| dbo:abstract
|
- الكاثار (باليونانيَّة: καθαροί) وتعني الطاهر، هي حركة مسيحية لها جذور غنوصية أو إحيائيَّة بدأت في منتصف القرن الثاني عشر. وانتعشت في بعض مناطق أوروبا الجنوبية، ولا سيما ما هو الآن شمال إيطاليا وجنوب فرنسا، بين القرنين الثاني عشر والرابع عشر. كان يُعرف الأتباع باسم الكاثار، والآن يتم تذكرهم بشكل رئيسي لتعرضهم لحقبة طويلة من الاضطهاد من قبل الكنيسة الرومانية الكاثوليكية، والتي لم تعترف بإيمانهم على أنهم مسيحيون. ظهر الكاثار في أوروبا في منطقة لانغيدوك بفرنسا في القرن الحادي عشر وهذا ما يظهر عند ظهور الاسم لأول مرة. كان يُعرف الملتحقين أحيانًا باسم ألبَجْنَسِيُّون أو الألبيجيون، تيمناً بمدينة ألبي الواقعة في جنوب فرنسا حيث بدأت الحركة فيها بالبداية. وتم تدريس الكاثارية في البداية من قبل قادة الزهد الذين وضعوا القليل من الإرشادات، وبالتالي، فإن بعض الممارسات والمعتقدات الكاثارية تنوعت حسب المنطقة وعلى مر الزمن. شجبت الكنيسة الكاثوليكية الممارسات الكاثاريّة، وقد اعتبرتها الكنيسة الرومانية الكاثوليكية آنذاك طائفةً خارجة عن الدين المسيحي. ربما تعود جذور حركة الكاثار إلى حركة بيلكانيون في أرمينيا وفي الأناضول البيزنطية الشرقية وبالتأكيد إلى طائفة البوغوميل التي ظهرت في حقبة الإمبراطورية البلغارية الأولى، والذين تأثروا بالبيلكانيون الذين أعيد توطينهم في تراقيا من قبل البيزنطيين. على الرغم من أن مصطلح الكاثار والذي أُستخدم لعدة قرون لوصف الحركة، الا أن الجدل حول إن عرّف الكاثار أنفسهم من خلال هذا المصطلح هو موضع نقاش. وفي نصوص الكاثار فإن مصطلحات «المسيحي الجيد» أو «الرجل الجيد» أو «المرأة الجيدة» هي المصطلحات الشائعة لتعريف الذات. كانت فكرة الإلهين أو المبادئ، أحدهما جيد والآخر شر، أساسية في معتقدات الكاثار. وكانت هذه المعتقدات مناقضة للكنيسة الكاثوليكية التوحيدية، والتي كان مبدأها الأساسي هو وجود إله واحد فقط، منذ الأزل وإلى الأبد، غير مدرك، كلي القدرة وكلّي العلم، وهو خالق الكون والمحافظ عليه؛ وهو ذو وجود يشكل المبدأ الأول والغاية الأخيرة لكل شيء. بالمقابل آمن الكاثار بأن الاله الصالح هو إله العهد الجديد وخالق العالم الروحي. لقد اعتقدوا أن الاله الشرير هو إله العهد القديم، خالق العالم المادي الذي عرّفه العديد من الكاثار بالشيطان. وظنَّ الكاثار أن الأرواح البشرية كانت أرواح الملائكة غير المحُاصرين في العالم المادي للإله الشرير، ومن المقدر أن يتم تجسيده حتى يتحقق الخلاص من خلال التعزية، عندما يتمكنون من العودة إلى الاله الحميد. وآمن الكاثار بالتقمص أو تناسخ الآرواح. منذ بداية عهده، حاول البابا إينوسنت الثالث إنهاء الحركة الكاثارية عن طريق إرسال المبشرين وإقناع السلطات المحلية بالعمل ضدهم. في عام 1208 قُتل المندوب البابوي بيير دي كاستيلنو في إينوس أثناء عودته إلى روما بعد إعلانه الحرمان الكنسي للكونت ريمون السادس من تولوز، والذي كان في نظره متساهلاً للغاية مع الكاثار. وثم تخلى البابا إينوسنت الثالث عن خيار إرسال المبشرين والحقوقيين الكاثوليك، وأَعلن بيير دي كاستيلنو شهيدًا وقام بإطلاق الحملة الصليبية على الكثار والتي قضت على الحركة الكاثارية بشكل نهائي. (ar)
- El catarisme fou una confessió cristiana de tipus gnòstica, difosa des del segle x fins al xiv, amb fluxos i refluxos, per l'Àsia Menor, els Balcans, el nord d'Itàlia, Occitània, Renània, la Xampanya i Catalunya; així doncs, el catarisme s'estengué per tota la Cristiandat, tant en l'àmbit occidental llatí, com en l'àrea oriental romana d'Orient ortodoxa. Els seguidors d'aquest corrent es coneixen com a càtars o també albigesos. Sovint s'anomenaven a ells mateixos bons homes o bons cristians. (ca)
- Jako kataři (z řec. καθαρός katharos čistý) či albigenští (dle města Albi) byli nazýváni členové velkého středověkého křesťanského náboženského hnutí na Západě. Sami členové hnutí se považovali za křesťany a označovali se jako praví křesťané (veri christiani) nebo dobří lidé (Bonhommes). Od počátku byli římskou církví vnímáni jako nebezpeční heretici a právě za účelem potlačení katarství vznikla ve 30. letech 13. století papežská inkvizice. Kataři měli svou vlastní organizaci nezávislou na strukturách římské církve, své vlastní obřady, učení a cíle. Mezi nejvýznamnější ohniska hnutí patřila Okcitanie (v dnešní jižní Francii) a některá italská města, byli však rozšířeni i jinde. Panuje poměrně rozšířená shoda, že bylo katarství spřízněné s balkánským hnutím bogomilů. První nesporný výskyt katarství v západní Evropě je doložen roku 1143 v Kolíně nad Rýnem a zmínky o něm se vyskytují až do počátku 13. století, kdy dochází k jeho potlačení. (cs)
