Рябчин Олексій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олексій Михайлович Рябчин
Україна Заступник міністра енергетики та захисту довкілля
12 жовтня 2019 — 27 травня 2020
Народився22 квітня 1983(1983-04-22) (41 рік)
місто Маріуполь (Донецька область)
Відомий якполітик
Місце роботиДонНУ
КраїнаУкраїна
ОсвітаКандидат економічних наук, Донецький національний університет MSc Innovation and Sustainability for International Development, University of Sussex
Alma materДонНУ
blogs.pravda.com.ua/authors/ryabchin/
Олексій Михайлович Рябчин на сайті Верховної Ради
 Медіафайли у Вікісховищі
Україна Народний депутат України
8-го скликання
ВО «Батьківщина» 27 листопада 2014 — 29 серпня 2019

Картка на сайті Верховної Ради України

Олексій Михайлович Рябчин (нар. 22 квітня 1983, Маріуполь, Донецька область) — український державний діяч в сфері енергетики, клімату та захисту довкілля.

Радник Віцепрем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Віталіївни Стефанішиної.

Колишній заступник Міністра енергетики та захисту довкілля (2019—2020)[1][2].

Народний депутат ВРУ VIII скл. від партії «Батьківщина». Голова підкомітету з питань енергозбереження та енергоефективності Комітету паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Верховної Ради України.[3]

Кліматичний дипломат, член 7 делегації від України для участі у Конференції Організації Об’єднаних Націй зі зміни клімату COP21(Париж), COP22 (Марракеш), COP23 (Бонн), COP24 (Катовіце), COP25 (Мадрид), COP26 (Глазго), COP27 (Шарм-ель-Шейх).

Кандидат економічних наук, доцент кафедри «Міжнародна економіка» Донецького національного університету. Закінчив магістратуру Сасекського університету у Британії[джерело?].

Освіта

[ред. | ред. код]
Олексій Рябчин Sussex uni
Фото Рябчина в Університеті Сассексу

2000—2005 — навчався у Донецькому національному університеті (ДонНУ) за спеціальності «Міжнародна економіка», магістр.

2005—2010 — на громадських засадах брав участь у дослідженнях та підготовці наукових публікацій в Донецькій філії Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України.

2010 — захистив дисертацію з теми «Еколого-енергетична безпека світогосподарського розвитку в умовах глобалізації», ставши кандидатом економічних наук.

2012 — виграв конкурс на навчання в магістратурі Сассекському університеті у Британії. 2013 із відзнакою закінчив магістерську програму «Інновації та сталий розвиток», підготувавши дипломну роботу з теми «Роль вимоги „місцевої складової“ для розвитку альтернативної енергетики і низьковуглецевого технологічного трансферу»[4].

2014 — року закінчив «Українську школу політичних студій»[5].

2018 — Програма «Відповідальне лідерство», ASPEN Institute Kyiv.

Професійна діяльність

[ред. | ред. код]

З 2005 року викладав на кафедрі міжнародної економіки, навчаючись в аспірантурі.

З 2006 року був помічником голови правління ПромЕкономСервісу, був головним економістом, заступником голови правління, відповідальним за стратегічний розвиток, впровадження інноваційних промислових технологій з енергозбереження.

У 2014 році почав співпрацювати з газетою The Washington Post, де давав коментарі про російсько-українську війну[6].

У червні 2014 року почав працювати менеджером з міжнародної комунікаційної стратегії реформ в «Українському кризовому медіа-центрі»[7].

В 2019-20 роках вів передачу «Зелені інновації» на Радіо НВ, розповідаючи про відновлювальну енергетику, протидії зміні клімату, електромобілі та інші екологічно корисні технології[8].

В 2020-21 роках радник на громадських засадах з питань кліматичної політики міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Романа Романовича Абрамовського, відповідав за підготовку Національно визначеного внеску України (НВВ2) до 2030 року, підготовку та участь української делегації в кліматичному саміті ООН COP26 в Глазго.

