська «Шуми Марица», яка стала гімном Болгарії у 1886—1944 роках. Усе це сталося у Києві на вулиці Великій Васильківській, 122, у домі купця Лазарєва, де автор квартирував (тепер на тім місці будинок номер 106)[4].

Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.

Перша публікація вірша Павла Чубинського — у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Цей вірш (без зазначення автора) був першим у номері, після нього опубліковані ще три поезії Тараса Шевченка і підпис "Тарас Шевченко" поставлено після останнього вірша, тому довший час всі на Галичині були переконані, що автором є саме геніальний Кобзар, до якого ставилися майже з побожністю.

Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло Вербицький, знаний композитор свого часу, одноліток Шевченка і популяризатор його творів, захоплений цим патріотичним віршем, написав музику до нього.

Перша публікація з нотами — у 1865-му. Перше публічне виконання відбулося 10 березня 1865 у Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого Тарасові Шевченку[5].

На платівку вперше записаний у кельнському відділенні «Грамофону» в жовтні 1910 року[6] у виконанні Модеста Менцинського.

У Царській Росії пісня «Ще не вмерла Україна» вперше була опублікована 1908 р. в антології Украінська Муза.

Уперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році, однак у 1917—1920 рр. «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.

15 березня 1939 року «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України[7].

6 березня 2003 р. Законом України «Про Державний Гімн України» затверджено текст Державного Гімну України в основу якого покладено пісню «Ще не вмерла Україна» на музику Михайла Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору Павла Чубинського. У 1-й статті Закону зазначено: «Державним Гімном України є національний гімн на музику М.Вербицького зі словами першого куплету та приспіву П.Чубинського в такій редакції:

„Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду“»[8].

Версії

Інтерпретація Валентина Сильвестрова

фрагмент гімну Сильвестрова

У 2014 році на ці ж самі слова написав твір для мішаного хору Валентин Сильвестров. Вперше прозвучав у виконанні хору «Київ» у Михайлівському Золотоверхому соборі на концерті в рамках XXV фестивалю «Прем'єри сезону» 31 травня 2015 року[11].

В. Сильвестров. Автор залишив такі спогади щодо створення гімну:

У моєму «Гімні» є алюзії до дзвонового дзвону. Бо ж коли розганяли Майдан, били у дзвони. Я уже наголошував журналістам, що це був другий випадок в історії Михайлівського монастиря. Там розповіли, що вперше дзвони били під час татаро-монгольської навали 1240 року.[12]

Цікаві факти

Текст Кубанської народної пісні надруковано в радянському виданні «Песни казаков Кубани» (Краснодар: Краснодарское книжное издательство, 1969) за редакцією Івана Варрави
  • 1963 р. до 100-річчя українського гімну «Ще не вмерла Україна» Відділ ООЛ видав серію марок, наліпок, франкотипів, поштових листівок із зображенням авторів гімну Павла Чубинського і Михайла Вербицького, роботи митця Миколи Бідняка[16].

Див. також

Примітки

Коментарі
  1. ↑ Першодрук вірша П.Чубинського у львівському часописі «Мета», 1863, № 4, с. 271—272.
  2. ↑ 1865 року вірш покладено на музику М. Вербицьким і він став вже піснею.
  3. ↑ Часто замінюється на «браття-українці».
Джерела
  1. ↑ Светозар Милетић. Србска песма. Архів оригіналу за 10 січня 2014. Процитовано 8 вересня 2013.
  2. ↑ Іван Ющук. Іван Франко і національно-визвольна боротьба сербів у 70-их роках XIX ст (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 червня 2013. Процитовано 8 вересня 2013.
  3. ↑ Павло Чубинський писав вірші «під Шевченка». Архів оригіналу за 10 січня 2014. Процитовано 3 липня 2012.
  4. ↑ Павло Чубинський — вчений, поет, громадський діяч. Архів оригіналу за 3 жовтня 2012. Процитовано 3 липня 2012.
  5. ↑ У Львові поклали квіти до пам’ятника Михайла Вербицького. Архів оригіналу за 10 березня 2018. Процитовано 10 березня 2018. [Архівовано 2018-03-10 у Wayback Machine.]
  6. ↑ а б Максимюк Степан. З історії українського звукозапису та дискографії (141 с.). Львів — Вашингтон: Видавництво Українського Католицького Університету 2003. 288 с. ілюстроване ISBN 966-8197-11-9
  7. ↑ Провісник нашої волі. З історії гімну «Ще не вмерла Україна» — See more at: http://kpi.ua/1122-13#sthash.4RRRiGxC.dpuf [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.], КП: 2011, 22
  8. ↑ Енциклопедія історії України
  9. ↑ Січовий співаник / Укл. Кирило Трильовський. — Відень : Накладом д-ра К. Трильовського, 1921. — С. 3—4. — 96 с.
  10. ↑ Ще й не вмерла Україна [Архівовано 28 січня 2018 у Wayback Machine.] // Надія Супрун-Яремко. Українці Кубані та їхні пісні. К., 2005. — С. 340.
  11. ↑ Півтон Безвухий. Через 150 років: Вербицький і Сильвестров
  12. ↑ Інтерв'ю з Валентином Сильвестровим. Архів оригіналу за 16 березня 2015. Процитовано 31 травня 2015.
  13. ↑ Перший в історії запис "Ще не вмерла Україна!". YouTube. АР‘ЄВ. 18 жовтня 2013. Архів оригіналу за 15 вересня 2021. Процитовано 10 червня 2021.
  14. ↑ «Ще не вмерла Україна» у виконанні Кубанського козачого хору. Архів оригіналу за 27 квітня 2018. Процитовано 27 січня 2018.
  15. ↑ Дмитро Білий Малиновий клин[недоступне посилання з жовтня 2019]
  16. ↑ Об'єднання лемків Канади[недоступне посилання з серпня 2019]

Джерела та література

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: National anthem of Ukraine
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ще_не_вмерла_Україна&oldid=43959856