- Καθαροί ονομάστηκαν οι απόγονοι των Ελλήνων, που ίδρυσαν αποικίες τον 7ο αι. π.Χ στη Ν. Γαλλία και τη Β. Ισπανία. Γνωστές πόλεις των Καθαρών η Άλμπι και η Καρκασόν. Η ιδιαιτερότητα αυτών των κοινοτήτων ήταν ότι συνέχιζαν την αρχαία παράδοση των Ελληνικών αποικιών της Αρχαϊκής εποχής, στη θρησκεία, τον τρόπο ζωής, στα ήθη και τα έθιμα και στις τελετουργίες, η σημαντικότερο και πιο γνωστή όλων ήταν η Κάθαρση που αναλογούσε σε θεραπεία ψυχών και σωμάτων.Λατρεύουν τον Απόλλωνα, που είναι ο αρχαίος Θεός της Κάθαρσης. Αν και με την πάροδο των αιώνων, συμβιώνοντας με τις Χριστιανικές κοινότητες, προσάρμοσαν με ειρηνικό τρόπο, τον τρόπο ζωής τους, μπόρεσαν και διατήρησαν την αυτονομία τους ως πολιτισμός αλλά και ως διοίκηση. Οι συγκρούσεις με τον Γάλλο βασιλιά, έγιναν αναπόφευκτες, γιατί αρνιόντουσαν πεισματικά τη συμμετοχή τους στις σταυροφορίες. Κατόρθωσαν να διατηρήσουν την ουδετερότητά τους μέχρι την 4η Σταυροφορία. Το 1204 όμως, ο Βασιλιάς της Γαλλίας Φίλιππος ο Ωραίος, για να τους αναγκάσει να συμμετάσχουν στον στρατό του, τους κήρυξε τον πόλεμο, που ονομάστηκε και αυτός Σταυροφορία. Η τελευταία μάχη δόθηκε στην Καρκασόν, όπου οι τελευταίοι των Καθαρών είχαν οχυρωθεί για να αντισταθούν στα στρατεύματα των Σταυροφόρων. Η πολιορκία έληξε με τη σφαγή των γυναικόπαιδων των Καθαρών και όσων των ανδρών ήταν πολύ ηλικιωμένοι ή επέμεναν να αρνούνται τη συμμετοχή στη σταυροφορία. Το μεγαλύτερο μέρος του ανδρικού πληθυσμού όμως υποτάχτηκαν και στρατολογήθηκαν.Μέρος αυτών, ζήτησαν να υπηρετήσουν στο Νοσοκομείο του Αγίου Ιωάννη στη Γαλλία, ως ιατροί και φροντιστές των τραυματιών του Στρατού. Οι θεραπευτικές ικανότητες των Καθαρών ήταν γνωστές. Τόσο οι άνδρες όσο και γυναίκες ήταν φημισμένοι για τις αρχαίες τους γνώσεις και τελετές.Αργότερα συμμετείχαν και αυτοί στο στράτευμα.Είναι οι γνωστοί Ιωαννίτες Ιππότες.Μία άλλη ομάδα των Καθαρών, που ακολούθησε τους Σταυροφόρους στους Άγιους Τόπους, προκειμένου να αποφύγουν τις πολεμικές επιχειρήσεις, ζήτησαν να αναλάβουν τη φύλαξη και υπεράσπιση των Ιερών μνημείων και του Ναού του Σολομώντα. Με τον καιρό απετέλεσαν τους λεγόμενους Ναΐτες Ιππότες.Επειδή συνέχισαν να τελούν μέσα στον ναό τα αρχαία μυστήρια και άλλες αρχαίες τελετές, κατηγορήθηκαν για τέλεση οργίων, εδιώχθησαν και τους ανάγκασαν να διαλυθούν.Πολλά τοπωνύμια στη Γαλλία που συνδέονται με τους Καθαρούς, δηλώνουν την Αρχαιοελληνική τους προέλευση, όπως η πόλη Άλμπι.Η λέξη προέρχεται από την Αρχαιοελληνική λέξη Άλφα που σημαίνει λευκό, θείο, φως και ύπαρξη 100% παντού, ταυτόχρονα, Θεία ύπαρξη. (Liddel & Scott).Από τη λέξη αυτή έχουμε τη λέξη Αλφειό, Αλφισμός, Albino κλπ.Σπουδαία προσκυνήματα των Καθαρών, λόγω του Απόλλωνα-Ήλιου, ήταν και είναι τα Ελληνικά νησιά Δήλος και Ρόδος. (el)
- Der Begriff Katharer (wörtlich „die Reinen“, von griechisch καθαρός, katharós „rein“) steht für die Anhänger der bekanntesten und radikalsten heterodoxen Strömung des mittelalterlichen Christentums, die vom 12. bis zum 14. Jahrhundert vornehmlich im Süden Frankreichs sowie in Italien, Spanien und Deutschland verbreitet war. Zuweilen werden sie auch Albigenser (gelegentlich auch: Albingenser) nach der südfranzösischen Stadt Albi genannt. Die Katharer bauten nie ein einheitliches Lehrsystem aus. Lediglich ein radikaler Dualismus war allen Gruppen eigen. Ihre Lebensweise war durch antiklerikale, asketische und das Eigentum zurückweisende Haltungen gekennzeichnet. Im Zuge des Albigenserkreuzzugs und weiterer Feldzüge sowie durch die Inquisition wurden die Katharer als Häretiker verfolgt und gelten mit dem Jahr 1400 als vernichtet. (de)
- Katarismo estis mezepoka kristana kredo, kiu floris en la suda Francio en la 12-a jarcento. Ĝia plej furora branĉo estis albigensismo. (eo)
- Catharism (/ˈkæθərɪzəm/; from the Ancient Greek: καθαροί, romanized: katharoi, "the pure ones") was a Christian dualist or Gnostic movement between the 12th and 14th centuries which thrived in Southern Europe, particularly in northern Italy and southern France. Followers were described as Cathars and referred to themselves as Good Christians; in modern times, they are mainly remembered for a prolonged period of religious persecution by the Catholic Church, which did not recognize their unorthodox Christianity. Catharism emerged Western Europe in the Languedoc region of southern France in the 11th century. Adherents were sometimes referred to as Albigensians, after the French city Albi where the movement first took hold. Catharism was initially taught by ascetic leaders who set few guidelines, leading some Catharist practices and beliefs to vary by region and over time. The movement was greatly influenced by the Bogomils of the First Bulgarian Empire, and may have originated in the Byzantine Empire, namely through adherents of the Paulician movement in Armenia and eastern Byzantine Anatolia who were resettled in Thrace (Philippopolis). Among the most notable and controversial beliefs of the Cathars was the idea of two gods or deistic principles, one good and the other evil. The Catholic Church asserted this was antithetical to monotheism, a fundamental principle that there is only one God, who created all things visible and invisible, which is known as the Nicene Creed. Cathars believed that the good God was the God of the New Testament, creator of the spiritual realm, whereas the evil God was the God of the Old Testament, creator of the physical world whom many Cathars identified as Satan. Cathars believed human spirits were the sexless spirits of angels trapped in the material realm of the evil god, destined to be reincarnated until they achieved salvation through the consolamentum, a form of baptism performed when death is imminent, when they would return to the good God as "Perfect". The Catholic Church denounced Cathar practices, particularly the consolamentum ritual. From the beginning of his reign, Pope Innocent III attempted to end Catharism by sending missionaries and persuading the local authorities to act against them. In 1208, Pierre de Castelnau, Innocent's papal legate, was murdered while returning to Rome after excommunicating Count Raymond VI of Toulouse, who, in his view, was too lenient with the Cathars. Pope Innocent III then abandoned sending Catholic missionaries and jurists, declared Pierre de Castelnau a martyr and launched the Albigensian Crusade in 1209. The nearly twenty-year campaign succeeded in vastly weakening the movement; the Medieval Inquisition that followed ultimately eradicated Catharism by 1350. There is academic controversy about whether Catharism was a real and organized movement or whether the medieval Church imagined or exaggerated it. The lack of any central organization among Cathars, regional differences in beliefs and practices, as well as the lack of sources from the Cathars themselves has prompted some scholars to question whether Catharism existed. Other scholars say that there is evidence of the existence of Catharism, and also evidence that the threat of it was exaggerated by its persecutors in the Church. Though the term Cathar (/ˈkæθɑːr/) has been used for centuries to identify the movement, whether it identified itself with the name is debated. In Cathar texts, the terms Good Men (Bons Hommes), Good Women (Bonnes Femmes), or Good Christians (Bons Chrétiens) are the common terms of self-identification. (en)
- El catarismo es la doctrina de los cátaros (o albigenses), un movimiento religioso cristiano de carácter gnóstico que se propagó por la Europa Occidental a mediados del siglo XI y logró arraigar hacia el siglo XII entre los habitantes del Mediodía francés, especialmente en el Languedoc, donde contaba con la protección de algunos señores feudales vasallos de la Corona de Aragón. Con influencias del maniqueísmo en sus etapas pauliciana y bogomila, el catarismo afirmaba una dualidad creadora (Dios y Satanás) y predicaba la salvación mediante el ascetismo y el estricto rechazo del mundo material, percibido por los cátaros como obra demoníaca. En respuesta, la Iglesia católica consideró sus doctrinas heréticas. Tras una tentativa misionera, y frente a su creciente influencia y extensión, la Iglesia terminó por invocar el apoyo de la corona de Francia para lograr su erradicación violenta a partir de 1209 mediante la Cruzada albigense. A finales del siglo XIII el movimiento, debilitado tras la larga persecución, entró en la clandestinidad y se extinguió poco a poco. (es)
- Katarismoa kataroen doktrina da, gnostikoa den mugimendu erlijiosoa. Mugimendua Alemanian sortu zen, X. mendean. Garai berean eta XIII. mendean Frantziako Languedoc eskualdean eta Albi inguruan (horregatik "albitar" ere deitzen zaie). Munduan bi iturburu daudela irakasten zuten: ongiarena (mundu izpirituaren sortzailea) eta gaizkiarena (mundu materialarena). Mundu hau gaizkiaren iturburutik sortu bide denez, haien arabera gizon-emakumeek munduaren eta haragiaren zorigaiztotik atera beharra daukate, zorionekoak izango badira. Bataioa, sendotza eta eukaristiaren sakramentuak onartzen zituzten, bere erara moldaturik, eta biziera latza aldarrikatzen zuten, sinestun "burutuek" erabateko kastitatean bizi behar zutelarik. Domingotarrak izan ziren haien etsai sutsu eta erasoaldi gogor eta luzeen ondoren, Inkisizioak eta Inozentzio III.ak haien kontra bultzatutako gurutzadak desagerrarazi zituen, XIV. mendean. Iturri batzuen arabera, agoteak gurutzada honetatik ihesi ziren kataroak ziren. (eu)