В 2021-22 роках працював радником голови правління НАК «Нафтогаз України» з питань розвитку низьковуглецевих бізнесів та зеленого курсу ЄС. Серед обовʼязків - розвиток нових зелених бізнесів та декарбонізація існуючих активів, впровадження найкращих практик сталого розвитку та EGS політик. [9]

Громадська та політична діяльність

[ред. | ред. код]
Мітинг у Донецьку, березень 2014

З 2001 року почав займатись волонтерською діяльністю.

2008—2009 — брав участь у проєкті Британської ради «Low Carbon Futures; Challenge Europe» («Низьковуглецеве майбутнє: зміни Європу»).

У 2013 році увійшов до асоціації «Професійний уряд», після революції гідності вони пропонували новим урядовцям та політикам свої послуги на громадських засадах[10]. За власними даними, 2014 року був співорганізатором мітингів «Донецьк — це Україна»[11].

У липні 2020 року став членом і головою Конкурсної комісії з добору кандидатів на посади членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за поданням Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг ВРУ[12][13].

Політика

[ред. | ред. код]

Кандидат від партії «Батьківщина» на виборах до парламенту 2014 року під № 9 у списку партії, обраний народним депутатом VIII скликання.

Був співголовою групи з міжпарламентських зв'язків із Британією, а також членом груп з міжпарламентських зв'язків з Грузією, Францією, США, Німеччиною, Бразилією, Швецією[14].

Був членом 10 міжфракційних об'єднань:

  • «Зелена енергія змін» (співголова);
  • «Єврооптимісти»(співголова);
  • «Рівні можливості»;
  • «Європейська екологічна ініціатива»;
  • «За енергетичну незалежність України»;
  • «За цифрове майбутнє України»;
  • «Залучення та захист інвестицій» (заступник голови);
  • «Європейський Донбас»;
  • «Захистимо вугільну галузь»;
  • Зі зв'язків з Європейським Парламентом «Україна — Європейський Союз»;
  • «Голос громади».

Кандидат у народні депутати від «Батьківщини» на парламентських виборах 2019 року, № 32 у списку[15].

Робота в Міністерстві енергетики та захисту довкілля України

[ред. | ред. код]

Відповідав за такі напрямки[16]:

  • Енергоефективність
  • Ініціатива прозорості видобувних галузей (ІПВГ чи EITI)
  • Реформа СО2 податку в контексті Європейського зеленого курсу
  • Розвиток електромобільності
  • Науково-інноваційний розвиток
  • Воднева енергетика
  • Взаємодія з народними депутатами.

Після зміни Уряду Олексія Гончарука у березні 2020 року додатково отримав обов'язки:

  • Антикризові заходи
  • Вугільна галузь
  • Оперативний штаб боротьби з коронавірусом
  • Соцзахист працівників
  • Цивільний захист та промислова безпека

Критика, скандали та цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • На початку 2016 року в ЗМІ з'явилась інформація про те, що Рябчин працював помічником народного депутата VI скликання Олега Царьова[17]. Сам Рябчин спростував цю інформацію, заявивши, що він ніколи не виконував функцій помічника депутата і що мала місце помилка в документах[11].
  • В липні 2016 року під час голосування за законопроєкт про Нацкомісію з регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Олексій Рябчин разом з колегою по фракції Ігорем Луценко став ініціатором запуску дрона в залі Верховної Ради. Метою «перфомансу» була фіксація «кнопкодавів».[18]
  • 25 грудня 2018 року включений в список українських фізичних осіб, проти яких російським урядом введено санкції[19]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • серпень 2019 — грамота за внесок у реалізацію державної політики у природоохоронній сфері від Міністерства екології та природних ресурсів України (наказ № 392-0).
  • У вересні 2016 року коаліція ГО «Реанімаційний пакет реформ» назвала Рябчина № 9 серед законотворців-реформаторів[20].
  • Входить до «нових технократів української політики» за підтримку створення ринку енергоефективності[21].
  • 2018 року ГО «Опора» назвала Рябчина найефективнішим депутатом фракції «Батьківщина» за прийнятими законопроєктами за 3,5 роки[22].
  • У грудні 2018 року названий КВУ найбільш продуктивним депутатом у фракції «Батьківщина» — законами стали 22 % його законопроєктів[23].
  • У червні 2019 року був названий рухом Чесно одним із 25 найбільш доброчесних депутатів ВРУ 8 скл[24][25].