- Le catharisme (du grec καθαρός / katharós, « pur ») est l'appellation contemporaine d'un mouvement — ou d'un ensemble de mouvements — religieux chrétien médiéval européen en dissidence vis-à-vis de l'Église romaine, trouvant un écho particulier dans le Midi de la France. Dans l’historiographie renouvelée du XXIe siècle, la nature du mouvement — qui ne s'est jamais désigné lui-même sous le nom de cathare —, ses origines, ses doctrines, ses rites, ses croyances et son existence même sont l'objet de débats, même si la recherche s'accorde pour reconnaître la réalité d'une lutte de l'orthodoxie romaine contre des hérétiques ayant débouché, au début du XIIIe siècle, sur une « croisade contre les albigeois ». Le terme « cathare » lui-même, repris des écrits d'Augustin d'Hippone par le moine Eckbert de Schönau au XIIe siècle pour désigner les « hérétiques », a été popularisé en français par l'occitanisme des années 1960 au détriment des expressions « hérésie albigeoise », « albigéisme » et « albigeois » qui étaient préférentiellement utilisées jusque-là. (fr)
- Ball an seict Chríostaí mheánaoiseach eiriciúil a chuir in iúl cineál déachas Mainicéasaíoch é Catárachas. Lorg siad glaineacht spioradálta mhór a chuir i gcrích. (ga)
- Katarisme adalah sebuah gerakan yang muncul sekitar awal abad ke 11 atau abad ke 12 (abad pertengahan). Gerakan ini di muncul pertama kali di Prancis, kemudian meluas ke Italia dan Jerman serta Spanyol. Di Jerman dan Italia, pengikut kelompok ini dikenal dengan nama Kaum Katari, sedangkan di Prancis dikenal dengan nama Albigensis. Oleh Gereja Katolik, kelompok ini dianggap sebagai aliran sesat atau bidaah. (in)
- Il catarismo è stato un movimento ereticale cristiano, diffuso in diverse zone dell'Europa (Linguadoca e Occitania in Francia, Italia, Bosnia, Bulgaria e Impero bizantino) durante il Medioevo, attivo dal X al XIV secolo. (it)
- 카타리파(라틴어: Cathari, 프랑스어: Catharisme, 오크어: Catarisme) 또는 알비파(영어: Albigensians), 순수파(라틴어: boni homines)는 12세기에서 13세기까지 프랑스 남부의 알비와 툴루즈를 중심으로 생겨난 기독교 교파이다. 이들의 교리는 이원론과 영지주의를 바탕으로 한 것이었다. 11세기에 주로 랑그도크지역에 전파되었으며 12세기에서 13세기까지 교세를 확장하였다. (ko)
- カタリ派（カタリは、Cathares）は、10世紀半ばに現れ、フランス南部とイタリア北部で活発となったキリスト教色を帯びた民衆運動。 (ja)
- O catarismo (do grego καϑαρός, katharós, "puro") foi um movimento cristão de ascese extrema na Europa Ocidental entre os anos de 1100 e 1200, que teve suas raízes no movimento pauliciano na Armênia e no bogomilismo na Bulgária, que tiveram influências dos seguidores de Paulo de Samósata. Esse movimento teve considerável presença no norte da Itália e no sul da França e a igreja Católica Romana passou a considerá-lo uma ameaça à religião ortodoxa. As principais manifestações do catarismo centralizavam-se na cidade de Albi, motivo pelo qual, muitas fontes se referem aos seus adeptos como albigenses. Embora o termo "cátaros" tenha sido usado durante séculos para identificar o movimento, ainda é discutível se o movimento se identificava mesmo com este nome. Em textos cátaros, os termos "homens bons" (Bons Hommes) ou "bons cristãos" são os termos comuns de autoidentificação. A ideia de dois deuses ou princípios, sendo um bom e outro mau, foi fundamental para as crenças dos cátaros. O Deus bom era o Deus do Novo Testamento e criador do reino espiritual, em oposição ao Deus mau, que muitos cátaros identificavam como Satanás, o criador do mundo físico do Antigo Testamento. Toda a matéria visível teria sido criada por Satanás, e portanto teria sido contaminada com o pecado. Isto incluía o corpo humano. Esse conceito é oposto ao da Igreja Católica monoteísta, cujo princípio fundamental é que há somente um Deus que criou todas as coisas visíveis e invisíveis. Os cátaros também pensavam que as almas humanas eram almas de anjo sem sexo, aprisionadas dentro da criação física de Satanás e amaldiçoadas a se reencarnarem até os fiéis cátaros alcançarem a salvação por meio de um ritual chamado Consolamentum. No início de seu reinado (1198), o Papa Inocêncio III tentou acabar com o catarismo enviando missionários e persuadindo as autoridades locais a agirem contra eles, mas, no ano de 1208, o legado papal Pierre de Castelnau, um monge Cisterciense, foi assassinado quando voltava para Roma, após excomungar o Conde Raimundo VI de Toulouse a quem acusava de ser muito indulgente com os cátaros. Isso levou Inocêncio III a declarar Pierre de Castelnau como um mártir e convocar a Cruzada Albigense. A Cruzada Albigense duraria até 1229 e os cátaros continuariam a ser perseguidos pela inquisição até 1350, sendo que, após esse ano, deixaram de haver registros que indicassem a continuidade do movimento. (pt)
- Katarzy (katarowie) (od gr. καθαροί, „czyści”) lub albigensi – przedstawiciele dualistycznego ruchu religijnego działającego w XI–XIII wieku w południowej Francji i północnych Włoszech, skierowanego przeciw ustrojowi feudalnemu i hierarchii kościelnej. Głównym punktem doktryny katarów było przekonanie, że świat materialny jest zły, pozostaje we władzy złego Boga i jest przeciwstawny światu duchowemu należącemu do dobrego Boga. Katarzy negowali wcielenie i męczeństwo Jezusa i odrzucali wszystko, co uznawali za materialne (pokarmy pochodzenia zwierzęcego, kontakty seksualne). Zwalczani przez Kościół katolicki (m.in. przez krucjaty, inkwizycję), który uważał ich za heretyków. Represje doprowadziły do zaniku ruchu. Ruch katarski miał duży wpływ w XII i XIII wieku, przyciągając do siebie ludzi wszystkich warstw społecznych, zwłaszcza w Hrabstwie Tuluzy (obecnie Langwedocja). Autorytet duchowy ruchu wzrósł na gruncie krytyki zaangażowania papiestwa w politykę oraz braku wykształcenia wśród niższego duchowieństwa. Wierni byli przyciągani do tego ruchu dzięki postawie tak zwanych Doskonałych, pełniących funkcje duchownych i nauczycieli katarskich, którzy żyli skromnie (później często w ukryciu), przestrzegając ścisłych postów i prowadząc ożywioną działalność misyjną. Szeregowi adepci nie byli zmuszeni do podobnych wyrzeczeń, a mogli liczyć na duchowe pocieszenie (consolamentum), będące warunkiem zbawienia w obliczu śmierci. Katarski synkretyzm gnostyczno-chrześcijański łączył podstawowe pojęcia wiary chrześcijańskiej ze zeuropeizowaną wersją dualizmu zaratusztriańsko-manichejskiego. Doktryna katarska została stosunkowo dobrze poznana, głównie dzięki zachowanym dokumentom z dochodzeń inkwizycji. Poglądy Katarów były bliskie poglądom bogomiłów. (pl)
- De katharen (van het Grieks: καθαροί, katharoi, "de zuiveren") of Albigenzen waren een religieuze beweging die tijdens de 12e en 13e eeuw een grote aanhang kende in de westelijke Languedoc. Ze lieten zich inspireren door het leven van Jezus Christus zoals beschreven in de Bijbel maar hun mystieke, symbolische en dualistische interpretatie van de Bijbelverhalen verschilden sterk van de Rooms-Katholieke Kerk. Volgens de katharen was Satan almachtig op aarde en leidde enkel de spirituele bezieling van de Heilige Geest tot verlossing. Voor de heersers van de katholieke kerk was dit ketterij, een niet geoorloofde afwijking van de in hun ogen juiste leer, die letterlijk te vuur en te zwaard bestreden moest worden. De kerk organiseerde en financierde zware militaire expedities naar het gebied, de Albigenzische Kruistochten en maakten met geweld een einde aan het katharisme. De door de kerk georganiseerde Inquisitie ging door met de vervolgingen tot er geen katharen meer waren. (nl)
- Katarer (av grekiska καθαρός katharos, "ren") är ett kollektivnamn för de många sekter med dualistisk grundåskådning, vilka på 1000-talet började utbreda sig i Europa. Ordet kättare härrör från namnet på denna trosinriktning. De katarer som levde i södra Frankrike kom att kallas för albigenser, efter katarernas borg i staden Albi i regionen Languedoc. Dessa kallade sig själva les Bonhommes, "de goda männen", religiöst förstått som "de goda kristna", men rörelsen krossades av den katolska kyrkan och dess nystartade inkvisition under 1200-talet. Uttrycket katarer användes tidigt om avfällingar i allmänhet från katolicismen. I tyskan kom ordet att beteckna avfällingar från Kyrkan, och från plattyskans ketter (högtyskans ketzer) härleds det svenska kättare. Det bör dock observeras att termen "kättare" knappast används i officiella texter. Såväl den katolska kyrkan som de ortodoxa kyrkorna, använder benämningen "heretiker" för sådana kristna som man anser inte håller fast vid den renläriga kristna tro som de anser sig bevara. (sv)