Сімейний стан

[ред. | ред. код]

Одружений, має двох дітей.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Про призначення Рябчина О. М. заступником Міністра енергетики та захисту довкілля України Кабінет Міністрів України (12 жовтня 2019)
  2. ↑ Кабінет Міністрів України - Про звільнення Рябчина О. М. з посади заступника Міністра енергетики та захисту довкілля України. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 29 червня 2020.
  3. ↑ Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. kompek.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 5 червня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archiveurl= (довідка); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archivedate= (довідка); Вказано більш, ніж один |статус-url= та |deadurl= (довідка)
  4. ↑ School, University of Sussex Business. SPRU – Science Policy Research Unit : People and departments : University of Sussex Business School : University of Sussex. www.sussex.ac.uk.
  5. ↑ Випуск 2014. Архів оригіналу за 1 листопада 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.
  6. ↑ https://www.washingtonpost.com/newssearch/search.html?st=ryabchyn&submit=Submit
  7. ↑ Електоральна пам'ять. ukr.vote (укр.). Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 14 липня 2021.
  8. ↑ Зелені інновації. SoundCloud (англ.). Процитовано 29 червня 2020.
  9. ↑ Олексій Рябчин посилив команду Нафтогазу за напрямком низьковуглецевого розвитку | Нафтогаз України. www.naftogaz.com (укр.). Процитовано 26 березня 2023.
  10. ↑ Рябчин: Я еще не раскрыл весь свой потенциал в «Батькивщине». Процитовано 24 жовтня 2016.
  11. ↑ а б Депутат из Батькивщины рассказал, как оказался экс-помощником одиозного регионала Царева. Процитовано 3 квітня 2017.
  12. ↑ Кабінет Міністрів України - Утворено Конкурсну комісію для обрання члена НКРЕКП. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 29 червня 2020.
  13. ↑ Кабінет Міністрів України - Конкурсна комісія з добору кандидатів на посади членів НКРЕКП. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 16 липня 2020.
  14. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. itd.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 16 жовтня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.
  15. ↑ Центральна виборча комісія - Вибори народних депутатів України 2019. www.cvk.gov.ua.
  16. ↑ Рябчин прокоментував своє звільнення з посади заступника міністра енергетики | Новини | Українське радіо. www.nrcu.gov.ua (ua) . Процитовано 29 червня 2020.
  17. ↑ Нардеп из фракции Тимошенко оказался бывшим помощником Царева: опубликован документ. news.obozrevatel.com. 28 січ. 2016 р.
  18. ↑ Депутат, запустивший дрон в Раде, обещает "еще более интересные мероприятия" (рос.). Процитовано 3 квітня 2017.
  19. ↑ О внесении изменений в постановление Правительства Российской Федерации от 1 ноября 2018 г. No 1300 (рус.), (PDF). static.government.ru. Процитовано 4 січня 2019.
  20. ↑ РПР опубликовал свежий рейтинг депутатов-реформаторов. LB.ua. Процитовано 3 січня 2019.
  21. ↑ Новые технократы украинской политики. Капитал (рос.). Процитовано 14 липня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  22. ↑ 3,5 роки Верховної Ради. longread.oporaua.org. Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 3 січня 2019. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archive-date= (довідка)
  23. ↑ КВУ назвав найменш і найбільш продуктивних депутатів Ради - Новини КВУ. www.cvu.org.ua. Процитовано 3 січня 2019.
  24. ↑ ЧЕСНО назвав найбільш та найменш доброчесних нардепів 8 скликання. www.chesno.org (укр.). Процитовано 14 липня 2021.
  25. ↑ ЧЕСНО назвав найбільш та найменш доброчесних нардепів 8 скликання. www.chesno.org (укр.). Процитовано 13 червня 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рябчин_Олексій_Михайлович&oldid=43326909