- Ката́ры (греч. καθαρός — чистый) — религиозное христианское движение, достигшее расцвета в западной Европе в XII и XIII веках. Катары исповедовали нео-манихейскую дуалистическую концепцию о двух равных принципах мироздания, до́бром и злом, причём материальный мир рассматривался как зло. Схожие взгляды исповедовали на Балканах и Ближнем Востоке другие средневековые религиозные движения павликиан и богумилов; катары были тесно с ними связаны. Движением катаров особенно были затронуты Лангедок, Арагон, север Италии и некоторые земли Германии и Франции, а борьба с катарами как с «опасной ересью» долгое время была одним из главных мотивов политики римских пап. Несмотря на то, что название «катары» используется много столетий, оно, скорее всего, не является самоназванием. В текстах катаров для самоидентификации широко использовались термины «Добрые люди» (фр. Bons Hommes) или «Добрые христиане». Николас Вебер утверждает, что к катарам причисляли все дуалистические религиозные движения позднего средневековья. Иногда катаров также подразделяли по местности их обитания, что отражалось в их названии, например, «катары из Дезенцано» или «альбанцы из Дезенцано». В итоге ужесточения положений высшего клира Римско-католической церкви по отношению к «ереси» был принят ряд антиеретических мер юридического характера. Развязкой этих мер стало постановление папой Иннокентием III первого крестового похода в христианские земли (1209—1229) — так называемого крестового похода против альбигойцев, приведшего в итоге к аннексии Францией одной из наиболее благосклонных к катаризму областей Европы — Лангедока. Учреждённая в 1229—1232 году папская инквизиция, созданная намеренно для борьбы с катарами при поддержке короля Франции в Лангедоке и партии гвельфов в Италии, создала совокупные притязания, завершившиеся полным уничтожением движения. Наиболее значительными вехами в истории подавления катаризма, вызывающими любопытство историков, является сопротивление укреплённого поселения Монсегюр, сдавшегося королевской армии в марте 1244 года, а также «реконкиста братьев Отье» 1300—1310 годов. Последнего известного нам катарского проповедника Лангедока, связанного с братьями Отье — , сожгли на костре между сентябрём 1321 года и ноябрём 1322 года (Анн Бренон, «Последнее путешествие доброго человека»). С движением катаров связан ряд преданий, нашедших отражение в произведениях европейского искусства и фольклора. Начиная с эпохи Просвещения и по сей день катаризм оценивается большинством исследователей как самый действенный противник Римско-католической церкви до начала Реформации, во многом повлиявший на религиозные процессы XIV—XVI веков. (ru)
- 卡特里派（Catharism），又稱為純潔派（Cathari，又譯迦他利，名稱源自希臘文Katharoi，「清潔」的意思），是一個中世紀的基督教派别，受到摩尼教思想的影響，兴盛于12世纪与13世纪的西欧，主要分布在法國南部。 由於該教派於1145年傳入法國南部的阿爾比（Albi）城，因此又稱阿爾比派（法语：Albigeois，英语：Albigenses）。 (zh)
- Ката́ри (від грец. καθαροί, katharoi, «чисті, пуритани») — послідовники гностичного релігійного руху в середньовічній Західній Європі ХІ–XIV століття. Вважали себе християнами, організовувалися у церковні спільноти. Були представлені у великих містах Лангедоку, Арагону, Італії, деяких землях Німеччини і Франції. Ворогували із Католицькою церквою, заперечували її вчення і вели з нею запеклу боротьбу. Вчили про дуалізм світу: протистояння двох творців — доброго Бога (Бога Нового Заповіту) і злого диявола (Бога Старого Заповіту); вважали невидимий (духовно-душевний) світ породженням добра, видимий (тілесний) — породженням зла; відповідно заперечували людську тілесну природу Христа, його таїнства (причастя, шлюб); вірили у переселення душ, забороняли їсти м'ясо тощо. Період розквіту руху припадає на ХІІ-XIII століття. Католицька сторона вважала катарів небезпечною єрессю, проводила місійну й військову діяльність проти них. Одним зі знарядь католиків у боротьбі з катарами стала інквізиція. Релігійний рух катарів занепав у 1-й половині XIV ст. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- El catarisme fou una confessió cristiana de tipus gnòstica, difosa des del segle x fins al xiv, amb fluxos i refluxos, per l'Àsia Menor, els Balcans, el nord d'Itàlia, Occitània, Renània, la Xampanya i Catalunya; així doncs, el catarisme s'estengué per tota la Cristiandat, tant en l'àmbit occidental llatí, com en l'àrea oriental romana d'Orient ortodoxa. Els seguidors d'aquest corrent es coneixen com a càtars o també albigesos. Sovint s'anomenaven a ells mateixos bons homes o bons cristians. (ca)
- Katarismo estis mezepoka kristana kredo, kiu floris en la suda Francio en la 12-a jarcento. Ĝia plej furora branĉo estis albigensismo. (eo)
- Ball an seict Chríostaí mheánaoiseach eiriciúil a chuir in iúl cineál déachas Mainicéasaíoch é Catárachas. Lorg siad glaineacht spioradálta mhór a chuir i gcrích. (ga)
- Katarisme adalah sebuah gerakan yang muncul sekitar awal abad ke 11 atau abad ke 12 (abad pertengahan). Gerakan ini di muncul pertama kali di Prancis, kemudian meluas ke Italia dan Jerman serta Spanyol. Di Jerman dan Italia, pengikut kelompok ini dikenal dengan nama Kaum Katari, sedangkan di Prancis dikenal dengan nama Albigensis. Oleh Gereja Katolik, kelompok ini dianggap sebagai aliran sesat atau bidaah. (in)
- Il catarismo è stato un movimento ereticale cristiano, diffuso in diverse zone dell'Europa (Linguadoca e Occitania in Francia, Italia, Bosnia, Bulgaria e Impero bizantino) durante il Medioevo, attivo dal X al XIV secolo. (it)
- 카타리파(라틴어: Cathari, 프랑스어: Catharisme, 오크어: Catarisme) 또는 알비파(영어: Albigensians), 순수파(라틴어: boni homines)는 12세기에서 13세기까지 프랑스 남부의 알비와 툴루즈를 중심으로 생겨난 기독교 교파이다. 이들의 교리는 이원론과 영지주의를 바탕으로 한 것이었다. 11세기에 주로 랑그도크지역에 전파되었으며 12세기에서 13세기까지 교세를 확장하였다. (ko)
- カタリ派（カタリは、Cathares）は、10世紀半ばに現れ、フランス南部とイタリア北部で活発となったキリスト教色を帯びた民衆運動。 (ja)
- 卡特里派（Catharism），又稱為純潔派（Cathari，又譯迦他利，名稱源自希臘文Katharoi，「清潔」的意思），是一個中世紀的基督教派别，受到摩尼教思想的影響，兴盛于12世纪与13世纪的西欧，主要分布在法國南部。 由於該教派於1145年傳入法國南部的阿爾比（Albi）城，因此又稱阿爾比派（法语：Albigeois，英语：Albigenses）。 (zh)
- الكاثار (باليونانيَّة: καθαροί) وتعني الطاهر، هي حركة مسيحية لها جذور غنوصية أو إحيائيَّة بدأت في منتصف القرن الثاني عشر. وانتعشت في بعض مناطق أوروبا الجنوبية، ولا سيما ما هو الآن شمال إيطاليا وجنوب فرنسا، بين القرنين الثاني عشر والرابع عشر. كان يُعرف الأتباع باسم الكاثار، والآن يتم تذكرهم بشكل رئيسي لتعرضهم لحقبة طويلة من الاضطهاد من قبل الكنيسة الرومانية الكاثوليكية، والتي لم تعترف بإيمانهم على أنهم مسيحيون. ظهر الكاثار في أوروبا في منطقة لانغيدوك بفرنسا في القرن الحادي عشر وهذا ما يظهر عند ظهور الاسم لأول مرة. كان يُعرف الملتحقين أحيانًا باسم ألبَجْنَسِيُّون أو الألبيجيون، تيمناً بمدينة ألبي الواقعة في جنوب فرنسا حيث بدأت الحركة فيها بالبداية. وتم تدريس الكاثارية في البداية من قبل قادة الزهد الذين وضعوا القليل من الإرشادات، وبالتالي، فإن بعض الممارسات والمعتقدات الكاثارية تنوعت حسب المن (ar)
- Jako kataři (z řec. καθαρός katharos čistý) či albigenští (dle města Albi) byli nazýváni členové velkého středověkého křesťanského náboženského hnutí na Západě. Sami členové hnutí se považovali za křesťany a označovali se jako praví křesťané (veri christiani) nebo dobří lidé (Bonhommes). Od počátku byli římskou církví vnímáni jako nebezpeční heretici a právě za účelem potlačení katarství vznikla ve 30. letech 13. století papežská inkvizice. (cs)
- Der Begriff Katharer (wörtlich „die Reinen“, von griechisch καθαρός, katharós „rein“) steht für die Anhänger der bekanntesten und radikalsten heterodoxen Strömung des mittelalterlichen Christentums, die vom 12. bis zum 14. Jahrhundert vornehmlich im Süden Frankreichs sowie in Italien, Spanien und Deutschland verbreitet war. Zuweilen werden sie auch Albigenser (gelegentlich auch: Albingenser) nach der südfranzösischen Stadt Albi genannt. Die Katharer bauten nie ein einheitliches Lehrsystem aus. Lediglich ein radikaler Dualismus war allen Gruppen eigen. Ihre Lebensweise war durch antiklerikale, asketische und das Eigentum zurückweisende Haltungen gekennzeichnet. Im Zuge des Albigenserkreuzzugs und weiterer Feldzüge sowie durch die Inquisition wurden die Katharer als Häretiker verfolgt und ge (de)
- Καθαροί ονομάστηκαν οι απόγονοι των Ελλήνων, που ίδρυσαν αποικίες τον 7ο αι. π.Χ στη Ν. Γαλλία και τη Β. Ισπανία. Γνωστές πόλεις των Καθαρών η Άλμπι και η Καρκασόν. Η ιδιαιτερότητα αυτών των κοινοτήτων ήταν ότι συνέχιζαν την αρχαία παράδοση των Ελληνικών αποικιών της Αρχαϊκής εποχής, στη θρησκεία, τον τρόπο ζωής, στα ήθη και τα έθιμα και στις τελετουργίες, η σημαντικότερο και πιο γνωστή όλων ήταν η Κάθαρση που αναλογούσε σε θεραπεία ψυχών και σωμάτων.Λατρεύουν τον Απόλλωνα, που είναι ο αρχαίος Θεός της Κάθαρσης. Αν και με την πάροδο των αιώνων, συμβιώνοντας με τις Χριστιανικές κοινότητες, προσάρμοσαν με ειρηνικό τρόπο, τον τρόπο ζωής τους, μπόρεσαν και διατήρησαν την αυτονομία τους ως πολιτισμός αλλά και ως διοίκηση. Οι συγκρούσεις με τον Γάλλο βασιλιά, έγιναν αναπόφευκτες, γιατί αρνιόντου (el)
- Catharism (/ˈkæθərɪzəm/; from the Ancient Greek: καθαροί, romanized: katharoi, "the pure ones") was a Christian dualist or Gnostic movement between the 12th and 14th centuries which thrived in Southern Europe, particularly in northern Italy and southern France. Followers were described as Cathars and referred to themselves as Good Christians; in modern times, they are mainly remembered for a prolonged period of religious persecution by the Catholic Church, which did not recognize their unorthodox Christianity. (en)
- Katarismoa kataroen doktrina da, gnostikoa den mugimendu erlijiosoa. Mugimendua Alemanian sortu zen, X. mendean. Garai berean eta XIII. mendean Frantziako Languedoc eskualdean eta Albi inguruan (horregatik "albitar" ere deitzen zaie). Munduan bi iturburu daudela irakasten zuten: ongiarena (mundu izpirituaren sortzailea) eta gaizkiarena (mundu materialarena). Mundu hau gaizkiaren iturburutik sortu bide denez, haien arabera gizon-emakumeek munduaren eta haragiaren zorigaiztotik atera beharra daukate, zorionekoak izango badira. (eu)
- Le catharisme (du grec καθαρός / katharós, « pur ») est l'appellation contemporaine d'un mouvement — ou d'un ensemble de mouvements — religieux chrétien médiéval européen en dissidence vis-à-vis de l'Église romaine, trouvant un écho particulier dans le Midi de la France. (fr)
- El catarismo es la doctrina de los cátaros (o albigenses), un movimiento religioso cristiano de carácter gnóstico que se propagó por la Europa Occidental a mediados del siglo XI y logró arraigar hacia el siglo XII entre los habitantes del Mediodía francés, especialmente en el Languedoc, donde contaba con la protección de algunos señores feudales vasallos de la Corona de Aragón. (es)
- De katharen (van het Grieks: καθαροί, katharoi, "de zuiveren") of Albigenzen waren een religieuze beweging die tijdens de 12e en 13e eeuw een grote aanhang kende in de westelijke Languedoc. Ze lieten zich inspireren door het leven van Jezus Christus zoals beschreven in de Bijbel maar hun mystieke, symbolische en dualistische interpretatie van de Bijbelverhalen verschilden sterk van de Rooms-Katholieke Kerk. Volgens de katharen was Satan almachtig op aarde en leidde enkel de spirituele bezieling van de Heilige Geest tot verlossing. (nl)
- O catarismo (do grego καϑαρός, katharós, "puro") foi um movimento cristão de ascese extrema na Europa Ocidental entre os anos de 1100 e 1200, que teve suas raízes no movimento pauliciano na Armênia e no bogomilismo na Bulgária, que tiveram influências dos seguidores de Paulo de Samósata. Embora o termo "cátaros" tenha sido usado durante séculos para identificar o movimento, ainda é discutível se o movimento se identificava mesmo com este nome. Em textos cátaros, os termos "homens bons" (Bons Hommes) ou "bons cristãos" são os termos comuns de autoidentificação. (pt)
- Katarzy (katarowie) (od gr. καθαροί, „czyści”) lub albigensi – przedstawiciele dualistycznego ruchu religijnego działającego w XI–XIII wieku w południowej Francji i północnych Włoszech, skierowanego przeciw ustrojowi feudalnemu i hierarchii kościelnej. Głównym punktem doktryny katarów było przekonanie, że świat materialny jest zły, pozostaje we władzy złego Boga i jest przeciwstawny światu duchowemu należącemu do dobrego Boga. Katarzy negowali wcielenie i męczeństwo Jezusa i odrzucali wszystko, co uznawali za materialne (pokarmy pochodzenia zwierzęcego, kontakty seksualne). (pl)
- Katarer (av grekiska καθαρός katharos, "ren") är ett kollektivnamn för de många sekter med dualistisk grundåskådning, vilka på 1000-talet började utbreda sig i Europa. Ordet kättare härrör från namnet på denna trosinriktning. De katarer som levde i södra Frankrike kom att kallas för albigenser, efter katarernas borg i staden Albi i regionen Languedoc. Dessa kallade sig själva les Bonhommes, "de goda männen", religiöst förstått som "de goda kristna", men rörelsen krossades av den katolska kyrkan och dess nystartade inkvisition under 1200-talet. (sv)
- Ката́ры (греч. καθαρός — чистый) — религиозное христианское движение, достигшее расцвета в западной Европе в XII и XIII веках. Катары исповедовали нео-манихейскую дуалистическую концепцию о двух равных принципах мироздания, до́бром и злом, причём материальный мир рассматривался как зло. Схожие взгляды исповедовали на Балканах и Ближнем Востоке другие средневековые религиозные движения павликиан и богумилов; катары были тесно с ними связаны. (ru)
- Ката́ри (від грец. καθαροί, katharoi, «чисті, пуритани») — послідовники гностичного релігійного руху в середньовічній Західній Європі ХІ–XIV століття. Вважали себе християнами, організовувалися у церковні спільноти. Були представлені у великих містах Лангедоку, Арагону, Італії, деяких землях Німеччини і Франції. Ворогували із Католицькою церквою, заперечували її вчення і вели з нею запеклу боротьбу. Вчили про дуалізм світу: протистояння двох творців — доброго Бога (Бога Нового Заповіту) і злого диявола (Бога Старого Заповіту); вважали невидимий (духовно-душевний) світ породженням добра, видимий (тілесний) — породженням зла; відповідно заперечували людську тілесну природу Христа, його таїнства (причастя, шлюб); вірили у переселення душ, забороняли їсти м'ясо тощо. Період розквіту руху припа (uk)
|
_-_WGA2572.jpg){kind=link}
_-_WGA2572.jpg){kind=link}
